ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 вересня 2021 року м. Київ № 640/19500/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80111500015383 від 20.10.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області поновити дію та видати посвідку на тимчасове проживання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що останній отримав посвідку на тимчасове проживання на період навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. 20.10.2020 відповідачем прийнято рішення № 80111500015383, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322. Підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання був лист Печерського УП ГУНП у м. Києві, у якому вказано, що 11.10.2020 позивач був запрошений до відділу поліції для встановлення обставин щодо хуліганських дій щодо незазначеного кола осіб по вул. Грушевського в м. Києві по матеріалам кримінального провадження № 12020100060003049. Також у вказаному листі управління поліції порушило перед відповідачем питання про розгляд питання про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача. Позивач звертає увагу, що відповідачем не було здійснено перевірку відомостей, викладених у листі Печерського УП ГУНП у м. Києві, що свідчить про передчасність оскаржуваного рішення. У свою чергу, позивач звертає увагу, що останній не притягувався до кримінальної, адміністративної чи іншої відповідальності. Поряд з цим, відповідач не дослідив зміст листа Печерського УП ГУНП у м. Києві, зокрема, не проаналізував та не дослідив викладені щодо позивача обставини, не відібрав пояснення у позивача, не дослідив усіх обставин в сукупності, в результаті чого прийнято необґрунтоване рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.
Ухвалою суду від 28.07.2021 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 ; прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/19500/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
16.08.2021 до суду від представника відповідача Білоруцького В.М. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що 15.10.2020 та 16.10.2020 на адресу відповідача надійшли подання Печерського УП ГУНП у м. Києві з проханням скасувати тимчасову посвідку позивачу, так як дії останнього створюють загрозу громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України. 11.10.2020 за адресою вул. Михайла Грушевського перехрестя з вул. Шовковичною невідомі особи, які рухались у колоні на легкових автомобілях, які були обвішані прапорами Азербайджанської Республіки, стріляли з невідомої зброї у повітря. В ході поліцейської операції "Перехват" на Севастопольській площі в м. Києві було заблоковано автомобілі, які знаходились у вище вказаній колоні, учасників хуліганських дій було доставлено до Печерського управління поліції. Під час здійснення перевірки встановлено, що позивач, знаходячись на території України, а саме у м. Київ вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 296 КК України та може бути причетним до вчинення кримінальних правопорушень. Слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві вказані відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100060003049 від 11.10.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України. Враховуючи, що обставини, про які зазначені у поданнях Печерського УП ГУПН у м. Києві вказують на наявність загрози національній безпеці, громадському порядку та національним інтересам України у розумінні частини першої статті 1 Закону України "Про національну безпеку України", а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, у відповідача були наявні підстави для прийняття оскаржуваного рішення про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України.
Одночасно з відзивом представником відповідача Білоруцьким В.М. подано до суду клопотання про залучення Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 24.09.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 25.09.2020 № 2909-33 ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу (період навчання з 01.10.2020 по 31.08.2024, включно з періодом, необхідним для вступу на наступний рівень освіти та (або) здійснення офіційного засвідчення отриманих після завершення навчання документів) денної форми здобуття освіти за спеціальностями за кошти фізичних та юридичних осіб.
25.08.2020 ОСОБА_1 документовано посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .
15.10.2020 до відповідача надійшов лист Печерського УП ГУНП у м. Києві "Про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки", у якому останній повідомив, що в ході здійснення оперативно-розшукових заходів та поліцейської операції "Перехват" працівниками УП ГУНП в м. Києві були виявлені іноземні громадяни, які порушували громадський порядок та вчиняли хуліганські дії. 11.10.2020 о 17:08 надійшло повідомлення зі служби "102" про те, що 11.10.2020 о 17:06 за адресою вул. Михайла Грушевського, перехрестя з вул. Шовковична невідомі особи, які рухались у колоні на легкових автомобілях, які були обвішані прапорами Азербайджанської Республіки, стріляли з невідомої зброї у повітря. Дана подія зареєстрована до ЄО за № 38669 від 11.10.2020. Слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві вказані відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100060003049 від 11.10.2020 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України. В ході поліцейської операції "Перехват" на Севастопольській площі в м. Києві було заблоковано автомобілі, які знаходилися у вище вказаній колоні, а саме: "Фольцваген Шаран" д.н.з. НОМЕР_2 , "Фольксваген Джета" д.н.з. НОМЕР_3 , "Фольксваген Поло" д.н.з. НОМЕР_4 , "Фольксваген Т-5" д.н.з. НОМЕР_5 , "Шкода Фабія" д.н.з. НОМЕР_6 , "Хюндай Акцент" д.н.з. НОМЕР_7 . Учасників хуліганських дій було доставлено до Печерського управління поліції, один з них виявився гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Здійсненою перевіркою встановлено, що він, знаходячись на території України, а саме: у м. Київ вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 296 КК України, та може бути причетним до вчинення кримінальних правопорушень. Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина ОСОБА_1 полягає у тому, що вказана особа створює загрозу громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України. На підставі викладеного та керуючись пунктом 4 постанови КМУ № 322 від 25.04.2018, просить скасувати вказаному іноземцю посвідку на тимчасове/постійне проживання та дозвіл на імміграцію (в разі документування).
16.10.2020 до відповідача надійшов лист Печерського УП ГУНП у м. Києві "Про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки, заборону в'їзду в України, примусове повернення/видворення", у якому останній повідомив, що в ході здійснення оперативно-розшукових заходів та поліцейської операції "Перехват" працівниками УП ГУНП в м. Києві були виявлені іноземні громадяни, які порушували громадський порядок та вчиняли хуліганські дії. 11.10.2020 о 17:08 надійшло повідомлення зі служби "102" про те, що 11.10.2020 о 17:06 за адресою вул. Михайла Грушевського, перехрестя з вул. Шовковична невідомі особи, які рухались у колоні на легкових автомобілях, які були обвішані прапорами Азербайджанської Республіки, стріляли з невідомої зброї у повітря. Дана подія зареєстрована до ЄО за № 38669 від 11.10.2020. Слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві вказані відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100060003049 від 11.10.2020 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України. В ході поліцейської операції "Перехват" на Севастопольській площі в м. Києві було заблоковано автомобілі, які знаходилися у вище вказаній колоні, а саме: "Фольцваген Шаран" д.н.з. НОМЕР_2 , "Фольксваген Джета" д.н.з. НОМЕР_3 , "Фольксваген Поло" д.н.з. НОМЕР_4 , "Фольксваген Т-5" д.н.з. НОМЕР_5 , "Шкода Фабія" д.н.з. НОМЕР_6 , "Хюндай Акцент" д.н.з. НОМЕР_7 . Учасників хуліганських дій було доставлено до Печерського управління поліції, один з них виявився гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Здійсненою перевіркою встановлено, що він, знаходячись на території України, а саме: у м. Київ вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 296 КК України, та може бути причетним до вчинення кримінальних правопорушень. Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина ОСОБА_1 полягає у тому, що вказана особа створює загрозу громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України. На підставі викладеного та керуючись пунктом 4 постанови КМУ № 322 від 25.04.2018, просить скасувати вказаному іноземцю посвідку на тимчасове/постійне проживання та дозвіл на імміграцію (в разі документування). Також беручи до уваги те, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Інструкції "Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особами без громадянства", затвердженої наказом МВС від 17.12.2013 № 1235, клопотав про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважає доцільним ініціювати перед Державною міграційною службою України, прийняти рішення про примусове повернення/видворення з України з подальшою забороною в'їзду на територію України, відповідно до вимог статей 26, 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
20.10.2020 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80111500015383 про скасування посвідки на тимчасове проживання, виданої громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
За визначенням статті 1 Закону України від 22.09.2011 N 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон N 3773-VI) посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Частиною тринадцятою статті 4 Закону N 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Відповідно до частини тринадцятої статті 5 Закону N 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов'язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відрахування з такого закладу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5-1 Закону N 3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.
Частиною двадцять першою статті 5 Закону N 3773-VI передбачено, що технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від від 25.04.2018 N 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок N 322).
Згідно з пунктами 63-66 Порядку N 322 посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.
Територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
З аналізу наведених норм вбачається, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається на підставі отриманої територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС інформації, вичерпний перелік якої наведений у пункті 63 Порядку N 322. При цьому, у територіального органу / територіального підрозділу ДМС відсутній обов'язок перевіряти достовірність поданої інформації та витребування додаткових документів.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
В той же час, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, підставою для прийняття оскаржуваного рішення був підпункт 4 пункту 63 Порядку N 322, яким передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
За визначенням статті 1 Закону України від 21.06.2018 N 2469-VIII "Про національну безпеку України" (далі - Закон N 2469-VIII):
загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;
сектор безпеки і оборони - система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону N 2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
Основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:
1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;
2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;
3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.
Згідно зі статтею 12 Закону N 2469-VIII сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов'язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Функції та повноваження складових сектору безпеки і оборони визначаються законодавством України.
До складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.
Інші державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють свої функції із забезпечення національної безпеки у взаємодії з органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони.
Зі змісту листів Печерського УП ГУНП у м. Києві вбачається, що позивач, знаходячись на території України, а саме: у м. Київ, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 296 КК України, та може бути причетним до вчинення кримінальних правопорушень. Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина ОСОБА_1 полягає у тому, що вказана особа створює загрозу громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України.
Поряд з цим, наведені доводи Печерського УП ГУНП у м. Києві не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються матеріалами справи.
Так, на адвокатський запит Печерське УП ГУНП у м. Києві листом від 06.04.2021 № 285-Аз/125/52/09-2021 повідомило, що громадянин ОСОБА_1 11.10.2020 був запрошений до Печерського УП ГУНП у м. Києві для встановлення обставин щодо хуліганських дій по вул. Грушевського в м. Києві по матеріалам кримінального провадження № 12020100060003049 та в подальшому відпущений з приміщення Печерського УП ГУНП у м. Києві.
Відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України серії ААА № 1114157 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Азербайджану на території України станом на 30.06.2021 до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Крім того, з даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у кримінальному провадженні № 12020100060003049 підозрюваним є інша особа (ухвали Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2020 (R/92468594), від 22.12.2020 (R/92468594).
Встановлені обставини спростовують висновок Печерського УП ГУНП у м. Києві про ймовірну причетність ОСОБА_1 до кримінальних правопорушень та останній не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12020100060003049.
Відповідно до частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд також враховує прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, який у рішенні у справі "Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia" вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об'єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення "національної безпеки", що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
Суд акцентує увагу на тому, що матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких документів Печерським УП ГУНП у м. Києві зроблено висновок про наявність підстав для скасування позивачеві посвідки на тимчасове проживання в Україні.
На переконання суду надані відповідачем документи не є доказами, які підтверджують, що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
Встановлені обставини свідчать про те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що скасування позивачеві посвідки на тимчасове проживання в Україні здійснено за відсутності підстав, визначених пунктом 63 Порядку N 322, що є правовою підставою для визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80111500015383 від 20.10.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Відповідно пункту 68 Порядку N 322 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадку, визначеного підпунктом 6 пункту 63 цього Порядку).
Згідно з підпунктом 4 пункту 71 Порядку N 322 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) у справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:
- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи, що під час розгляду справи встановлено наявність підстав для скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80111500015383 від 20.10.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачеві посвідку на тимчасове проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на тимчасове проживання.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, ідентифікаційний код 42552598) від 20.10.2020 № 80111500015383 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, ідентифікаційний код 42552598) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) посвідку на тимчасове проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, ідентифікаційний код 42552598) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) 840,80 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко