Номер справи 220/731/21
Номер провадження № 2/220/319/21
23 вересня 2021 року Великоновосілківський районний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Якішиної О.М.
при секретарі Черняєвої С.П.
представника позивача адвоката Пономарьова Р.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,
05.05.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на житловий будинок садибного типу з господарським спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірне домоволодіння належало на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.1987 р. 21.12.1999 року між ним та відповідачем укладений договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу з господарським спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок ним придбано за 7000 грн., які були передані продавцю до підписання договору, він прийняв будинок у власність. В свою чергу, відповідач передав йому договір купівлі-продажу від 23.10.1987 р. Оскільки угода купівлі-продажу нерухомого майна фактично відбулася, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, позивач виконав свої зобов'язання за договором, а відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, посилаючись на ст.ст. 220, 392 ЦК України, просить визнати цей договір дійсним та визнати за ним право власності на спірне майно.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Зазначив, що договір не оформили нотаріально відразу після його укладання в зв'язку з неможливістю відповідача прибути до нотаріуса. Після укладення договору відповідач не виходив на зв'язок і позивач не зміг встановити його місце знаходження, що підтверджує факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ч.10 ст. 187 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно копії договору купівлі-продажу від 23.10.1987 р., посвідченого секретарем виконкому Андріївської сільської ради народних депутатів Великоновосілківського району Донецької області, номер у реєстрі 34, та зареєстрованого у БТІ, власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (а.с. 6).
З наданої суду копії договору від 21.12.1999 року вбачається, що ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Ціна договору складає 7000 грн., які покупець передав продавцю до підписання договору. Сторони зобов'язались до 27.12.1999 року нотаріально оформити договір (а.с. 5).
Оскільки спірні правовідносини виникли 21.12.1999 року, застосуванню підлягає Цивільний кодекс УРСР в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР (1963 року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Звертаючись з позовом до суду, позивач посилається на те, що між сторонами є згода щодо всіх істотних умов договору і він ними фактично виконаний, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
Згідно роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді таких справ суд повинен з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухиляється від його посвідчення та чи не втрачена така можливість, а також чи немає підстав нікчемності правочину.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що нотаріальне посвідчення договору, який позивач просить визнати дійсним, не було здійснено ані під час його укладання, ані на теперішній час. Проте, відповідно до вимог ст.81 ЦПК України позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Не встановлення місця знаходження відповідача не є беззаперечним фактом його ухилення від нотаріального посвідчення договору.
Крім того, слід зазначити, що положення ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР щодо визнання угоди дійсною, можуть застосовуватися тільки щодо угод, які підлягали нотаріальному посвідченню та не потребували ще і державної реєстрації договору.
Таким чином, вказаною правовою нормою передбачено можливе визнання судом дійсним договору лише з приводу недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, тобто, договору, для якого законодавцем передбачена таке посвідчення.
Визнання договору дійсним, відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, для якого передбачено не лише нотаріальне посвідчення, а й державна реєстрація можливості не передбачено.
Враховуючи, що для укладення договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) обов'язкове не лише нотаріальне посвідчення, а й його державна реєстрація, правила ч.2 ст. 47 ЦК УРСР на такий договір не поширюються.
На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що правових підстав для визнання укладеного сторонами 21.12.1999 року договору купівлі-продажу, а також визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно у зв'язку зі створенням для сторін із цього договору прав та обов'язків у суду немає.
Доводи позивача є необґрунтованими, заявленими без достатніх правових підстав, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Суд також вважає необхідним звернути увагу на наступне.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV (далі ЦК України від 2003р.) встановлено, що правила ЦК України від 2003 р. про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до статей 75-77 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Відповідно до п.5 спірного договору сторони зобов'язуються до 17.12.1999 року нотаріально оформити договір. Отже, з 18.12.1999 року, тобто з моменту порушення сторонами умов договору та виникненням в зв'язку з цим права на позов у позивача, розпочався перебіг строку позовної давності за даною вимогою, який сплив 18.12.2002 року, до набрання чинності Цивільним Кодексом України. Позивач звернувся до суду з позовом 05.05.2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц зазначено, що сплив позовної давності є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Враховуючи викладене, дійшовши висновку про необґрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у їх задоволенні з цих підстав.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України в зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підстави викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 23.09.2021 р.
Суддя О.М. Якішина