Головуючий І інстанції: Т.С. Канигіна
24 вересня 2021 р. Справа № 440/5847/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5847/21
за позовом ОСОБА_1
до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 позовну заяву залишено без руху в зв'язку із невідповідністю останньої вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Для усунення недоліків встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху та визначено спосіб усунення недоліків - шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску позивачем строку або інших доказів на підтвердження факту дотримання останнім такого строку.
25.06.2021 судом отримано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії позивачеві.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом його прав як людини та норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі № 440/5847/21, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що за частиною першою статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України, частинами першою-другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг шестимісячного строку для звернення до суду із цим позовом розпочався саме 18.05.2021. Мотивує тим, що про порушення свого права на одержання грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у належному розмірі він довідався лише після отримання листа від відповідача про виплату одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Приймаючи ухвалу про повернення ОСОБА_1 позовної заяви, суд першої інстанції, керуючись п.1 ч.4 ст.169 КАС України, виходив з того, що у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, оскільки не надав належних доказів наявності підстав для поновлення пропущеного шестимісячного строку на звернення до суду.
Надаючи правову оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо встановлених обставин справи, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Приписами ч.1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
Слід зазначити, що пропуск строку, передбаченого ст. 122 КАС України, не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Зокрема, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/12017/19 від 31.03.2021 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Викладені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 у справі 340/1019/19.
У постанові від 18.11.2020 у справі №380/5202/20 Верховний Суд зазначив, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відповідно до частини четвертої статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
30 вересня відповідного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги, і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж та, яка була йому нарахована, а перебіг строку звернення особи до суду з позовною вимогою про визнання протиправними дій щодо ненарахування щорічної разової допомоги в необхідному розмірі на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" слід обраховувати з 30 вересня відповідного року.
Такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №607/7919/17.
Колегією суддів встановлено, що позивач звернувся до суду 04.06.2021, що підтверджується відомостями штампа вхідної кореспонденції суду.
Предметом даного позову є оскарження дій Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку допомогу.
У наведеній ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 09.06.2021 судом встановлено, що 04.06.2021 позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому зазначив про нарахування йому разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у зменшеному розмірі.
Колегія суддів наголошує на тому, що грошова допомога є періодичним та фіксованим платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про підставу здійснення такої виплати, її розмір, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів було здійснено саме такий її розрахунок.
Враховуючи, що вказаний вид грошової виплати є періодичним платежем, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується.
Отже, з дня отримання виплати особою, якій призначена грошова допомога вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Разом з цим, позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом 04.06.2021, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого п.2 ст.122 КАС України.
На думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі №240/12017/19 від 31.03.2021 позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З позовної заяви вбачається, що 14.04.2020 ОСОБА_1 виплачено грошову допомогу до 05 травня в розмірі 1390,00 грн.
Таким чином, враховуючи обізнаність позивача про порушення свого права при отриманні виплати грошової допомоги до 5 травня та встановлений шестимісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, позивач мав звернутися до суду до 15 листопада 2020 року, разом з цим цього не зробив.
Колегія суддів враховує, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі № 240/12017/19 від 31.03.2021 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадженняК/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадженняК/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів; позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду; в той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно, а відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що посилання позивача на те, що про порушення свого права на одержання грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у належному розмірі він довідався лише після отримання листа 18.05.2021 від відповідача про виплату одноразової грошової допомоги, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди відповідач був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання та така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо соціального забезпечення.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Колегія суддів зазначає, що поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначено в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі"Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Отже, у разі оскарження рішення суб'єкта владних повноважень зі спливом значного періоду часу, позивачем мають бути наведено переконливі підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Тобто, тягар доказування, в цьому випадку, покладається саме на позивача.
Оскільки позивач у заяві про усунення недоліків поданої позовної заяви на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неусунення позивачем у встановлений судом строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, що є підставою для її повернення в силу п.1 ч.4 ст.169 КАС України, а тому вважає ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі № 440/5847/21 такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі № 440/5847/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий