ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 вересня 2021 року м. Київ № 640/16326/20
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., здійснюючи розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доВищого антикорупційного суду
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Вищого антикорупційного суду (відповідач/ВАКС), в якому просить суд:
- визнати протиправним нарахування та виплату (за вирахування податків і зборів) Вищим антикорупційним судом у період з 03 травня 2019 року по 04 вересня 2019 року включно ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду суддівської винагороди у неповному розмірі, а саме: у базовому розмірі посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що становить 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2019 року, та без застосування регіонального коефіцієнту 1,25 для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб і доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу у період з 03 травня по 14 травня 2019 року, та 30 відсотків посадового окладу у період з 15 травня 2019 по 04 вересня 2019 року;
- зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити (за вирахуванням податків і зборів) за період з 03 травня 2019 року по 04 вересня 2019 року включно ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду ненараховану і невиплачену частину суддівської винагороди, яка складається із сум, які визначаються із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 до базового розміру посадового окладу для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб, та сум щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу у період з 03 травня по 14 травня 2019 року, та 30 відсотків посадового окладу у період з 15 травня 2019 по 04 вересня 2019 року;
- визнати протиправним нарахування та виплату (за вирахування податків і зборів) Вищим антикорупційним судом з 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду суддівської винагороди у неповному розмірі, а саме: у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлено на 01 січня 2020 року;
- зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити (за вирахуванням податків і зборів, а також раніше нарахованих сум у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлено на 01 січня 2020 року) з 18 квітня 2020 року та у подальшому ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду суддівську винагороду без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ, а саме: у сумі базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб та доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, з дня зарахування позивача до штату ВАКС і до дня початку роботи ВАКС, тобто з 03 травня 2019 року по 04 вересня 2019 року включно, відповідачем була нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода у неповному розмірі, тобто тільки у розмірі базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що дорівнює 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року, що передбачено пунктом 24 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, та без застосування регіонального коефіцієнту 1,25 для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб, і доплати за вислугу років у розмірі 30%, які є складовими частинами суддівської винагороди відповідно до пункту 1 частини 2, пункту 3 частини 4 та частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що оскільки ВАКС розпочав свою роботу 05 вересня 2019 року, а позивач не здійснював правосуддя у ВАКС з 03 травня по 05 травня 2019 року, то відсутні будь-які правові підстави для нарахування та виплати доплат до посадового окладу позивача.
Зазначено, що наведене в позові рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, яким визнано неконституційним положення частини десятої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», не може впливати на підтвердження позиції позивача, оскільки в цьому рішенні Конституційним Судом України не вирішувалося питання про конституційність частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, а обставини, викладені в указаному рішенні Конституційного Суду України, не є тотожними тим, що стали підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.
За посиланнями відповідача, застосування відповідачем з 18 квітня 2020 року до загальної суми нарахованої суддівської винагороди позивача обмежень, передбачених Законом № 294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-ІХ), є правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019 №128/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Наказом виконуючого обов'язки голови Вищого антикорупційного суду від 03.05.2019 №61/к ОСОБА_1 зараховано до штату Вищого антикорупційного суду на посаду судді й визнано таким, що приступив до виконання обов'язків судді 03.05.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 07 травня 2019 № 6 був визначений день початку роботи ВАКС, а саме 05 вересня 2019 року.
Наказом голови Вищого антикорупційного суду «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 09 вересня 2019 року № 280/к установлено ОСОБА_1 , судді Вищого антикорупційного суду, з 5 вересня 2019 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи на посаді судді якого становить більше 10 років.
Станом на час звернення з даним позовом, а саме з 18 квітня 2020 року відповідач нараховує та виплачує (за вирахуванням податків та зборів) ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат станом на 01 січня 2020 року, що передбачено статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Позивач, не погоджуючись з розрахунком розміру своєї суддівської винагороди, вбачаючи її суттєве зменшення внаслідок протиправного неврахування регіонального коефіцієнту, доплати за вислугу років та обмеження 10-ма мінімальними заробітними платами станом на 01 січня 2020 року, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу частини суддівської винагороди із застосуванням регіонального коефіцієнту та сум щомісячної доплати за вислугу років.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі також - Закон України № 1402-VIII) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Частиною 2 статті 31 Закону України № 1402-VIII визначено, що Вищими спеціалізованими судами є Вищий суд з питань інтелектуальної власності; Вищий антикорупційний суд.
Статтею 135 Закону України № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
За частиною 2 тієї ж статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 тієї ж статті 135 Закону №1402-VIII визначено базовий розмір посадових окладів суддів різних інстанцій.
Відповідно до частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Частиною 5 статті 135 Закону №1402-VIII установлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Суд зауважує, що регіональний коефіцієнт не є доплатою, вичерпний перелік яких наведено у частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Регіональний коефіцієнт є частиною посадового окладу, що виплачується судді в залежності від міста розташування суду, в якому суддя здійснює правосуддя. Зазначений правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 31 січня 2019 року у справі №804/3609/18.
Разом з тим, регіональний коефіцієнт є додатковою виплатою за навантаження при здійсненні правосуддя в суді в залежності від населеного пункту, в якому він розташований.
Щодо доводів позивача про врахування висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні № 11-р/2018 від 04 грудня 2018, суд зазначає, що вказаним рішенням визнано такими, що не відповідає Конституції України положення частини десятої статті 133 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІII зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
При цьому, перелік доплат до посадового окладу був визначений у частини 2 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, і складався із:
1) вислуги років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) наукового ступеню;
4) роботи, що передбачає доступ до державної таємниці.
Застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді цим Законом не передбачалось і Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України, не вивчалось.
Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17 дійшов до наступних висновків: "виходячи із аналізу положень Закону №1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:
- проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
- зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
- зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
- фактичне виконання своїх обов'язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
- законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У спірний період з 03.05.2019 по 05.09.2019 фактично позивач не здійснював правосуддя, відповідно, не мав ніякого професійного навантаження.
З урахуванням вищевикладеного, а також беручи до уваги правові висновки Верховного Суду у постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17, суд дійшов висновку про відсутність підстав для отримання суддівської винагороди із розрахунку діючого судді з доплатою за вислугу років та застосування регіонального коефіцієнту у розмірах, зазначених в Законі України від 02.06.2016 №1402-VIII, в тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, а саме нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 03 травня 2019 по 04 вересня 2019 року (включно).
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати з 18 квітня 2020 року позивачу суддівської винагороди у неповному розмірі, а саме: у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлено на 01 січня 2020 року, суд зазначає наступне.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Таким чином, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Окремо суд зазначає, що доводи відповідача про те, що відповідач може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, оскільки відповідач не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період.
Вказане є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Разом з тим, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд робить висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
Поряд з цим, положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Згідно довідки Вищого антикорупційного суду від 15.09.2021 №296, при нарахуванні суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, застосовувалися обмеження на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (з урахуванням змін, внесених Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ). Загальна сума обмеження суддівської винагороди за вказаний період становить 357 037,69 грн. (триста п'ятдесят сім тисяч тридцять сім грн. 69 коп.).
Суд звертає увагу, що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX.
Однак, у розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин 1-4 статті 148 Закону України №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 151 Закону України №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 357037,69 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI),
Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункта 3 пункта 35 цього Порядка Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядка №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядка в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункта 25 Порядка №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Відповідно до абзаца 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 357037,59 грн. має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 357037,69 грн. (триста п'ятдесят сім тисяч тридцять сім гривень 69 коп.) за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795)».
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя С.К. Каракашьян