Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11912/2021
21 вересня 2021 року місто Київ
справа №761/884/21
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом зобов'язання подати заяву про припинення обтяження і виключення запису з реєстру, -
В січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
усунути перешкоди в розпорядженні майном, а саме зобов'язати ТОВ «Українська факторингова компанія» подати адміністратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна Державному підприємству «Національні інформаційні системи» відповідну заяву про припинення обтяження і виключення з цього реєстру запису про обтяження заставою щодо належного йому легкового автомобіля «Toyota Corolla», шасі № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .
В обґрунтування вимог посилався на те, що 16 лютого 2011 року він придбав у ОСОБА_2 автомобіль «Toyota Corolla», шасі № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 ., на час придбання якого інформація про перебування його у заставі була відсутня.
Вказував, що ОСОБА_2 самостійно зняв з обліку вказаний автомобіль, а він безперешкодно поставив його на облік та отримав новий державний номерний знак НОМЕР_2 .
Зазначав, що 18 жовтня 2018 року йому стало відомо, що ТОВ «Українська факторингова компанія» звернулась до нього з позовом про звернення стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль «Toyota Corolla», шасі № НОМЕР_1 та внесло до державного реєстру рухомого майна заборону на відчуження автомобіля.
Зауважував, що згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, обтяжувачем є ТОВ «Українська факторингова компанія», а боржником ОСОБА_2 .
Вказував, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року позов ТОВ «Українська факторингова компанія» про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль «Toyota Corolla», шасі № НОМЕР_1 залишено без задоволення.
Зазначав, що він законно володіє та користується транспортним засобом, так як є добросовісним набувачем та власником, а обмеження в розпорядженні його власністю порушує його законні права та інтереси, які закріпленні в Конституції України.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, незаконність, неповне встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам про те, що: він володіє транспортним засобом «Toyota Corolla», шасі № НОМЕР_1 на законних підставах і не має будь-яких зобов'язань перед відповідачем; внаслідок припинення основного зобов'язання у відповідача відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет застави.
Зазначав, що всупереч приписам процесуального законодавства, суд першої інстанції фактично припустився повторного розгляду справи, встановлюючи обставини, які вже були встановлені в судовому рішенні по справі №760/18820/18 та не потребують доказування.
Вказував, що застава відносно транспортного засобу, який належить йому на праві власності, припинена, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором №014/3181/152416/73 припинено через смерть позичальника ОСОБА_2 .
Відзиву на адресу Київського апеляційного суду не надійшло.
Представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» та статтею 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до частин першої та другої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі:1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
У статті 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється:
з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;
в разі загибелі заставленого майна;
в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;
в разі примусового продажу заставленого майна;
при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;
в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.
Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду України наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року у справі №6-7цс13, від 19 листопада 2014 року у справі №6-168цс14 та Верховного Суду у постановахвід 10 жовтня 2019 року у справі №463/3582/17, від 07 квітня 2020 року у справі №761/48585/18, від 09 червня 2021 року у справі №643/1735/19.
Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчоївлади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.
Частиною четвертою статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.
Таким чином відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановахвід 06 лютого 2018 року у справі №333/6700/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №573/1105/17, від 25 листопада 2019 року у справі №757/17150/17-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №619/4033/18, від 07 квітня 2020 року у справі №761/48585/18, від 09 червня 2021 року у справі №643/1735/19.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що під час придбання автомобіля та оформлення його у власність відомості про те, що транспортний засіб «Toyota Corolla», шасі № НОМЕР_1 був у заставі були відсутні. Зазначав, що він не знав та не міг знати про те, що автомобіль є забезпеченням кредитного зобов'язання третьої особи.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що позивачем автомобіль був придбаний в період дії приватного обтяження з 01 вересня 2008 року по 01 вересня 2013 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 вересня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено договір застави транспортного засобу №014/16239/3181/73 в забезпечення виконання останнім умов кредитного договору №014/3181/152416/73 від 28 серпня 2008 року.
Згідно з п.1.1 вказаного договору предметом застави є автомобіль «ToyotaCorolla», двигун № НОМЕР_4 .
З витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вбачається, що 01 вересня 2008 року було зареєстровано обтяження, тип: застава рухомого майна, підстава обтяження: договір застави транспортного засобу №014/16239/3181/73, 28 серпня 2008 року, об'єкт обтяження: автомобіль легковий, ToyotaCorolla, номер об'єкта: НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_3 . Термін дії обтяження - 01 вересня 2013 року.
Вказане підтверджується також витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 30 листопада 2020 року.
Позивач ОСОБА_1 став власником автомобіля «Toyota Corolla», шасі № НОМЕР_1 - 16 лютого 2011 року.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у справі №760/18820/18 позов ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль «ToyotaCorolla», д.н.з. НОМЕР_2 , шасі № НОМЕР_1 залишено без задоволення.
З вказаного рішення вбачається, що у справі №760/18820/18 не досліджувались обставини припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України.
Судового рішення, яким встановлено припинення зобов'язання як за основним договором, так і за договором застави транспортного засобу №014/16239/3181/73 від 28 серпня 2008 року стороною позивача не надано.
Таким чином судом першої інстанції було вірно встановлено, що на час придбання позивачем транспортного засобу - 16 лютого 2011 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстровано обтяження від 01 вересня 2008 року, тип: застава рухомого майна, підстава обтяження: договір застави транспортного засобу №014/16239/3181/73, 28 серпня 2008 року, об'єкт обтяження: автомобіль легковий, ToyotaCorolla, номер об'єкта: НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_3 . Термін дії обтяження - 01 вересня 2013 року.
Вказане обтяження не було припинено, згоди на відчуження заставного майна банк не надавав, тому застава зберегла свою силу для нового власника транспортного засобу Toyota Corolla, номер об'єкта: НОМЕР_1 - ОСОБА_1 .
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що застава відносно транспортного засобу, який належить позивачу на праві власності припинена, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором №014/3181/152416/73 припинено через смерть позичальника ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє, оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини.
Посилання позивача на те, що він є добросовісним набувачем спірного транспортного засобу на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки у даній справі вимоги про звернення стягнення на предмет застави не заявлялись та судом не вирішувались.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2021 року.
Головуючий:
Судді: