16 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.10.2021 задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_7 , та накладено арешт на майно, а саме: будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85716332231) та земельну ділянку 3223186800:04:013:0018 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85678632231), із забороною відчужувати та розпоряджатися вказаним майном, без заборони використання такого житлового приміщення особами, які на законних підставах у ньому проживають.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження, та скасувати ухвалу слідчого судді.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження, захисник вказувала на те, що ОСОБА_6 не був присутнім при розгляді клопотання прокурора, копію оскаржуваної ухвали йому не вручено, а про наявність ухвали слідчого судді останній дізнався 30.07.2021 від захисника ОСОБА_5 .
У апеляційній скарзі захисник зазначала, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем будинку за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85716332231) та земельної ділянки 3223186800:04:013:0018 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85678632231), оскільки він придбав це майно за платним договором купівлі-продажу на прилюдних електронних торгах.
На думку апелянта, у органу досудового розслідування були відсутні підстави для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки права неповнолітніх дітей діями приватного виконавця не порушені. Неповнолітні діти не мали права власності на житловий будинок та земельну ділянку, які були реалізовані на прилюдних електронних торгах.
Прилюдні електронні торги проведені 07.12.2018, про що ОСОБА_8 , як боржнику за виконавчим провадженням №56911282, було достеменно відомо, однак, лише у вересні 2020 року ОСОБА_8 звернуся до органу досудового розслідування з заявою на дії приватного виконавця та посадових осіб ПАТ «Укрсоцбанку».
Слідчим суддею, в порушення вимог ст.ст. 173, 175, 176 СК України, не досліджено питання наявності права власності малолітніх дітей на спірне майно, а також підстави та час виникнення права власності у ОСОБА_8 .
Захисник вказувала на те, що згідно п. 1.2 Кредитного договору №40.29-48/360 від 20.12.2007, даний житловий будинок був придбаний ОСОБА_8 за отримані від ПАТ «Укрсоцбанк» кредитні кошти одноособово, коли він не перебував у шлюбі та не мав дітей, зокрема ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На переконання апелянта, спірне майно не було набуте ОСОБА_8 за рахунок спільних коштів або праці дітей, воно не передавалося у користування або у власність неповнолітніх дітей на підставі цивільної угоди, а тому не може бути спільною сумісною власністю його неповнолітніх дітей.
Крім того, ОСОБА_8 на праві приватної власності належить інший житловий будинок загальною площею 53,7 кв.м., що розташований по АДРЕСА_2 , земельні ділянки площею 0,25 га., кадастровий номер 3222286001:01:304:0003 та площею 0,392 га, кадастровий номер 3222286001:01:304:0004, що розташовані по АДРЕСА_2 . Власником даного домоволодіння ОСОБА_8 є з 2010 року, що підтверджується Інформаційною довідкою від 11.01.2019 за номером 152382602 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек (копія Інформаційної довідки додається до матеріалів справи), а тому неповнолітні діти забезпечені іншим житлом, даний факт встановлений і в рішенні Верховного суду по справі №372/208/19 провадження №61-22605св19 від 22.07.2020.
Оскаржувана ухвала не містить посилань на докази необхідності накладення арешту на майно та наявність належних підстав для арешту майна, а також не містить розміру заподіяної шкоди, визначення особи, якій така шкода була заподіяна, в результаті яких протиправних дій вчинено правопорушення, який склад правопорушення, об'єктивна та суб'єктивна сторона їх вчинення.
На думку апелянта, необґрунтованими є висновки слідчого судді про те, що спірне майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, оскільки в оскаржуваній ухвалі не наведені докази, які б давали підстави вважати, що це майно набуте кримінально протиправним шляхом, зберегло на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також слідчий суддя не встановив можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та розглянув клопотання прокурора за відсутності власника майна.
Захисник вважала, що слідчим суддею порушено принцип верховенства права, а також конституційні права та інтереси ОСОБА_6 .
У судове засідання власник майна ОСОБА_6 та прокурор не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без виклику та у відсутності власника майна та його захисника, дані про вручення їм ухвали слідчого судді у матеріалах справи відсутні.
Як зазначено у апеляційній скарзі, про накладення арешту на належне ОСОБА_6 майно йму стало відомо 30.07.2021, тоді як подано апеляційну скаргу 04.08.2021, тобто в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.
У зв'язку з наведеним, підстави для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження відсутні.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні Шевченківського УП ГУНП в м. Києві перебуває кримінальне провадження за № 42020101100000172 від 25.09.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365-2 КК України.
Як убачається зі змісту клопотання, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за № 42020101100000172 внесені на підставі заяви ОСОБА_8 за фактом того, що приватний виконавець Виконавчого округу Київської області ОСОБА_12 , зловживаючи своїми повноваженнями, з метою отримання неправомірної вигоди для себе та службових осіб ПАТ «Укрсоцбанк», не отримавши згоди органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подав заяву до ДП «Сетам» про реалізацію арештованого майна у виконавчому провадженні № 56911282, за результатами розгляду якої проведено прилюдні торги та реалізовано будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , чим завдав істотної шкоди охоронюваним законом правам неповнолітніх.
Постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_7 від 02.10.2020 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85716332231) та земельну ділянку 3223186800:04:013:0018 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85678632231) визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42020101100000172 від 25.09.2020.
05.10.2021 прокурор Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просив накласти арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85716332231) та земельну ділянку 3223186800:04:013:0018 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85678632231), із забороною будь-кому відчужувати та розпоряджатися вказаними об'єктами.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.10.2021 задоволено клопотання прокурора, та накладено арешт на майно, а саме: будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85716332231); земельну ділянку 3223186800:04:013:0018 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 85678632231), із забороною відчужувати та розпоряджатися вказаним майном, без заборони використання такого житлового приміщення особами, які на законних підставах у ньому проживають.
Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя виходив з необхідності збереження речових доказів.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
З матеріалів судового провадження вбачається, що органом досудового розслідування під час складання вищевказаного клопотання та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт нерухомого майна та земельної ділянки, належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не зважаючи на те, що прокурором визнано будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку 3223186800:04:013:0018 за адресою: АДРЕСА_1 , речовими доказами у кримінальному провадженні № 42020101100000172 від 25.09.2020, у клопотанні прокурора та ухвалі слідчого судді не доведено таку мету арешту вказаного майна, як збереження речових доказів.
Так, як убачається із даних клопотання та матеріалів судового провадження, 20.12.2007 між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_8 укладено договір кредиту №40.29-48/63, за умовами якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 2 973 187.00 грн., цільове використання яких - придбання будинку, загальною площею 342,9 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., та земельної ділянки загальною площею 0.1217 га.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено іпотечний договір від 20.12.2007 р. №02-10/4183, з визначеною сторонами вартістю предмета іпотеки (будинку та земельної ділянки) в сумі 3 964 250,00 грн.
31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 , на підставі заяви банку вчинено виконавчий напис № 25125 про звернення стягнення з ОСОБА_8 заборгованості в сумі 4 433 447, 75 грн., та 02.08.2018 на підставі вказаного виконавчого напису та заяви ПАТ "Укрсоцбанк" приватним в ОСОБА_12 ровим П.В. відкрито виконавче провадження ВП № 56911282.
В рамках виконавчого провадження, за заявою про реалізацію арештованого майна (приватного виконавця ОСОБА_12 text'>П.В.) Державним підприємством "СЕТАМ" 07.12.20128 проведені прилюдні торги та згідно протоколу № 374563 про проведення електронних торгів, реалізовано нерухоме майно: будинок, загальною площею 342,9 кв.м який знах АДРЕСА_1 ів, вул. Лісова, 173 та земельну ділянку, загальною площею 0,1217 га, що розт АДРЕСА_1 оманків, вул. Лісова.
13.12.2018 приватний виконавець виконавчого округ ОСОБА_12 області Говоров П.В. склав акт № ВП 57059320 від 13.12.2018 року про реалізацію предмета іпотеки переможцю ОСОБА_6 ів Чернявському О.О., на підставі якого приватним нотаріусом Обухівського районного н ОСОБА_14 ного округу Щур Н.Р. посвідчено свідоцтво від 14.12.2018 ОСОБА_6 ті Чернявського О.О. на будинок та земельну АДРЕСА_1 в, вул. Лісова, 73.
Відповідні відомості 14.12.2018 внесено і до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстру прав власності на нерухоме майно.
Як встановлено колегією суддів, матеріали клопотання не містять та стороною обвинувачення суду апеляційної інстанції не надано відомості про те, що акт № ВП 57059320 від 13.12.2018 року про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтво від 14.12.2018 про право власност ОСОБА_6 ких Чернявський О.О. 14.12.2018 набув право власності на АДРЕСА_1 ів, вул. Лісова, 173 та земельну АДРЕСА_1 оманків, вул. Лісова, визнані у встановленому законом порядку недійсними.
На переконання колегії суддів, надані суду матеріали не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що будинок за адресою:АДРЕСА_1 e:14.0pt'>ісова, 173 та земельна ділянказа адресою: відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Так, обгрунтовуючи у клопотанні підстави для арешту вищевказаного майна, прокурором зазначено, що під час всіх процесуальних дій з боку пр ОСОБА_12 навця Говорова П.В. щодо відкриття виконавчої провадження та продажу майна через електроні торги, останнім не враховано ту обстави АДРЕСА_1 Обухівського району проживали та були зареєстровані неповно ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 Є. ОСОБА_10 р ІНФОРМАЦІЯ_2 Л. ОСОБА_11 0 ІНФОРМАЦІЯ_3 З.О. ОСОБА_6 н ІНФОРМАЦІЯ_4 .О. 25.12.2016 р.н., та не отримано попередню згоду органів опіки та піклування під час реалізації такого майна.
Разом з тим, як убачається із даних клопотання, будинок за адресою:
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.
Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР.
Зокрема, відповідно до ч. 2 статті 109 ЖК УРСР, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
У відповідності до п. 18 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, у разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
З вищенаведеного убачається, що спірний будинок АДРЕСА_1 '> Київської області передано в іпотеку на підставі іпотечного договором від 20.12.2007 р. ще до реєстрації у ній неповнолітніх дітей, та на час укладення іпотечного договору діти не мали права власності чи права користування ним.
При цьому, матеріали клопотання не містять відомостей про те, що реєстрацію ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 .О ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 Л ОСОБА_11 0 ІНФОРМАЦІЯ_3 З.О. ОСОБА_6 н ІНФОРМАЦІЯ_4 О.О. 25.12.2016 р.н. у будинку під час його перебування в іпотеці здійснено за наявностіписьмової згоди відповідного іпотекодержателя, передбаченої п. 18 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
Однак слідчим суддею при постановленні оскаржуваної ухвали належним чином не перевірено викладені у клопотанні відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, та не перевірено обгрунтованість посилань прокурора у клопотанні на те, що житловий будинок та земельна ділянка набуті кримінально протиправним шляхом.
На переконання колегії суддів, посилаючись в оскаржуваній ухвалі на те, що АДРЕСА_1 ів, вул. Лісова, 173 та земельна ділянка є об'єктами кримінально-протиправних дій, слідчим суддею належним чином не обгрунтовано такий висновок, не перевірено можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні, та не встановлено достатність доказів на підтвердження підстав для накладення такого арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
З матеріалів судового провадження вбачається, що накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно та земельну ділянку, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи вл ОСОБА_6 на Чернявського О.О. потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Крім того, у порушення ст.ст. 171, 173 КПК України, слідчий суддя не оцінив розумність і співрозмірність обмеже ОСОБА_6 ті Чернявського О.О. завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для його власника.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності Чернявського О.О. здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння майном зазначеної особи здійснено без законних на те підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу й на інші істотні порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону.
Так, у відповідності ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Необхідність розгляду клопотання про арешт майна у відсутності власника майна завжди має бути об'єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.
Відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна, в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно, може сховати, знищити, пошкодити, відчужити майно.
У будь-якому випадку слідчий повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власників майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.
Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання прокурора про арешт майна без повідомлення власника майна, жодним чином не мотивувавши своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційн ОСОБА_5 зепи Ніни Мик ОСОБА_6 Олексія Олексійовича задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року, якою накладено арешт на майно, а саме: АДРЕСА_1 ів, вул. Лісова, 173 (реєстраційний номер 85716332231) та земельну ділянку 3223186800:04:0 АДРЕСА_1 оманків, вул. Лісова (реєстраційний номер 85678632231), із забороною відчужувати та розпоряджатися вказаним майном, без заборони використання такого житлового приміщення особами, які на законних підставах у ньому проживають, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Київської місце ОСОБА_7 №10 Лимонченка М.С. про накладення арешту на АДРЕСА_1 вул. Лісова, 173 (реєстраційний номер 85716332231) та земельну ділянку 3223186800:04:01 АДРЕСА_1 манків, вул. Лісова (реєстраційний номер 85678632231), із забороною відчужувати та розпоряджатися вказаним майном, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
В.В. Мельник ОСОБА_2 Т.В. Фрич ОСОБА_3 О.С. Юрдига