Справа №758/12804/17
Провадження №11-кп/824/4050/2021 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 187 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
17 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 06.09.2021,
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.09.2021 продовженообвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України на 60 днів, тобто до 04.11.2021 включно.
Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що ризики та обставини, які були враховані при обранні, зокрема, обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченій більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, судом не встановлено. А існування, викладених у клопотанні прокурора ризиків підтверджується тяжкістю покарання, що загрожує, зокрема, ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити їй запобіжний захід з триманням під вартою на домашній арешт, оскільки вона тривалий час перебуває під вартою, її стан здоров'я вкрай погіршився, остання хворіє на ряд хронічних хвороб в тому числі, ВІЛ IV-стадії, лівосторонній плеврит, туберкульоз, хронічний панкреатит, загострення наслідків перенесених раніше нею інсульту та розсіяний склероз. Скаржиться на психологічний стан, вважає що вже пройшли всі розумні строки тримання її під вартою.
Згідно вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Як в поданій обвинуваченою апеляційній скарзі не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі, так і не надходило до суду окремого про це клопотання, а тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, апеляційний розгляд здійснено без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження, витребувавши та вивчивши копію обвинувального акта, журналу судового засідання та ухвалу суду, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, зважаючи на таке.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний розгляд проводиться в межах поданої апеляційної скарги.
Оскільки в даному кримінальному провадженні апеляційна скарга подана лише обвинуваченою ОСОБА_6 , то, відповідно, лише щодо неї проводиться перевірка оскаржуваної ухвали.
Так, згідно з ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд копій обвинувального акту, журналу судового засідання та ухвали суду, в провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12017100070003439, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.08.2017 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185 КК України.
06.09.2021 в судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що на даний час не зменшились ризики, передбачені ст. 177 КПК України і уникнути їх шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів неможливо.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.09.2021 продовжено обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 04.11.2021 включно без визначення розміру застави.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на етапі судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на етапі, який унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу з зазначенням в ухвалі відповідних мотивів.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що, зокрема, обвинуваченій ОСОБА_6 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 10 років позбавлення волі. А тому, розуміючи тяжкість покарання, що може бути призначено в разі доведення вини обвинуваченої, остання може переховуватись від суду чи впливати на свідків, тому суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до обґрунтованого висновку про продовження, зокрема, обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою запобігання ризикам переховування від суду.
Крім того, судовий розгляд даного кримінального провадження після зміни складу суду 15.04.2021, відповідно до вимог ст. 319 КПК України розпочато спочатку, та оскільки на даний час у даному кримінальному провадженні не допитані усі потерпілі та свідки, а тому з великою ймовірністю існує і ризик незаконного впливу обвинувачених на них.
Колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованого, зокрема, обвинуваченій ОСОБА_6 дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачена може бути причетна до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Питання ж про допустимість, належність та достатність доказів сторони обвинувачення та правильність правової кваліфікації дій обвинувачених має вирішуватись судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
Крім цього, суд першої інстанції на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував відсутність інформації про стан здоров'я обвинуваченої ОСОБА_6 та відсутність відомостей про те кому належить квартира, за місцем знаходження якої обвинувачена та її захисник просили застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту, і як наслідок обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора і продовжив тримання, зокрема, обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою в межах двох місяців.
Наявність же у обвинуваченої, постійного місця проживання, не може слугувати дійсною гарантією відсутності у ОСОБА_6 наміру переховування від суду та не виключає можливість продовження щодо обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, зокрема, обвинуваченої ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що менш суворі запобіжні заходи, не можуть забезпечити уникнення ризиків та виконання, зокрема, обвинувченою ОСОБА_6 покладених на неї обов'язків.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжний захід відповідає не лише даним про її особу, а й характеру та тяжкості діяння, яке їй інкримінується та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню обвинувачених від суду, ризик чого є реальним та дійсним, вчинення іншого кримінального правопорушення та впливу на свідків. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченим запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченої про те, що остання має незадовільний стан свого здоров'я, то вони не знайшли свого підтвердження, адже ОСОБА_6 не надала суду апеляційної інстанції будь-яких доказів які б підтверджували про погіршення її самопочуття. Такі дані, як вбачається з оскаржуваної ухвали, надавались суду обвинуваченою ще в вересні 2020 р., а тому є не актуальними.
Що стосується посилання обвинуваченої ОСОБА_6 на порушення розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте обрання строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання, зокрема, обви ОСОБА_6 мешко Т.О. під вартою колегія суддів не встановила.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання, зокрема, обвин ОСОБА_6 мешко Т.О. під вартою є законною, обґрунтованою і вмотивованою, постановлена згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалена на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження обвинуваченої, про які йдеться в поданій нею апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення поданої апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Подільського районного суду м. Києва від 06.09.2021 - без змін.
Керуючись ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляцій ОСОБА_6 ксандрівни - залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 06.09.2021, в частині продовження строку тримання під вартою обвинувачен ОСОБА_6 мешко Т.О. до 04.11.2021 включно - залишити без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________