23 вересня 2021 року
м. Київ
справа №440/1389/19
адміністративне провадження № К/9901/26120/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 (головуючий суддя: Супрун Є.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2019 (головуючий суддя: Калитка О.М., судді: Лях О.П., Рєзнікова С.С.) у справі №440/1389/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління МВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області про визнання дій та рішення протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління МВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області (далі - УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області), в якому просив:
визнати протиправними дії та скасувати рішення Департаменту фінансово-облікової політики МВС України, оформлене листом від 14.02.2019 №15/2-543, про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності;
зобов'язати МВС України виділити та перерахувати на рахунок Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області кошти у сумі 275 600 грн для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
зобов'язати Ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області видати наказ для виплати одноразової грошової допомоги інваліду II групи ОСОБА_1 , здійснити виплату цієї допомоги шляхом перерахування суми виплати у розмірі 275 600 грн на рахунок відкритий позивачем в установі банку або через касу Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області;
стягнути з МВС України моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та 20 000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 позов задоволено частково:
визнано протиправним і скасовано рішення, викладене в листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №15/2-543 від 14.02.2018, про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності в порядку та в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі - Порядок №850);
зобов'язано МВС та УМСВ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, в порядку та в розмірі визначеному Порядком №850;
стягнуто з МВС України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2019 скасовано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 в частині вимог у задоволенні яких відмовлено та у цій частині прийнято нову постанову про задоволення позову.
зобов'язано МВС України виділити та перерахувати на рахунок УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області кошти у сумі 275 600 грн для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
зобов'язано УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області видати наказ для виплати одноразової грошової допомоги інваліду II групи ОСОБА_1 та здійснити виплату цієї допомоги у розмірі 275 600 грн.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, МВС України подало касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в указаній частині і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 09.09.1980 по 12.12.2000 проходив службу в СВПЧ-3.
Наказом Управління внутрішніх справ виконкому Полтавської обласної Ради народних депутатів від 31.07.1986 №89о/с молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , командира відділення 3-ї самостійної воєнізованої пожежної частини м. Полтава, було відряджено в розпорядження МВС УРСР для виконання спеціальних робіт по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 24.07.1986.
На підставі наказу УМВС України в Полтавській області №109о/с від 12.12.2000 прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 - командира відділення 3-ї СДПЧ м. Полтави звільнено з органів внутрішніх справ за статтею 65 пункт «а» (за віком у відставку) з 12.12.2000. Вислуга років станом на 12.12.2000 складає в календарному обчисленні 22 роки 03 місяці 03 дні, у пільговому обчисленні - 22 роки 06 місяців 03 дні. Безперервний стаж служби у внутрішніх військах та в ОВС складає 20 років 03 місяці 03 дні.
Згідно із інформацією, зазначеною у довідці №Т-214/115/12/01/15-2016 від 27.04.2016, виданій УМВС України в Полтавській області, у період проходження служби ОСОБА_1 з 09.09.1980 (наказ УВС виконкому Полтавської обласної Ради народних депутатів від 08.09.1980 №156) по 12.12.2000 (наказ УМВС України в Полтавській області від 12.12.2000 №109о/с) в СВПЧ-3 м. Полтави, підпорядкованій Відділу пожежної охорони УВС, в 3-й СВПЧ по охороні Ленінського району м. Полтави, підпорядкованій Управлінню державної пожежної охорони УМВС України в Полтавській області, в 3-й СДПЧ м. Полтави, підпорядкованій Управлінню державної пожежної охорони УМВС України в Полтавській області, зазначені підрозділи були складовими структури УВС (УМВС), які відносилися до органів внутрішніх справ.
За результатами огляду уповноваженим органом - МСЕК 01.12.2015 позивачу визначена втрата професійної працездатності в розмірі 70 % та встановлена безстроково ІІ-га група інвалідності із 24.11.2015 внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків внутрішньої служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (акт огляду МСЕК про результати визначення у застрахованої особи серії 10 ААА від 01.12.2015, та акт огляду МСЕК серії АВ №0493108).
З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановлення ІІ групи інвалідності позивач неодноразово звертався до відповідачів, однак не досягнувши позитивного результату, звернувся до суду за поновленням порушеного права.
Так, постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 17.11.2016 у справі №816/785/16-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність УМВС України в Полтавській області щодо порядку розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи;
зобов'язано УМВС України в Полтавській області у відповідності до пункту 8 Порядку №850 подати до МВС України документи про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи та висновок щодо виплати грошової допомоги.
У червні 2017 року на поштову адресу ОСОБА_1 надійшов лист від заступника начальника ГУ НП в Полтавській області №615/115/29/01-17 від 25.05.2017 про виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.11.2016 у справі №816/785/16-а шляхом повернення матеріалів ДФОП МВС України без затвердження висновку з мотивів невідповідності вимогам законодавства.
Позивач не погодився із цим рішення та оскаржив його в судовому порядку.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 06.10.2017 у справі №554/5405/17, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2018, позов задоволено:
визнано протиправною бездіяльність МВС України щодо неприйняття у встановлений законодавством строк рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
зобов'язано МВС України прийняти рішення з питань виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
В липні 2018 року на поштову адресу ОСОБА_1 надійшов лист заступника Ліквідаційної комісії №4/2269 від 14.06.2018 про виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 06.10.2017 у справі №554/5405/17 шляхом повернення матеріалів ДФОП МВС України без затвердження висновку, оскільки ОСОБА_1 не належить до кола осіб, яким належить право отримання одноразової грошової допомоги як працівнику міліції, бо мав звання «внутрішня служба».
В серпні 2018 року позивач в чергове звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 у справі №1640/2697/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано протиправним і скасовано рішення, викладене в листі №15/2-2080 від 08.06.2018 Департаменту фінансово-облікової політики МВС України, про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності в порядку та розмірі визначеному Порядком №850;
зобов'язано МВС України та УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, в порядку та розмірі визначеному Порядком №850.
У березні 2019 року на поштову адресу ОСОБА_1 надійшов лист заступника Ліквідаційної комісії №4/2495 від 19.02.2019 про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду в справі №1640/2697/18 від 02.10.2018 шляхом повернення матеріалів ДФОП МВС України без затвердження висновку, оскільки ОСОБА_1 не належить до кола осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги як працівники міліції, бо є прапорщиком внутрішньої служби.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що на нього поширюється дія Закону України від 20.12.1990 №565-XII «Про міліцію» (далі - Закон №565-XIІ) та Порядок №850. Зазначив, що інвалідність встановлена йому 01.12.2015 за період коли він працював в УМВС України в Полтавській області, тобто в органах внутрішніх справ. Стверджує, що звільнений зі структурного підрозділу УМВС, пішов на пенсію та отримує пенсію, як працівник міліції, всі документи оформлювалися та направлялися саме від УМВС України в Полтавській області. Зауважив, що рішеннями судів неодноразово визнавалося за ним право на одноразову грошову допомогу, проте МВС України свідомо ігнорує судові рішення та відмовляє у виплаті грошової допомоги.
МВС України позов не визнало. Наполягає на правомірості відмови у затвердженні висновку щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №850, оскільки, на переконання відповідача, пенсіонери зі спеціальним званням «внутрішньої служби» не є працівником міліції в розумінні Закону №565-XIІ та відповідно не мають права на виплату одноразової грошової допомоги. Також МВС України заперечує наявність підстав для стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі та витрат на правничу допомогу.
Від Ліквідаційної комісії також надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній наполягає, що ОСОБА_1 не є працівником міліції в розумінні Закону №565-XIІ, а тому не набув право на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності. Вимога позивача зобов'язати Ліквідаційну комісію видати наказ для виплати одноразової грошової допомоги, на думку відповідача, є передчасною, оскільки підставою для його видання може бути виключно затверджений МВС України висновок про призначення одноразової грошової допомоги. На переконання відповідача, моральна шкода також не підлягає задоволенню з огляду на те, що позовна заява не містить жодних доказів заподіяння позивачу або членам його сім'ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідачів, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що його інвалідність пов'язана із проходженням служби в органах внутрішніх справ МВС України, а не в ДСНС України, а тому на нього поширюється дія Порядку №850. Зауважив, що понесення моральної шкоди позивачем полягає саме в ігноруванні відповідачами рішень судів, які визнали за ним право на отримання одноразової грошової допомоги та зобов'язали прийняти рішення з питання виплати цієї допомоги.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач проходив службу у органах внутрішніх справ, а тому набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) та статті 23 Закону №565-XIІ.
Водночас за висновками суду першої інстанції, враховуючи відсутність будь-якого рішення МВС України з питань призначення грошової допомоги, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, відповідно до Порядку №850.
Також суд першої інстанції вказав на передчасність позовних вимог про зобов'язання МВС України виділити та перерахувати на рахунок Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області кошти у сумі 275 600 грн для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та зобов'язання Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області видати наказ для виплати одноразової грошової допомоги інваліду II групи ОСОБА_1 , здійснити виплату цієї допомоги шляхом перерахування суми виплати у розмірі 275 600 грн на рахунок відкритий позивачем в установі банку або через касу Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області.
Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з МВС України на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції в частині обраного способу захисту порушених прав позивача та у цій частині ухвалив нове рішення про зобов'язання МВС України виділити та перерахувати на рахунок УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області кошти у сумі 275 600 грн для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , та зобов'язання УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області видати наказ для виплати одноразової грошової допомоги інваліду II групи ОСОБА_1 та здійснити виплату цієї допомоги у розмірі 275 600 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що позивач вже тричі звертався до суду за захистом своїх прав та поверненням відповідачем матеріалів без затвердження висновку. Отже з огляду на безкінечність формальних відмов, суд дійшов висновку, що ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність з боку суб'єкта владних повноважень, способом захисту є зобов'язання відповідачів прийняти рішення та вчинити дії з виплати на користь ОСОБА_1 грошової допомоги.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що позивач був звільнений зі служби у званні «прапорщик внутрішньої служби», а не «прапорщика міліції», тому права на грошову допомогу відповідно до статті 23 Закону №565-XIІ не набув. Скаржник також наполягає на тому, що соціальний захист осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту врегульовано іншими нормативними документами, зокрема Кодексом цивільного захисту України та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 №908 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», а тому у МВС України відсутні повноваження вирішувати питання призначення та виплати зазначеним особам грошової допомоги у разі встановлення інвалідності. Також на переконання скаржника, у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для зобов'язання відповідачів вчинити конкретні дії направлені на призначення та виплату позивачу грошової допомоги, оскільки прийняття рішень є виключною дискрецією розпорядника бюджетних коштів.
Щодо задоволення частково судами вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн, то скаржник наполягає, що самого лише факту порушення прав позивача недостатньо. Заподіяння моральних страждань особі має бути підтверджено належними та допустимими доказами, а також обов'язково має бути зв'язок між діями суб'єкта владних повноважень та наслідками, які настали. Водночас належних та допустимих доказів заподіяння позивачу моральної шкоди матеріали справи не містять.
Позивач скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу у якому стверджує, що є пенсіонером органів внутрішніх справ. Позивач також зазначає про те, що інвалідність пов'язана саме із проходженням служби в органах внутрішніх справ України, а не в органах ДСНС України.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Спір виник щодо права позивача на отримання грошової допомоги відповідно до Порядку №850.
До набрання чинності Законом №580-VIII, тобто до 07.11. 2015, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону 565-ХІІ та Порядком №850.
Відповідно до статті 23 Закону № 565-ХІІ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання наведеної норми постановою Уряду №850 було затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Згідно із підпунктом 2 пункту 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Відповідно до пунктів 7-8 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
Пунктом 9 Порядку №850 передбачено, що в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Отже, саме на МВС України покладено обов'язок вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги на підставі документів, направлених керівником органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції.
З 07.11.2015 набрав чинності Закон № 580-VІІІ, відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 565-ХІІ.
Водночас пунктом 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-ХІІ зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VІІІ.
Так, підставою для повернення документів Ліквідаційній комісії без затвердження висновку слугувало те, що позивач не належить до категорії працівників міліції. Такий висновок ґрунтується на тому, що позивач проходив службу та звільнений з посади командира відділення 3-ої СДПЖ м. Полтави та мав звання прапорщика внутрішньої служби, а отже належить до категорії осіб начальницького складу державної пожежної охорони.
Надаючи правову оцінку цим запереченням відповідача, колегія суддів виходить з такого.
Згідно із частиною першою 18 Закону №565-ХІІ порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються «Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ», затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про пожежну безпеку», чинного на час звільнення ОСОБА_1 зі служби в ОВС, особовий склад державної пожежної охорони поділяється на рядовий та начальницький. Йому видається формений одяг за зразками, що встановлюються Кабінетом Міністрів України для особового складу підрозділів внутрішньої служби. На нього поширюються і відповідні відзнаки. Особовий склад чергових підрозділів для роботи на пожежах забезпечується спеціальним одягом, спорядженням і засобами індивідуального захисту. Особам рядового та начальницького складу державної пожежної охорони присвоюються відповідно до чинного законодавства спеціальні звання внутрішньої служби.
