справа № 761/1241/21 Головуючий у 1 інстанції: Рибак М.А.
провадження №22-ц/824/10691/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
24 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації на рішення Шевченківський районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації про відшкодування шкоди заподіяної бездіяльністю суб'єкта владних повноважень,-
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на його користь в якості відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю в сумі 151 493 грн. 95 коп.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що постановою Шевченківського районного суду
м. Києва від 02 листопада 2017 року у справі №761/38702/15-а позов ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я КМДА, Управління охорони здоров'я Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії та відшкодування матеріальної шкоди-задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо не забезпечення ОСОБА_1 лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02, починаючи від 19 червня 2015 року. Зобов'язано Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити ОСОБА_1 лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02. В решті вимог позову - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 84 799 грн. 90 коп. в період від червня 2015 року до квітня 2016 року та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Вказував, що в період часу від лютого до грудня 2020 року позивач внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, а саме: незабезпечення вищезазначеним лікарським засобом, був змушений придбати лікарський засіб «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій на загальну суму 151 493 грн. 95 коп. На думку позивача внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо незабезпечення його цим лікарським засобом, останньому заподіяно матеріальну шкоду у вигляді вимушених витрат на придбання ліків.
Оскільки в досудовому порядку відповідач відмовляється відшкодувати понесені позивачем витрати на придбання ліків, то він вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого права.
Рішенням Шевченківський районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 151 493 грн. 95 коп. та 1 514 грн. 94 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову.
Скарга обґрунтована тим, що Департаменту охорони здоров'я не відомо про утворену комісію Київською міською державною адміністрацією та прийняття нею рішення щодо необхідності у забезпеченні ОСОБА_1 за рахунок коштів місцевого бюджету, як особу, яка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання, лікарським засобом «Сандостатин ЛAP».
Вказує, що позивачем не було надано документального підтвердження наявності рішення комісії, утвореної Міністерством охорони здоров'я України або Київською міською державною адміністрацією, щодо необхідності забезпечення позивача лікарським засобом, як особу, що страждає на рідкісне (орфанне) захворювання.
Зазначає, що у випадку наявності рішення комісії, утвореної Міністерством охорони здоров'я України, забезпечення Позивача лікарським засобом «Сандостатин ЛAP» здійснюється, відповідно до Порядку, за рахунок коштів держаного, а не місцевого бюджету.
Відповідно до пункту 5 Порядку, забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами здійснюється закладами охорони здоров'я відповідного профілю за місцем проживання або лікування таких громадян.
Враховуючи, що відповідач, як структурний підрозділ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не є закладом охорони здоров'я, на який пунктом 5 Порядку покладено обов'язок забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами.
Згідно з пунктом 6 Порядку безперебійне і безоплатне забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, закупленими за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, здійснюється в межах бюджетних призначень.
Відповідно до міської цільової програми «Здоров'я киян» на 2020 - 2022 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 №450/8023 «Про затвердження міської цільової програми «Здоров'я киян» на 2020 - 2022 роки» (з урахуванням змін), передбачено ресурсне забезпечення (орієнтовний обсяг фінансування) міської цільової програми «Здоров'я киян» на 2020 - 2022 роки за рахунок державного бюджету, бюджету м. Києва, кошти інших джерел.
Згідно з п.10.7.1. додатку №2 до Програми «Напрями діяльності та заходи міської цільової програми «Здоров'я киян» на 2020 - 2022 роки» (далі - Програма) (зі змінами), забезпечення лікарськими засобами дорослих хворих з акромегалією та гігантизмом на 2020 - 2022 роки покладено на Департамент охорони здоров'я та КНП «Дитяча клінічна лікарня №6» Шевченківського району міста Києва, за рахунок бюджету міста Києва в обсязі (розмірі) в 2020 році - 1230,76 тис. грн., при кількості хворих у 2020 році - 29 осіб. Показник ефективності, витрати на одного пацієнта, тис. грн в 2019 рік становить 42,44.
Отже, Програма визначає чіткий обсяг (розмір) коштів для забезпечення лікарськими засобами дорослих хворих з акромегалією та гігантизмом, які можуть бути виділені на одну особу.
Крім того, зазначає, що на Департамент охорони здоров'я міг би бути покладений обов'язок щодо забезпечення ОСОБА_1 за рахунок коштів місцевого бюджету, лікарським засобом «Сандостатин ЛAP» лише за рішенням комісії, утвореною Київською міською державною адміністрацією (пункт 3 Порядку) та в межах бюджетних призначень (пункт 6 Порядку).
Враховуючи відсутність такого рішення та з урахуванням пункту 5 Порядку, Департамент охорони здоров'я не є належним відповідачем по справі.
В позовній заяві про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю суб'єкта владних повноважень не наведені жодні мотиви/обґрунтування стосовно того, що було проявом саме протиправної бездіяльності Департаменту охорони здоров'я, по відношенню до позивача і є результатом невжиття державним виконавцем заходів та/чи ухвалення рішень, які він в межах своїх повноважень був зобов'язаний вжити/ухвалити, але не зробив цього і що об'єктивно йому завадило.
Пунктом 42 Постанова ВС від 17.04.2019 року зазначено, що на думку колегії суддів, констатація факту невиконання судового рішення, без з'ясування обставин стосовно того, що зумовило його невиконання, не може бути достатнім і переконливим свідченням того, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльніст.
Вказує, що в Шевченківського районного суду міста Києва від 25.05.2021 року у справі №761/1241/21 не наведені жодні мотиви/обґрунтування стосовно того, що було проявом саме протиправної бездіяльності Департаменту охорони здоров'я, по відношенню до Позивача ї є результатом невжиття державним виконавцем заходів та/чи ухвалення рішень, які він в межах своїх повноважень був зобов'язаний вжити/ухвалити, але не зробив цього і що об'єктивно йому завадило.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дій/бездіяльності саме Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської Ради Київської міської державної адміністрації було спричинено позивачу матеріальну шкоду.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 страждає на рідкісне (орфанне) захворювання «акромегалія» та потребує постійного лікування з використанням лікарського засобу «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02.
За ст.49 Конституції України охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Згідно зі статтею 53-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» держава забезпечує заходи з профілактики рідкісних (орфанних) захворювань та організацію надання громадянам, які страждають на такі захворювання, відповідної медичної допомоги.
Громадяни, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, безперебійно та безоплатно забезпечуються необхідними для лікування цих захворювань лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до їх переліку та обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом підпункту 3 пункту «б» ч.1 ст.32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.
02 листопада 2017 року Шевченківським районним судом м. Києва було винесено постанову у справі №761/38702/15-А за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я КМДА, Управління охорони здоров'я Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії та відшкодування матеріальної шкоди, якою позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо не забезпечення ОСОБА_1 лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02 починаючи від 19 червня 2015 року; зобов'язано Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити ОСОБА_1 лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02; у решті адміністративного позову - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 84 799 грн. 90 коп. у період від червня 2015 року до квітня 2016 року та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Судом встановлено, що у період часу від березня до листопада 2019 року позивач внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, а саме, незабезпечення вищезазначеним лікарським засобом, змушений був придбати лікарський засіб «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій на загальну суму 86 631 грн. 76 коп.
Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В п.145 рішення від 15 листопада 1996р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 р. (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №826/4418/14 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Як передбачено п.1) ч.2 цієї статті, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 5 Постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК України, вина органу місцевого самоврядування як обов'язкова підстава відповідальності виключається.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року було встановлено факт протиправної бездіяльності відповідача щодо забезпечення ОСОБА_1 лікарським засобом, а судом апеляційної інстанції - факт наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача і матеріальною шкодою заподіяною ОСОБА_1 у вигляді вимушених витрат на придбання ліків.
Внаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивач був вимушений за власний рахунок забезпечувати себе зазначеним лікарським засобом в період від лютого 2020 року до грудня 2020 року.
Судом було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем заподіяно шкоду (понесення збитків позивачу) на суму 151 493 грн. 95 коп. внаслідок протиправної бездіяльності відповідача із забезпечення позивача лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін'єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02.
Заперечення сторони відповідача про те, що Департаменту охорони здоров'я не відомо про утворену комісію Київською міською державною адміністрацією та прийняття нею рішення щодо необхідності у забезпеченні ОСОБА_1 за рахунок коштів місцевого бюджету, як вірно вважав суд, не заслуговують на увагу, оскільки не звільняють відповідача від покладеного законодавством обов'язку забезпечення позивача необхідним лікарським засобом.
З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що судом встановлено, що внаслідок дій/бездіяльності саме Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації було спричинено позивачу матеріальну шкоду, то суд прийшов до вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації залишити без задоволення.
Рішення Шевченківський районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: