16.09.2021 року м. Дніпро Справа № 908/735/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Білецької Л.М., Вечірко І.О.
при секретарі судового засідання: Григоренко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Концерну “Міські теплові мережі”
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Горохов І.С.) від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6
до відповідача Концерну “Міські теплові мережі”, 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, -
У березні 2021р. Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення богу за договором постачання природного газу № 4208/1920-БО-13 від 01.10.2019 в розмірі 3 354 599,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 4208/1920-БО-13 від 01.10.2019 в частині повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ. Оплату за переданий газ відповідач здійснив несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 5.1 Договору.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21 позов задоволено частково; стягнуто з Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бульвар Гвардійський, буд. 137; ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) пеню в сумі 1 116 850,84 грн., 3% річних в сумі 886 663,20 грн., інфляційні витрати в сумі 1 071 872,78 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 50 318,99 грн.; у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 279 212,71 грн. відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені у розмірі 279 212,71 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відповідні позовні вимоги позивача задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” зокрема зазначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка має бути стягнена з відповідача, судом першої інстанції невірно встановлена наявність підстав для такого зменшення, а саме: не врахований матеріальний стан сторін спору; не взято до уваги, що позивачем належно виконані його зобов'язання за договором, а також виконуються інші обов'язки покладені на нього державою; підстави, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для зменшення пені не підтверджені належними та допустимими доказами.
Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Концерн “Міські теплові мережі”, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21 скасувати в частині стягнення з відповідача суми пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки (пені) на 99,9 % від суми позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги Концерн “Міські теплові мережі” зокрема зазначає, що стягнення з відповідача пені, зменшеної на 20% не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язань за договором. Вказує на відсутність вини відповідача у порушенні ним строків розрахунків за договором, відсутність доказів виникнення збитків у позивача, викликаних цим порушенням, а також важливість підприємства відповідача для життєдіяльності міста Запоріжжя. Вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних нарахувань вже є достатньою компенсацією спричинених збитків.
Також, Концерном “Міські теплові мережі” подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач заперечує проти її задоволення, обґрунтовуючи свої заперечення здебільшого доводами, викладеними в апеляційній скарзі останнього.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.07.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.09.2021р. о 10:00 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.07.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну “Міські теплові мережі” на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21 та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.09.2021р. о 10:00 год.
На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Паруснікова Ю.Б., та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Вечірка І.О., Білецької Л.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2021р. прийнято до свого провадження апеляційні скарги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Концерну “Міські теплові мережі” на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21.
У судовому засіданні представники сторін доводи власних апеляційних скарг підтримали у повному обсягу та просили їх задовольнити, проти задоволення апеляційних скарг один одного заперечували.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.10.2019 між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (позивач, постачальник) та Концерном “Міські теплові мережі” (відповідач, споживач) укладений договір постачання природного газу № 42081/1920-БО-13 (договір).
До вказаного договору між сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 22.10.2019, № 2 від 29.10.2019, № 3 від 12.11.2019, № 4 від 28.11.2019, № 5 від 09.12.2019, № 6 від 26.12.2019, № 7 від 28.12.2019, № 8 від 28.01.2020, № 9 від 29.08.2020, № 10 від 24.02.2020, № 11 від 28.02.2020, № 12 від 23.03.2020, № 13 від 30.03.2020, № 14 від 29.04.2020, № 15 від 30.04.2020, № 16 від 22.05.2020, № 17 від 29.05.2020, № 18 від 22.06.2020, № 19 від 30.06.2020.
Відповідно до п. 1.1. - 1.3. договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. За цим Договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України.
Умовами п. 3.8. - 3.11. Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, з урахуванням редакції додаткової угоди № 10 від 24.05.2019) визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані Споживачем в той період (періоди), коли Споживач був включений до Реєстру Постачальника, що підтверджується Споживачем в акті приймання-передачі газу. В акті приймання-передачі природного газу ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в Прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги з транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього Договору). Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:
- копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між Споживачем та оператором ГРМ (для Споживачів, об'єкти яких приєднані до газорозподільних мереж);
- інформацію за підписом уповноваженої особи Споживача стосовно обсягів природного газу.
- підписані Споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно із цим Договором і з урахуванням пункту 3.8 цього Договору, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає Споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого непідписання акта. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання Постачальником своїх зобов'язань за цим Договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
Пунктом 5.1. Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Згідно з п. 11.1. договору (в редакції додаткової угоди № 15 від 30.04.2020) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Так, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу за період з жовтня 2019 по квітень 2020, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 129 213 711,91 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами без зауважень та заперечень.
На час вирішення спору в суді кошти за отриманий природний газ сплачено в повному обсязі.
Відповідач зобов'язання щодо своєчасної оплати фактично отриманого газу за вказаний позивачем період, як то встановлено в п. 5.1 договору, не виконав, що стало підставою для нарахування позивачем штрафних та компенсаційних санкцій у відповідності до ст. ст. 661, 625 Цивільного кодексу України, а також звернення з позовом до суду за їх стягненням.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив зі встановленого факту несвоєчасності оплати фактично отриманого газу за договором, обґрунтованості цих вимог та вірності розрахунку пені, інфляційних витрат та 3 % річних, при цьому, врахувавши обставини справи та майновий стан сторін, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення нарахованої позивачем пені. Водночас, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 12 місяців за відсутності підстав для задоволення цього клопотання.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Спеціальним законом, що регулює відносини сторін є Закон України “Про ринок природного газу” № 329-VIІІ від 09.04.2015.
Частиною 1 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу” визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу” передбачений обов'язок споживача природного газу, а саме: забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо своєчасної оплати за фактично прийнятий природний газ, у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений позивачем.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання з оплати поставленого природного газу з боку відповідача виконані неналежним чином.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором нарахував відповідачу пеню за порушення строків оплати вартості поставленого природного газу в сумі 1 396 063,55 грн за загальний період з 26.11.2019 по 23.12.2020 на підставі п. 7.2. договору, а також, з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача 3% річних за загальний період з 26.11.2019 по 23.12.2020 в сумі 886 663,20 грн. та інфляційні втрати за загальний період з грудня 2019 по вересень 2020 в сумі 1 071 872,78 грн.
Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія дійша висновку, що він є арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 396 063,55 грн., 3% річних в сумі 886 663,20 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 071 872,78 грн., за спірний період.
Разом з тим, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було застосовано приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, частково задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 20%.
Саме зменшення судом першої інстанції розміру заявленої до стягнення пені на 20% є підставою оскарження рішення за апеляційними скаргами як позивача, так і відповідача. При цьому, позивач вважає несправедливим взагалі застосування приписів ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України до спірних правовідносин. Натомість, відповідач вважає несправедливим зменшення розміру пені лише на 20% та просить зменшити її розмір на 99,9%.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/2 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та апеляційної скарги Концерну “Міські теплові мережі”, а саме: в частині зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені на 20 %.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.
При застосуванні частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як вбачається з клопотання та апеляційної скарги Концерну “Міські теплові мережі”, до підстав для зменшення розміру пені, відповідач відносить складний фінансовий стан підприємства, збитковість підприємства, соціальну значимість підприємства, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, проведення розрахунків за спожитий газ відповідно до Порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, відсутність основного боргу за Договором на момент розгляду справи, незначність прострочення виконання обов'язку з оплати природного газу, відсутність вини у затримці платежів за Договором.
При цьому, відповідач просить зменшити розмір пені на 99,9%, проте судова колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що зменшення розміру пені на 99,9% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Водночас, нарахована позивачем пеня в розмірі 1 396 063,55 грн. базується на умовах договору постачання природного газу № 4208/19-БО-13 від 01.10.2019, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи вказаний договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі і щодо нарахування пені. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1 та 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При вирішенні питання про можливість зменшення нарахованого позивачем розміру пені, судом першої інстанції враховане здійснення відповідачем оплати основного боргу у повному обсязі та незначні строки прострочення, а також взято до уваги майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, а також стягнення на користь позивача процентів річних та інфляційних витрат, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Отже, судом враховано, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
До того ж, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором, отже доводи позивача про те, що наведені обставини (щодо зменшення пені до 20 %) не вказують на те, що даний випадок є винятковим, а отже відсутні підстави для зменшення пені є необґрунтованим.
Також, наведеним спростовуються посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, а місцевий господарський суд не з'ясував обставин заподіяння відповідачем позивачу збитків неналежним виконанням зобов'язання, адже наявність збитків доказується на загальних підставах саме позивачем.
Отже, на думку колегії суддів стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, а нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що господарським судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені дотримані усі критерії, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 20 %, у зв'язку із чим відхиляє доводи апелянтів щодо невірного застосування місцевим господарським судом закріпленої у статті 233 Господарського кодексу України норми щодо права на зменшення розміру штрафної санкції, оскільки суд першої інстанції в повній мірі з'ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема правильно встановив, що даний випадок може вважатись винятковим для зменшення пені.
З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційних скарг Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Концерну “Міські теплові мережі” безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у даній справі відсутні.
Згідно з ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційних скарг, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Концерн “Міські теплові мережі” відповідно.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Концерну “Міські теплові мережі” на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2021р. у справі № 908/735/21 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційних скарги покласти на Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Концерн “Міські теплові мережі” відповідно.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строки касаційного оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 24.09.2021 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя І.О. Вечірко
Суддя Л.М. Білецька