За приписами частини першої статті 20 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в державній пожежній охороні регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки. До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.
Колегія суддів також враховує, що указом Президента України від 27.01.2003 №47/2003 «Про заходи щодо вдосконалення державного управління в сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій» органи і підрозділи Державної пожежної охорони виведені зі складу МВС і передані до складу МНС України у 2003 році.
Отже, до 2003 року підрозділи Державної пожежної охорони перебували у складі МВС.
Суди встановили, що за інформацією, зазначеною у довідці УМВС України в Полтавській області від 27.04.2016 №Т-214/115/12/01/15-2016, підрозділи у яких в період з 09.09.1980 по 12.12.2000 проходив службу позивач були складовими УМВС, тобто відносилися до органів внутрішніх справ.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у званні молодшого сержанта внутрішньої служби проходив службу в Управлінні державної пожежної охорони, яке було складовою частиною структури УМВС, де виконуючи службові обов'язки, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, отримав ІІ групу інвалідності.
Згідно із пунктом 2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991, спеціальне звання молодший сержант внутрішньої служби є рівнозначним спеціальному званню молодшого сержанта міліції. Позивач був звільнений з органів внутрішніх справ на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991.
У рішенні Конституційного суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини сьомої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа щодо права на пільги) Конституційний суд зазначив, що служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, позивач на час звільнення зі служби 12.12.2000 відносився до працівників міліції у зв'язку із чим безпідставними є твердження відповідачів щодо нерозповсюдження на спірні правовідносини статті 23 Закону №565-ХІІ внаслідок відсутності спеціального звання міліції у позивача, а тому позовні вимоги про визнання протиправною відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №850 та зобов'язання відповідачів 1 та 2 вчинити дії і прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги є такими, що підлягають до задоволення.
Водночас, МВС України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку №850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку №850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (п.9 Порядку №850).
Тобто, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих для призначення і виплати грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям компетентним на те органом (МВС України України) відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), оформленого наказом.
Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень Порядку №850.
Однак як встановили суди попередніх інстанцій, Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом №4/2495 від 19.02.2019 повернув Ліквідаційній комісії УМВС України в Полтавській області матеріали на призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги без затвердження висновку.
З огляду на зміст листа від №4/2495 від 19.02.2019, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що МВС України не прийняло жодного рішення за результатом розгляду матеріалів про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, яке передбачене Порядком №850.
Тобто, має місце факт ухилення суб'єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов'язків.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Водночас, з огляду на відсутність будь-якого рішення компетентного органу з питання призначення та виплати позивачу грошової допомоги, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для зобов'язання МВС України виділити та перерахувати на рахунок УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області кошти у сумі 275 600 грн для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , та зобов'язання УМВС України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області видати наказ для виплати одноразової грошової допомоги інваліду II групи ОСОБА_1 та здійснити виплату цієї допомоги у розмірі 275 600 грн.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №2340/4545/18.
Колегія суддів враховує ту обставину, що недобросовісне виконання відповідачами судових рішень створює перешкоди у реалізації позивачем свого права на належне соціальне забезпечення, проте за відсутності рішення МВС України, постановленого у відповідності до вимог пункту 9 Порядку №850, суд не може перебирати на себе повноваження цього органу та вирішувати питання про виплату грошової допомоги.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково шляхом зобов'язання відповідачів вчинити дії з призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, в порядку та в розмірі визначеному Порядком №850.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно із абз. 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на факт ухилення МВС України від належного розгляду питання призначення позивачу одноразової грошової допомоги шляхом прийняття за його наслідками рішення у порядку, встановленому пунктом 9 Порядку №850, колегія суддів вважає за необхідне змінити обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 шляхом зобов'язання відповідачів вчинити дії з призначення позивачу одноразової грошової допомоги з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Одночасно, з огляду на факт недобросовісного виконання МВС України судових рішень в частині належного розгляду та прийняття конкретного рішення з питання призначення та виплати позивачу грошової допомоги, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з МВС України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції зміні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, КАС України, Суд
Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі №440/1389/19 скасувати.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 у справі №440/1389/19 змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини у наступній редакції:
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) та Управління МСВ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 08592276) вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, в порядку та в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 у справі №440/1389/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
В. М. Бевзенко
А. А. Єзеров