21 вересня 2021 року місто Київ.
Справа 381/1628/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12965/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Желепи О.В.
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
при секретарі Міщенко Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2021 року (у складі судді Осаулової Н.А., повний текст складено 23.06.2021 року)
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-
У липні 2020 року позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивувала тим, що відповідач по справі є батьком її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від народження та до тепер син проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. З 2015 року вона жодних стосунків з відповідачем не підтримує, відповідач з нею та з сином не проживав та не проживає. Зазначила, що відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надавав, у зв'язку із чим вона звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина. Відповідач ухиляється від сплати аліментів і на даний час взагалі не опікується та не цікавиться своєю дитиною, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, коштів на його утримання не надає та не спілкується з ним. Станом на 10 червня 2020 року відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 6523,00 грн. Вважає, що вищаведені факти як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як підставу позбавлення відповідача батьківських прав. Тому, звернулася до суду з даним позовом.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, про задоволення позовних вимог .
Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, постановленим при неправильній оцінці доказів, неповному та неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи, порушені норми матеріального права. Суд не виконав приписів процесуального законодавства про порядок вирішення справи у разі визнання позову Відповідачем, проігнорував відзив Відповідача, зміст якого підтверджує свідоме та систематичне ухилення Відповідача від виконання ним батьківських обов'язків і небажання мати такі обов'язки в подальшому.
Звертає увагу суду на те, що факти систематичного і тривалого (роками) ухилення Відповідача від виховання свого сина, свідомої зневаги батьківськими обов'язками, усіляке ухилення від будь-якої участі у житті сина, від реалізації визначених ст.180 СК України зобов'язань утримувати дитину до повноліття, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як підставу позбавлення Відповідача батьківських прав. Жодних підстав вважати, що Відповідач виправиться, не встановлено, а Позбавлення батьківських прав Відповідача в даному разі жодним чином не буде шкодити інтересам дитини. Вважає, що при прийнятті рішення суд безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування .
Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подав.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, що викладені в ній.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про день і час розгляду справи повідомлений.
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації своїх представників до суду не направили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В.,пояснення позивача та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі №739/1957/17-ц.
Відповідно до статей 150, 155 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела та не надала суду доказів, в чому саме полягає захист інтересів дитини, в разі позбавлення відповідача батьківських прав та доказів умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дитини. Суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує свої батьківські обов'язки, який за обставин, що склались, застосовувати правові підстави відсутні.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 11 листопада 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками є ОСОБА_2 1996 року народження та ОСОБА_1 , 1998 року народження(а.с.12).
Між тим, ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу 05 березня 2019 року із ОСОБА_7 , змінила прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджено Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 виданим 05 березня 2019 року (а.с.13).
Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії судового наказу виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області 06 грудня 2019 року, із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня подання заяви і до досягнення сином повноліття (а.с. 17)
Згідно наявної в матеріалах справи копію Постанови Фастівського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області про відкриття виконавчого провадження від 10 грудня 2019 року, було відкрито виконавче провадження № 60830393, з примусового виконання вищевказаного судового наказу (а.с 18).
Відповідно до Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 06 лютого 2020 року № 23450-3, ОСОБА_2 станом на 10 червня 2020 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 6523,00 грн. (а.с.19-20).
Як вбачається із Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав № 104-3719 від 17 травня 2021 року, Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 112-113).
Оцінивши надані позивачем докази, суд встановив відсутність підстав для застосування крайнього заходу впливу на батька у виді позбавлення його батьківських прав.
Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів дійшла висновку, що ті обставини справи, які суд вважав встанволеними не давали суду підстав для застосування крайнього заходи впливу у виді позбавлення батьківських прав. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
За змістом частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки;
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Судом, за обставинами даної справи не встанволено, що середовище відповідача є неблагополучним для неповнолітньої дитини.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Так, позивач просить суд позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , оскільки останній ухиляється від сплати аліментів і на даний час взагалі не опікується та не цікавиться своєю дитиною, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, коштів на його утримання не надає та не спілкується з ним.
Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог як докази було надано копії: судового наказу виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області 06 грудня 2019 року; постанови Фастівського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області про відкриття 10 грудня 2019 року виконавчого провадження № 60830393; Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 06 лютого 2020 року № 23450-3 відповідно до якого ОСОБА_2 станом на 10 червня 2020 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 6523,00 грн..
Районний суд вірно вважав, що вищевказані документи не заслуговують на увагу як доказ ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків по вихованню сина ОСОБА_3 , оскільки несплата аліментів батьком не є доказом ухилення від участі у вихованні дитини, а тим більше підставою для позбавлення батьківських прав на підставі ст. 164 СК України (ВССУ від 01.11.2017р. справа №299/3019/16-ц).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що несплата одним з батьків аліментів на утримання дитини та наявність заборгованості зі сплати аліментів тягне за собою відповідальність цієї особи, встановлену законом, та є підставою для стягнення такої заборгованості, а також штрафних санкцій у судовому порядку.
Частинами 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині 6 зазначеної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Районний суд вірно не взяв до уваги, висновок Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації № 104-3719 від 17 травня 2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (ч. ч. 5, 6 ст.19 СК України), (ВС від 05.03.2018р. справа № 523/20084/14-ц, ВС від 06.05.2020 р. справа № 753/2025/19).
З таким висновком районого суду погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Колегія суддів зазначає, що з вказаного висновку не вбачається, що з батьком дитини працівниками органу, який дав висновок про позбавлення батьківських прав, проводилась якась роз'яснювальна робота в інтересах дитини з метою позитивного впливу на молодого батька та направлення останнього на необхідність участі у вихованні дитини, якій спілкування з батьком є вкарай необхідним для гармонійного розвитку.
Враховуючи, що відповідач став батьком дитини в досить молодому віці-22 роки, та не в повній мірі усвідомлює свою відповідальність за неї, працівники відповідних служб, мали б спробувати застосувати роз'яснювальну роботу та вплинути позитивно з метою захисту дитини на ситуацію, що склалась, а не надавати формальний висновок про застосування крайнього заходу у виді позбавлення батьківських прав, розриваючи зв'язок дитини з батьком на все життя. При цьому не враховується, якою неймовірною травмою для дитини є усвідомлення того, що її батько від неї відмовився.
Такаж роз'яснювальна робота мала би бути проведена і з позивачем- матір'ю дитини, яка не може пояснити, які найкращі інтереси дитини вона захищає позбавляючи дитину батька у віці 6 років. З наведеного обгрунтування позову вбачається, що позбавляючи відповідача батьківських прав позивачка швидше діє у власних інтересах, а не в інтересах дитини.
Отже висновок та рішення органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав , вірно оцінений судом як дорадчий .
При цьому правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку та рішення органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про позбавлення батьківських прав.
Жодний негативний вплив з боку баька , щодо дитини судом не встановлений. Не встановлено також, що відповідач веде аморальний спосіб життя і спілкування з дитиною буде шкодити її вихованню.
В апеляційному суді позивач пояснила, що позов подавала, оскільки мала труднощі з виїздом дитини за кордон. На даний час вона зрозуміла, що законодавство змінилось і в разі не сплати аліментів батьком їй не потрібна згода останнього на виїзд дитини за кордон, але остання вважає, що оскільки батько не цікавиться дитиною, не бере участі в її вихованні, надав згоду бути позбавленим батьківських прав, тому суд повинен задовольнити позов.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд зобов'язаний був прийняти визнання позову відповідачем, про що було викладено у відзиві на позов, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до ч.4, 5., ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд першої інстанції вірно не прийняв визнання позову відповідача про позбавлення його батьківських прав, оскільки таке визнання суперечить найкращим інтересам дитини.
При цьому колегія суддів, враховуючи молодий вік відповідача, в якому останній став батьком приходить до висновку, що останній в силу особливостей свого характеру та виховання до кінця не розуміє, яку травму він спричиняє своїй дитині надаючи згоду на позбавлення себе батьківських прав, фактично він відмовляється від своєї дитини, що безумовно в майбутньому негативно буде впливати на розвиток та виховання дитини.
Колегія суддів погоджується, що на даний час не буде в інтересах дитини позбавлення відповідача батьківських прав, якому необхідно надати час зрозуміти свою відповідальність, зрозуміти наслідки своєї бездіяльності та інертності щодо участі у вихованні власного сина.
Посилання позивача на те, що в подальшому відповідач якщо його не позбавити батьківських прав зможе вимагати утримання від дитини, колегія суддів не вважає за необхідне брати до уваги з огляду на те, що дитині лише 6 років.
Відповідно, в разі якщо відповідач так і не усвідомить, яку шкоду він приносить хлопчику не бажаючи з ним спілкуватись, питання про повторне позбавлення батьківських прав може бути підняте в більш старшому віці дитини з метою унеможливить негативні наслідки для неї. На даний же час застосування крайнього заходу у виді позбавлення біологічного батька батьківських прав безумовно не відповідає інтересам дитини, оскільки не сприятиме зміні відношення батька до дитини та можливості не розривати біологічний зв'язок між батьком і сином та відновлення їх спілкування з огляду на найкращі інтереси дитини.
Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, викладеним в позовній заяві, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанцій - без змін.
Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст.268, 367-369,374,375,381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 вересня 2021 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик