ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
18 травня 2010 року 12:58 № 2а-16238/09/2670
За позовомОСОБА_1
до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
про визнання бездіяльності протиправною,
Суддя Вовк П.В.
Секретар судового засідання Голод В.С.
Представники:
Від позивача не з'явився,
Від відповідачівТаргулова І.Г.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.05.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 24.05.2010.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні до Конституційного Суду України подання щодо відповідності Конституції України положень ст.ст. 49, 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; неправомірним та незаконним надання Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини неправдивої інформації; зобов'язання відповідача надіслати позивачу копії судових рішень Смілянського міського суду Черкаської області від 29.04.2002 року у справі № 2-871 та Апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2002 року у справі № 22н-875.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2009 відкрито провадження в адміністративній справі.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 06.04.2006 із застосуванням виключно положень ст.ст. 49,51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і всупереч норм прямої дії ст.ст. 24, 46 Конституції України, було винесене заочне судове рішення про стягнення з позивача 10872,40 грн. пенсії за віком, отриманої ним у 2001-2005 роках, оскільки позивач в цей час проживав за межами України. А 07.10.2009 Конституційним Судом України було прийняте рішення №25-рп/2009 про визнання неконституційними положень п. 2 ч. 1 ст. 49 і другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" стосовно припинення виплати пенсії на весь час постійного проживання пенсіонерів за кордоном.
Отже, бездіяльність відповідача призвела до незаконного скасування у вересні 2005 року конституційного права позивача на пенсійне забезпечення у старості, а надання неправдивої інформації позбавило позивача законного права громадянина України на конституційне звернення. І незважаючи на те, що позивач постійно проживає у Німеччині, однак є громадянином України і має рівні права з іншими громадянами України на одержання пенсії за віком.
Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову з підстав неправомірності вимоги позивача щодо перенаправлення йому документів інших органів, оскільки у відповідності до вимог Закону України «Про інформацію»обов'язком надавати інформацію наділені лише автори документів, тобто їх власники.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено встановлений річний строк на звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд -
14.07.2008 ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (надалі -відповідач) зі зверненням стосовно неправомірності дій Конституційного Суду України при розгляді його конституційного звернення з приводу надання висновку щодо офіційного тлумачення Конституції та Законів України, а саме ст. 86 Закону України «Про пенсійне забезпечення»та ч. 2 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і просив надати допомогу в межах, встановленої законом компетенції, в отриманні копій судових рішень Смілянського міського суду Черкаської області від 29.04.2002 року у справі № 2-871 та Апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2002 року у справі № 22н-875 для подальшого надання їх Конституційному Суду України.
Згідно реєстраційно-контрольної картки відповідача №П112077.08/28 звернення позивача було зареєстроване 14.07.2008 як скарга.
Відповідач відповів на скаргу позивача листом №13/9-П11207.08/28-66 від 03.09.2008, в якому посилаючись на ст. 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»та ст. 37 Закону України «Про інформацію»повідомив про неможливість надання допомоги позивачу у вирішенні порушеного ним питання.
Спір виник з підстав того, що позивач вважає неправомірною бездіяльність відповідача по внесенню конституційного подання до Конституційного Суду України.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»регламентовано, що уповноважений має право звертатися до Конституційного Суду України з поданням.
Отже, даною нормою встановлено саме право відповідача на конституційне подання, і жодним чином не його обов'язок.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач отримав від відповідача лист №13/9-П11207.08/28-66 від 03.09.2008 про відмову у наданні допомоги позивачу у вирішенні порушених ним питань щодо порушення його прав пенсіонера постійно проживаючого за межами України.
А тому, суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів з моменту відмови позивачу відповідачем у зверненні з конституційним поданням та наданні копій рішень судів, оскільки він був обізнаний про порушення, на його думку, його права.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог повністю з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.
Поважність причин пропущення строку позивачем не наведено і судом не встановлено.
Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до адміністративного суду 15.12.2009, позов не підлягає задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.100 КАСУ.
Згідно вимог ст. 94 КАС України судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 158-163 КАС України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя П.В. Вовк