ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 вересня 2021 року м. Київ № 640/21821/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі- відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 13.06.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 19.06.2020 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком протиправно не включено періоди роботи з 25.04.1992 по 27.02.2002.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності дій, вказавши, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 25.04.1992 по 27.02.2002, оскільки на печатці якою завірений запис про звільнення відсутній код ЄДРПОУ організації.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_1 19 червня 2020 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 03.07.2020 №2600-0314-8/89073 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутність необхідного страхового стажу (27 років), зазначено, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 25.04.1992 по 27.02.2002, оскільки на печатці якою завірений запис про звільнення відсутній код ЄДРПОУ організації.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої права та охоронювані інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови і порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлюються законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Отже, передумовою застосування статті 26 Закону №1058-IV є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.
З матеріалів справи вбачається, рішенням від 24.06.2020 №262140003471 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Підставою для відмови щодо призначення пенсії позивачці слугувала відсутність страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV.
При цьому, відмовляючи в призначенні позивачці пенсії за віком, пенсійний орган не врахував до загального страхового стажу періоди роботи з 25.04.1992 по 27.02.2002.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 вбчається, що протягом вказаного періоду остання працювала в ТОВ «Неаполь», про що внесено відповідний запис.
Однак, відповідач не вважає такі відомості достовірними через відсутність коду ЄДРПОУ підприємства на печатці, якою засвідчено підпис посадової особи, яка внесла запис у трудову книжку про звільнення.
Оцінюючи такі посилання відповідача, суд зазначає наступне.
У відповідності до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", норми якого були чинними на час роботи позивача, підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Вимог щодо зазначення на печатці ідентифікаційного коду юридичної особи зазначений Закон не містив.
Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 року № 643 (далі - Інструкція № 643). На час її прийняття вимога про зазначення на печатці ідентифікаційного номеру була відсутня.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року № 276 було затверджене Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (далі - Положення № 276), яким вперше встановлено вимогу щодо зазначення номеру, що присвоюється суб'єкту господарювання під час його державної реєстрації.
Так, у відповідності до абз. 3 п. 11 Положення № 276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
У зв'язку з прийняттям вказаного Положення, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 липня 1994 року № 379 були внесені зміни до Інструкції № 643. Зокрема, п. 4.2 вказаної інстанції було доповнено новим абзацом, який передбачав, що на печатках і штампах суб'єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.
Разом з тим, зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб'єктів підприємницької діяльності обов'язку здійснити заміну печатки у зв'язку із встановленням новим вимог до її оформлення.
З 01 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до ч. 7 ст. 58 якого на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Положеннями п. 4 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Отже, фактично на час роботи позивача в ТОВ «Неаполь» законодавцем не ставились вимоги щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства
При цьому, ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Судом враховано, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що "підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці".
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, наявність коду ЄДРПОУ на печатці підприємства на записах про прийняття на роботу та звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при здійсненні перерахунку пенсії з моменту призначення пенсії за віком.
За таких обставин, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.06.2020 №26214003471 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання зарахувати період роботи з 25.04.1992 по 27.02.2002 (записи №17-№18 трудової книжки).
Разом з тим, суд зазначає, що у рамках даної справи судом досліджувалося виключно питання щодо підстав для включення періоду з 25.04.1992 по 27.02.2002 до загального страхового стажу, оскільки саме з цих обставин виник спір, проте питання щодо загального страхового стажу та включення до нього інших періодів у урахуванням заявлених позовних вимог та наявних у суду доказів наразі не вирішується.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з моменту звернення до пенсійного фонду суд констатує її передчасність, оскільки розрахунок страхового стажу для призначення пенсії з урахуванням спірного періоду роботи має здійснити саме відповідач, з огляду на що, суд вбачає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти відповідне рішення за заявою ОСОБА_1 від 19.06.2020 з урахуванням висновків суду у даній справі. Саме таким способом, на думку суду, права та інтереси позивача будуть забезпечені у належний правовий спосіб в межах предмету та підстав позову.
Отже, в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію за вислугу років з 19.06.2020, суд вказує, що призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідача, а отже, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Також, варто зазначити, відповідно до пункту 1 частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 25.04.1992 по 27.02.2002 (записи №17-№18 трудової книжки) при розгляді заяви про призначення пенсії за віком.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.06.2020 №262140003471 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути по суті питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі заяви від 19.06.2020, врахувавши періоди роботи з 25.04.1992 по 27.02.2002 (записи №17-№18 трудової книжки), з урахуванням висновків суду у даній справі.
5. В решті позову - відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян