Справа № 522/22298/20
Провадження № 1-о/522/11/21
23 вересня 2021 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Циб І.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Воронкова В.О., про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у справі №522/22298/20, провадження №3/522/743/21, у зв'язку з нововиявленими обставинами, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Воронкова В.О., про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2021 у справі № 522/22298/20, провадження №3/522/743/21, у зв'язку з нововиявленими обставинами.
У своїй заяві заявник вказує, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2021 у справі № 522/22298/20, провадження №3/522/743/21, гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 454 гривень.
На виконання зазначеної постанови було відкрито виконавчі провадження №65031672 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 340 гривень та №65034107 про стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 454 гривень.
Заявник зазначив, що відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2021 року по кримінальній справі №522/23130/20 ОСОБА_1 вчинив дії, вказані в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №287725 від 25.11.2020 року, в стані неосудності.
Згідно ст. 20 КУпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану
Враховуючи, вищенаведене, заявник вважає, що ОСОБА_1 не підлягає адміністративній відповідальності за вчинення дій, вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №287725 від 25.11.2020 року.
Судовий розгляд в суді проведено за відсутністю ОСОБА_1 та його представника - адвоката Воронкова В.О., які в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Представник подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Суддя, вивчивши заяву та додані до неї документи, приходить до висновку, що у відкритті провадження за нововиявленими обставинами слід відмовити, а заяву залишити без розгляду, з таких підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даною нормою забезпечений захист від будь-якого прояву свавілля з боку держави.
Ці положення конституційної норми розповсюджуються і на діяльність суду.
Повноваження суду при розгляді конкретної справи визначені відповідним процесуальним законом, а у справах про адміністративні правопорушення КУпАП, який містить норми як матеріального, так і процесуального права.
Відповідно до положень ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута лише в апеляційному порядку. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Главою 24-1 цього Кодексу також передбачено перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Іншого порядку перегляду судових рішень по справах про адміністративне правопорушення (касаційного чи за нововиявленими обставинами) чинним законодавством не передбачено. Повноваженнями переглядати судові рішення, які набрали законної сили, у цій категорії справ місцевий загальний суд не наділений.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не встановлює заборони або обмеження в реалізації права на оскарження до суду судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, а навпаки, визначає процедуру оскарження судових рішень.
Адвокат Воронков В.О. у своїй заяві зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, провадження у справах про адміністративне правопорушення, вважається кримінальним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рішення Європейського суду з прав людини від 30.10.2014 року у справі «Швидка проти України»). Таким чином, на думку заявника, оскільки, провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається кримінальним, до нього застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України, які передбачають перегляд рішення за нововиявленими обставинами та містять перелік даних обставин.
Однак, суд не погоджується з такими доводами заявника з огляду на таке.
Відповідно до положення Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97 від 17.07.1997 року вірно зазначено, що з рішення Європейського суду з прав людини «Швидка проти України» від 30.10.2014 року вбачається, що лише ті адміністративні правопорушення, санкція яких передбачає стягнення у вигляді позбавлення волі (зокрема, адміністративний арешт), вважаються по суті, кримінальним, а тому таким, що вимагає забезпечення всіх гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України» від 08.04.2010 року, «Корнєв і Карпенко проти України» від 21.10.2010 року, «Лучанінов проти України» від 09.06.2011 року, «Зайцева проти Латвії» заява № 65022/01, пп. 55 та 56, ECHR 2007-ІХ). Питанням визначення критеріїв, згідно яких правопорушення можна вважати незначним, присвячена пояснювальна записка до Протоколу № 7 ЄСПЛ (ратифіковано Законом N 475/97-ВР від 17.07.97 року), в якій зазначено, що при вирішенні питання про визнання правопорушення незначним важливим критерієм є те, чи карається воно позбавленням волі чи ні (п.21 Пояснювальної доповіді до Протоколу № 7 до Конвенції). Санкція за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, не передбачає такого виду покарання, як адміністративний арешт.
Суд зазначає, що застосування аналогії права в даному випадку є неприйнятним, оскільки це порушувало б загальні принципи судочинства, зокрема принцип правової визначеності.
Тому доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Воронкова В.О., про те, що суд має керуватись практикою Європейського суду з прав людини є необґрунтованими, оскільки саме цей суд неодноразово у своїх рішеннях констатував дотримання принципу правової визначеності та поваги до остаточного судового рішення. Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року (№ 3236/03) у справі «Пономарьов проти України», жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язково рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення.
Таким чином, наведені у заяві представника ОСОБА_1 - адвоката Воронкова В.О., посилання на ст.459 КПК України, є безпідставними.
Згідно з положеннями ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Враховуючи наведене та виходячи з практики ЄСПЛ суд прийшов до висновку про неможливість діяти у спосіб, не передбачений процесуальним законом, тобто в даному випадку - здійснити перегляд судового рішення в порядку, не визначеному КУпАП.
Таким чином, повноваженнями переглядати судові рішення, які набрали законної сили, в цій категорії справ місцевий суд не наділений.
З урахуванням наведеного, посилання в заяві на інший кодекс України, зокрема на КПК України, та застосування на підставі нього аналогії закону, є безпідставними.
У рішенні у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03., ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, серія A № 18, п. 36), не є абсолютним.
Слід зазначити, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у відкритті провадження за нововиявленими обставинами слід відмовити, а заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишити без задоволення.
Керуючись ст. 124, 278,284, 294 КУпАП, -
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Воронкова В.О., про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у справі № 522/22298/20, провадження №3/522/743/21, у зв'язку з нововиявленими обставинами, - залишити без задоволення.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя Приморського районного суду
м. Одеси І.В. Циб