про відмову у відкритті касаційного провадження
24 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/1459/21
адміністративне провадження № К/9901/29652/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В.
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 10 грудня 2020 року № 164 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 1/2 частини від 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2020 рік) у зв'язку зі смертю його батька ОСОБА_2 , який помер внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, як члену сім'ї померлого.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2021 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення. Зупинити виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року до вирішення скарги Міністерства оборони України. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року та винести нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху. Відмовлено в задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору. Скаржнику встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання документа про сплату судового збору та зазначення підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
31 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги для сплати судового збору. В подальшому 14 вересня 2021 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 серпня 2021 року скаржником подано платіжне доручення № 248/780 від 30 серпня 2021 року про сплату судового збору в розмірі 1 816,00 грн.
Таким чином, клопотання про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги не підлягає розгляду.
Водночас, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 16 серпня 2021 року в частині зазначення підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із тим, що після смерті батька ОСОБА_1 набув право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату його смерті, відповідно до статей 16-3 Закону Укради «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975. Однак відповідач відмовив йому у виплаті вказаних коштів, за відсутності будь-яких правових підстав.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах “а”, “б”, “в” та “г” пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами “а” - “г” пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх такими, що прийняті без з'ясування всіх обставин у справі та дослідження доказів у їх взаємозв'язку. Вважає, що спільне проживання позивача з загиблим військовослужбовцем не є критерієм, який би дозволяв віднести позивача до категорії «член сім'ї військовослужбовця».
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Зазначає, що державна політика стосовно соціальних гарантій військовослужбовців повинна бути виваженою, оскільки для значної кількості військовослужбовців такі гарантії є важливою складовою основних джерел забезпечення життєвого добробуту військовослужбовців та членів їх сімей. Для удосконалення державної політики у сфері соціального захисту громадян, які перебувають на військовій службі у Збройних Силах, інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, необхідно здійснювати належний контроль за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги військовослужбовцям.
Проте, вказане скаржником обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
КАС України, передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Суди вирішуючи справу надали оцінку доводам скаржника в частині належності ОСОБА_1 до членів сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , зокрема, зазначили, що відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Вказані висновки узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19), якими керувалися суди під час вирішення справи.
Також судами встановлено, що в матеріалах справи містяться докази спільного проживання позивача з батьком на час його смерті, а саме: копія свідоцтва про право спільної власності на квартиру; копія довідки Управління житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 08 жовтня 2020 року № 2230, в якій зазначено, що на день смерті ОСОБА_2 , разом з ним в одній квартирі проживав його син ОСОБА_1 .
Необґрунтованим є посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб'єктивний характер.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами “а”-“г” пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Зважаючи на те, що Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження, клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень не підлягає розгляду.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати Міністерству оборони України копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний