ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 вересня 2021 року м. Київ № 826/7765/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс"
до про Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (далі - ТОВ "Факторинг Фінанс") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2016 № 0005911406 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 210611,00 грн за податковими зобов'язаннями.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що останній виплачував відсотки за користування грошовими коштами фізичних осіб, що було зумовлено відповідними договорами, якими на ТОВ "Факторинг Фінанс" було покладено обов'язок щодо сплати відсотків за користування грошовими коштами. Таким чином, вважає, що правова природа виникнення фінансових витрат ТОВ "Факторинг Фінанс" у зв'язку з виплатою відсотків за договорами з фізичними особами повністю відповідає визначенню, наведеному у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати". За наведених обставин позивач вважає, що мав право відносити відсотки, сплачені за користування грошовими коштами до витрат відповідно до стандартів бухгалтерського обліку та зменшувати на суму даних відсотків фінансовий результат. Звертає увагу, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" регулює відносини між фінансовими установами в сфері надання фінансових послуг та здійснює регулятивну та наглядову функцію за діяльністю фінансових установ. У свою чергу, фізичні особи, з якими ТОВ "Факторинг Фінанс" укладало договори позики, не є фінансовими установами, а отже Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" не поширюється на вищевказані правовідносини. Позивач акцентує увагу на тому, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборони сплати відсотків за договорами позики між ТОВ "Факторинг Фінанс" та фізичними особами, наведене є фінансовими витратами товариства, а висновки акта перевірки від 22.04.2016 № 312/26-15-14-06-02/36125262 не відповідають вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на помилкових припущеннях.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/7765/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
18.08.2016 представником відповідача Сокол Д.В. подано до суду заперечення проти позову, за змістом яких остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави прийняття спірного рішення представник відповідача зазначив, що фізичні особи, які надавали позики не є фінансовими установами відповідно до Державного реєстру фінансових установ та не могло відносити відсотки, сплачені за користування грошовими коштами до витрат згідно стандартів бухгалтерського обліку та зменшувати на суму таких відсотків фінансовий результат. На переконання відповідача, надання коштів під процент є отриманням прибутку, що є основною ознакою підприємницької діяльності, у свою чергу, право на здійснення такої діяльності можливо виключно після державної реєстрації особи фізичною особою-підприємцем.
18.10.2016 до суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів, які підтверджують виконання ТОВ "Факторинг Фінанс" функцій податкового агента фізичних осіб, а саме: звіти форми 1-ДФ за 1 - 4 квартали 2015 року та квитанції про їх прийняття.
20.01.2017 у судовому засіданні долучено до матеріалів справи докази нарахування та сплати відповідачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, виплачених ТОВ "Факторинг Фінанс" на користь фізичних осіб-позичальників.
На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 № 6221 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 адміністративну справу № 826/7765/16 передано на розгляд судді Катющенку В.П.
Відповідно до ухвали суду від 27.11.2017 адміністративну справу № 826/7765/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 26.12.2017.
Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 26.12.2017, відкладено розгляд справи на 01.03.2018.
Представники позивача у судовому засіданні 01.03.2018 позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 01.03.2018 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Також у судовому засіданні 01.03.2018 представниками сторін подано заяви про розгляд справи у письмовому провадженні.
Зважаючи на подані учасниками справи заяви, суд на підставі статей 194, 205 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив про продовження розгляду справи у письмовому провадженні.
Ухвалою суду від 23.09.2021 допущено заміну первинного відповідача його правонаступником.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
У період з 28.03.2016 по 08.04.2016 посадовими особами Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Факторинг Фінанс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 22.04.2016 № 312/26-15-14-06-02/36125262.
Актом перевірки зафіксовано порушення ТОВ "Факторинг Фінанс" підпункту 134.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено заниження фінансового результату до оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток на 210611,00 грн за 2015 рік.
Не погодившись з висновками акта перевірки, позивач подав до контролюючого органу відповідні заперечення.
За результатами розгляду заперечень відповідач листом від 05.05.2016 № 10366/10/26-15-14-06-02 повідомив ТОВ "Факторинг Фінанс" про те, що висновки акта перевірки від 22.04.2016 № 312/26-15-14-06-02/36125262 залишено без змін.
На підставі виявленого порушення 11.05.2016 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005911406 про збільшення ТОВ "Факторинг Фінанс" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 210611,00 грн за податковими зобов'язаннями.
Не погодившись з рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Так, підставою для прийняття спірного рішення став висновок відповідача про заниження позивачем фінансового результату до оподаткування, визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за 2015 рік на суму 1170064,00 грн.
Вказаний висновок відповідач обґрунтовує тим, що під час перевірки встановлено укладення ТОВ "Факторинг Фінанс" договорів позик з фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У бухгалтерському обліку отримання позик відображено по рахункам НОМЕР_1 , а сплата відсотків проведена по рахункам Дт951 Кт684 Дт684 Кт311.
Аналізуючи положення Податкового кодексу України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відповідач дійшов висновку, що фізичні особи, які надавали позики, не є фінансовими установами відповідно до Державного реєстру фінансових установ та не могли надавати позики Товариству під процент, а ТОВ "Факторинг Фінанс" не могло відносити відсотки, сплачені за користування грошовими коштами, до витрат відповідно до стандартів бухгалтерського обліку та зменшувати на суму таких відсотків фінансовий результат.
Поряд з цим, наведені доводи відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються наступним.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
За визначенням пункту 140.1 статті 140 ПК України під борговими зобов'язаннями для цілей даного пункту слід розуміти зобов'язання за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, операціями РЕПО, зобов'язання за договорами фінансового лізингу та іншими запозиченнями незалежно від їх юридичного оформлення.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2015 між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ТОВ "Факторинг Фінанс" (Позичальник) укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути її у визначений даним договором строк до 29.12.2019.
Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору передбачено, що позика надається в національній валюті України в розмірі 2773000,00 грн і надається Позикодавцем не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання даного договору. За користування позикою Позичальник сплачує Позикодавцеві відсотки в розмірі 24 % річних. Відсотки нараховуються за кожен день користування позикою та за фактичну кількість днів в році (метод нарахування відсотків - факт/факт).
18.05.2015 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ТОВ "Факторинг Фінанс" (Позичальник) укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути її у визначений даним договором строк до 29.12.2019.
Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору передбачено, що позика надається в національній валюті України в розмірі 1586154,00 грн і надається Позикодавцем не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання даного договору. За користування позикою Позичальник сплачує Позикодавцеві відсотки в розмірі 24 % річних. Відсотки нараховуються за кожен день користування позикою та за фактичну кількість днів в році (метод нарахування відсотків - факт/факт).
18.05.2015 між ОСОБА_3 (Позикодавець) та ТОВ "Факторинг Фінанс" (Позичальник) укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути її у визначений даним договором строк до 29.12.2019.
Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору передбачено, що позика надається в національній валюті України в розмірі 2899650,00 грн і надається Позикодавцем не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання даного договору. За користування позикою Позичальник сплачує Позикодавцеві відсотки в розмірі 24 % річних. Відсотки нараховуються за кожен день користування позикою та за фактичну кількість днів в році (метод нарахування відсотків - факт/факт).
16.12.2015 між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ТОВ "Факторинг Фінанс" (Позичальник) укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути її у визначений даним договором строк до 31.12.2016.
Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договору передбачено, що позика надається в національній валюті України в розмірі 8721000,00 грн і надається Позикодавцем не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання даного договору. За користування позикою Позичальник сплачує Позикодавцеві відсотки в розмірі 19,5 % річних. Відсотки нараховуються за кожен день користування позикою та за фактичну кількість днів в році (метод нарахування відсотків - факт/факт).
На переконання відповідача, саме відсутність у фізичних осіб Позикодавців статусу фінансової установи позбавляє позивача права на віднесення відсотків, сплачених за користування грошовими коштами, до витрат.
За визначенням підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Згідно з пунктом 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 N 415, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за N 610/12484 (далі - П(С)БО 31, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
запозичення - позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки;
фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.
Пунктом 4 П(С)БО 31 передбачено, що фінансові витрати визнаються:
суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями);
іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.
Згідно з пунктом 27 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати").
З аналізу наведених норм вбачається, що відсотки, сплачені платником податків за користування позикою відносяться до складу витрат звітного періоду.
Преамбулою Закону України 12.07.2001 N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Таким чином, положення Закону N 2664-III є нормами спеціальної дії та регулюють відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.
За змістом частин першої та другої статті 2 Закону N 2664-III цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.
За визначенням пункту 1 статті 1 Закону N 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Пунктом 7 вказаної статті Закону N 2664-III визначено: учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону N 2664-III можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
За визначенням пункту 5 статті 1 Закону N 2664-III фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 4 Закону N 2664-III фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що сфера дії Закону N 2664-III за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за своїм правовим статусом не відносяться ні до юридичних осіб, ні до суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього закону до спірних правовідносин.
У свою чергу, поняття "фінансова послуга" не пов'язане лише з фінансовими установами.
За змістом статей 1046-1048 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З аналізу наведених положень Закону N 2664-III та Цивільного кодексу України вбачається, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
У даному випадку, якщо Закон N 2664-III регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між фізичними та юридичними особами, зокрема щодо договору позики регулюються нормами ЦК України.
Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором.
Таким чином, Закон N 2664-III є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046-1048 ЦК України.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що висновок відповідача про заниження фінансового результату до оподаткування є помилковим та суперечить вимогам діючого на момент виникнення спірних правовідносин вимогам законодавства.
Суд при вирішенні даної справи враховує непослідовність правової позиції відповідача щодо порушення позивачем пункту 134.1 статті 134 ПК України, позаяк останнім у акті перевірки визнається правомірність утримання позивачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору зі сплачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсотків за користування позикою.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 13/135, ідентифікаційний код 36125262) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2016 № 0005911406.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 13/135, ідентифікаційний код 36125262) 3159,16 грн сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко