Справа № 359/3247/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4086/2021
14 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
за участю секретаря судового засідання Панчошної К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та адвоката Клименко Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року у складі судді Борця Є.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зазначав, що з 01 квітня 1993 року він безперервно працював в РСП "Київцентраеро" ДП "Украерорух".
Станом на день звільнення з роботи позивач обіймав посаду інженера з УПР 1 категорії організаційно-методичної групи САО. Розмір його посадового окладу становив 23 480 грн.
Наказом в.о. директора РСП "Київцентраеро" ДП "Украерорух" № 115/о від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 23 березня 2020 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, згідно із ст. 38 КЗпП України.
Стаж безперервної роботи позивача в РСП "Київцентраеро" ДП "Украерорух" склав 26 років.
На підставі п. 6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП "Украерорух" та профспілками, у відповідача виник обов'язок виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 20 посадових окладів, що становить 469 600 грн. Однак ДП "Украерорух" ухиляється від добровільного виконання цього обов'язку.
В зв'зку з чим, позивач просить суд стягнути з ДП "Украерорух" матеріальну допомогу в розмірі 469 600 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку з 23 березня 2020 року до дня ухвалення рішення суду.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Д ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн. У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено. Стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
В апеляційній скарзі адвокат Клименко К.О. в інтересах ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду в частині стягнення середньою заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та просить прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 23 березня 2020 року до винесення рішення по справі. В частині стягнення матеріальної допомоги в розмірі 469 600 грн залишити без змін.
Вважає рішення не обґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням ст. 117 КЗпП України не правильно її застосувавши до спірних правовідносин.
Вказано, що в своєму рішенні Бориспільській міськрайонний суд Київської області послався на позицію висновку торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року, з якого вбачається, що світова ситуація з розповсюдженням коронавірусу COVID-19 мала критичний вплив як на світову, так і на українську авіаційну галузь та із-за впровадженого карантину, були заборонені пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом, проте зазначених документ не є висновком науково-правової експертизи, чи документом, що засвідчує форс-мажорні обставини, а висновки, що в ньому зроблені суперечать чинному законодавству України, відтак не можуть слугувати підставою для невиконання обов'язків роботодавця за колективним договором, звільнивши відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника.
В апеляційній сказі ДП «Украерорух» посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Зазначено, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам наданим Украерорухом на підтвердження обставин вказаних у відзиві, а саме відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові (понад ті, що передбачені законодавством) виплати за колективним договором, що передбачені зокрема розділом 6 Колективного договору, пунктом 14.1 якого передбачено, що «усі виплати, пов'язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності). Отже, наявність власних коштів у підприємства - пряма умова виконання умов розділу 6, у тому числі пункту 6.25.2. колективного договору.
А тому, суд першої інстанції не дослідивши належним чином всі докази по даній справі, постановив рішення, яке суперечить вимогам щодо законності та обґрунтованості рішення, оскільки ґрунтується на припущеннях, зокрема щодо наявності власних коштів на рахунку відповідача, не взявши при цьому до уваги твердження відповідача про те, що протягом звітного періоду підприємство не отримувало прибутку, а навпаки несло величезні збитки.
Така позиція суду при постановленні рішення суперечить вимогам ст. 263 ЦПК України. Адже, згідно п. 5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ДП «Украерорух» посилалося на постанову Верховного Суду у справі №640/19162/16-ц від 11.03.2019 року, з якої убачається що виплата одноразової допомоги відповідно до колективного договору можлива у разі наявності фінансової можливості. У свою чергу на підприємстві відповідача була відсутня фінансова можливість виплати такої одноразової допомоги, а тому відповідальність підприємства, передбачена статтею 117 КЗпП України, на неї не розповсюджується.
Також зазначено, що оскільки колективним договором передбачається не законодавчо встановлена соціальна гарантія, а додатково встановлений соціальний захист для працівників державного підприємства, то законні підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Клименко К.О. в інтересах ОСОБА_1 вважає, що відсутні порушення судом норм процесуального закону, які б мали наслідки скасування судового рішення, а доводи представника відповідача не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджують неможливість здійснити виплати позивачу, у зв'язку з чим просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Колегія суддів, заслухавши представника державного підприємства, який підтримав апеляційну скаргу, подану в інтересах підприємства та просив відхилити апеляційну скаргу позивача, представника ОСОБА_1 адвоката Клименко К.О., яка підтримала подану апеляційну скаргу й просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01 квітня 1993 року перебував у трудових відносинах з ДП "Украерорух" на посаді інженера з УПР 1 категорії організаційно-методичної групи САО. Київського районного центру «Київцентраеро» ДП "Украерорух".
Наказом в.о. директора Київського районного центру «Київцентраеро»" ДП "Украерорух" № 115/о від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 23 березня 2020 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.31 т.1).
Встановлено, що пунктом 3.1 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками (зі змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015-2020 років, в останній редакції від 01 лютого 2020 року), передбачено, що положення договору поширюються на найманих працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілок (а. с. 38-66 т.1).
Пунктами 6.25.1-6.25.2 розділу 6 «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» колективного договору передбачено, що на підприємстві діє програма соціального захисту (Додаток 19). У випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів.
Згідно даних виданої відповідачем довідки, станом на день звільнення з роботи посадовий оклад ОСОБА_1 становив 23 480 грн. (а.с.107 т. 1).
Встановлено, що стаж безперервної роботи позивача в РСП "Київцентраеро" ДП "Украерорух" склав 26 років, проте при звільненні відповідач позивачу матеріальну допомогу не сплатив.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки районного суду про наявність підстав до стягнення з державного підприємства на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу, визначену п.6.25.2 колективного договору, у розмірі 469 600 грн.
За таких обставин, коли умовами колективного договору передбачено право позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні, колегія суддів відхиляє доводи державного підприємства про незаконність рішення районного суду в зазначеній частині.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду і в частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідач довів, що така затримка відбулася не з його вини, а з обставин непереборної сили та форс-мажорних обставин, спричинених карантинними обмеженнями.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).
Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилався на відсутність його вини в затримці такого розрахунку та зазначав про наявність обставин непереборної сили та форс-мажорних обставин, спричинених карантинними обмеженнями у зв'язку з поширення коронавірусної хвороби.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що: зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
17 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» № 530-ІХ та внесені зміни до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» відповідно до яких запровадження в Україні карантинних обмежень визнано форс-мажором.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 про істотну зміну обставин з 12 березня 2020 року в Україні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» на всій території України установлено карантин, при цьому Уряд заборонив будь-які пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Доходи Украероруху напряму залежать від інтенсивності повітряного руху в повітряному просторі України. Істотна зміна обставин на підприємстві сталася не внаслідок поведінки сторін колективного договору, а у зв'язку з діями треті осіб, а саме: Всесвітньої організації здоров'я, держави України та її уповноважених органів - Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Вказаним висновком підтверджено настання істотної зміни обставин, що унеможливлюють виконання умов колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками, зареєстрованого Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради від 11 лютого 2015 року у період настання карантинних обмежень (з 16 березня 2020 року) та протягом 6 місяців після їх завершення (а.с.166-183 т.1)
Отже, на час звільнення позивача з роботи між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами колективного договору.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021року у справі №359/3250/20, а згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про відсутність правових підстав до задоволення заявленого ОСОБА_1 позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, колегія суддів визнає необґрунтованими твердження апеляційної скарги адвоката Клименко К.О. в інтересах ОСОБА_1 про неправильне застосування судом норм матеріального права та неналежність висновку Торгово-промислової палати України як доказу відсутності вини відповідача у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, визнано правильним застосування до трудових правовідносин при наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), як трудового так і цивільного законодавства, у зв'язку з чим колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про недоречне застосування під час вирішення спору вимог ст. 617 ЦК України, якими передбачено підстави звільнення особи від відповідальності за наслідками настання непереборної сили.
Твердження апеляційної скарги про безпідставність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 на відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу, у сумі 25 000 грн - необґрунтовані.
Так, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як убачається зі справи, між позивачем та адвокатом Клименко К.О. укладено договір про надання правової допомоги № 16/04/4 від 16 квітня 2020 року, умовами якого передбачено представництво адвокатом інтересів ОСОБА_1 в тому числі й у судах у справі про стягнення з відповідача виплат, що підлягають сплаті працівникові при звільненні.
Згідно умов додаткової угоди до договору від 16 квітня 2020 року визначено перелік та вартість послуг, яка по суті за своїм змістом, є звітом про виконані роботи, що містить детальний опис наданих послуг та складаються з: надання усної консультації без вивчення документів - 2000 грн, надання усної консультації після вивчення документів - 3000грн, складання та направлення адвокатських запитів - 2000 грн, складання клопотань - 2000 грн, складання позовної заяви - 15 000грн, складання відповіді на відзив на позовну заяву - 6000 грн, відвідування судових засідань -10 000 грн, на загальну суму 50 000 грн (а.с.14-20 т.1).
На виконання умов договору ОСОБА_1 сплачено 50 000 грн. (а.с.21 т.1).
Враховуючи наявні у справі докази надання позивачу адвокатом Клименко К.О. під час судового розгляду справи правничої допомоги та характер виконаної адвокатом роботи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про наявність підстав до її визначення у сумі 25 000 грн.
Судом повно з'ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.
Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року у даній справі належить залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги адвоката Клименко Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 вересня 2021року.
Суддя-доповідач:
Судді: