ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2021Справа № 910/9515/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи №910/9515/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "МЕГА ТРЕЙД" (пр.т Науки 30, Київ, 03028, код ЄДРПОУ 39573316)
до Фізичної особи підприємця Батури Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 13 000, 00 грн,
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "МЕГА ТРЕЙД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи підприємця Батури Тетяни Володимирівни (далі - відповідач) про стягнення 13000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "МЕГА ТРЕЙД" на підставі платіжних доручень №261 від 05.11.2020 та №371 від 11.12.2020 помилково перераховані відповідачу грошові кошти у розмірі 13 000, 00 грн, у зв'язку з чим позивач на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути перераховану суму.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 18.06.2021 була надіслана відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: пров. Деміївський б8 кв13, м. Київ, 03039, проте повернена із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надіслав ухвалу про повідомлення про розгляд справи за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
При цьому, судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Так, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За змістом ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
05.11.2020 позивачем на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в Акціонерному товаристві "УНІВЕРСАЛБАНК" на адресу одержувача ФОП Батури Тетяни Володимирівни перераховано 6000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №261 від 05.11.2020.
11.11.2020 позивачем на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в Акціонерному товаристві "УНІВЕРСАЛБАНК" на адресу одержувача ФОП Батури Тетяни Володимирівни перераховано 7000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №371 від 11.11.2020.
За твердженням позивача, грошові кошти ним були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які господарські відносини, за якими позивач повинен був би сплатити відповідачу 13 000,00 грн.
17.03.2021 позивачем виставлено відповідачу вимогу перерахувати кошти, що були помилково отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "МЕГА ТРЕЙД" №261 та №371 у розмірі 13 000, 00 грн.
Вказана вимога отримана відповідачем 24.03.2021, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишена без задоволення, що і стало підставою звернення до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимога позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ст. 1090 Цивільного кодексу України).
Приписами ст. 1091 Цивільного кодексу України встановлено, що банк, який прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.
Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлення відповідальності суб'єктів переказу визначається нормами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Зокрема, стаття 1 вказаного Закону містить визначення наступних термінів і понять:
- отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі;
- неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі;
- переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою;
- помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі;
- платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.
Отже, виходячи зі змісту ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", помилковим переказом є рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Як встановлено судом під час розгляду справи та не спростовано відповідачем, грошові кошти в заявленій сумі були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які господарські правовідносини, доказів зворотного матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
-по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
-по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
-по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З огляду на викладене та враховуючи, що матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено відсутність господарських правовідносин між сторонами у справі, а відтак і помилковість переказу позивачем грошових коштів в сумі 13 000, 00 грн на розрахунковий рахунок відповідача у справі під час здійснення ним підприємницької діяльності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку повернути перераховані йому кошти у заявленому розмірі, як і не скористався правом на подання відзиву.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "МЕГА ТРЕЙД" задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Батури Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "МЕГА ТРЕЙД" (пр.т Науки 30, Київ, 03028, код ЄДРПОУ 39573316) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2021
Суддя Наталія Ягічева