13 вересня 2021 року
справа №761/5653/18
провадження № 22-ц/824/5976/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Заришняк Г.М.
при секретарі Русинчук І.І.
учасники справи:
апелянт - ОСОБА_1
позивач - Публічне акціонерне товариство «Київенерго»
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Осаулова О.А., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води,
У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води.
Позовна заява мотивована тим, що товариство є обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності. ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води.
ОСОБА_2 в повному обсязі не оплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого в останньої утворилась заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2017 становить 22 673,85 грн, з яких: 11 030,75 грн - за централізоване опалення, 7 530,06 грн - за постачання гарячої води, 4 113,04 грн - 3 % річних та інфляційна складова боргу.
Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, у зв'язку із чим ПАТ «Київенерго» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за надані послуги.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 рокупозов ПАТ «Київенерго» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Київенерго» заборгованість за надані послуги з центрального опалення у розмірі 11 030,75 грн, за постачання гарячої води у розмірі 7 530,06 грн, 3% річних та інфляційну складову боргу у розмірі 4113,04 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 1762, 00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
У вересні 2018 року ОСОБА_3 повторно оскаржила рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у справі за позовом ПАТ «Київенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води повернуто заявнику.
Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження № 61-46959св18).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року відмовлено.
Також у червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року повернуто заявникові. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини виникли виключно між ПАТ «Київенерго», як постачальником певних ресурсів, та ОСОБА_2 , як споживачем (покупцем) таких ресурсів.
Постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що в квартирі зареєстровані не тільки ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , та споживачами послуг ПАТ «Київенерго» є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Вважає, що ПАТ «Київенерго» умисно не повідомив апелянта та інших осіб щодо наявності спору. Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції не звернув уваги та не встановив, що у квартирі проживають відповідач та ще дві особи. Зазначає, що позивачем здійснено зайве нарахування за надані послуги.
У відзиві на апеляційну скаргу представники ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Зазначають, що ОСОБА_2 є власником лише 1/3 квартири. Посилається на те, що позивачем не доведено, що єдиним споживачем послуг є відповідач.
В судовому засіданні представники ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із невиконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо оплати за надані житлово-комунальні послуги.
Однак, повністю погодитись із таким висновком суду не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у розгляді справи, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
ОСОБА_1 не був залучений до справи, не брав участь у її розгляді, однак зазначає про порушення його прав при постановленні рішення.
Судом встановлено, що публічне акціонерне товариство «Київенерго» визначено обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України № 1198-VІІ від 10.04.2014 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 01.07.2014 року.
Також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води, яку постачає позивач.
Відповідно до наявного в матеріалах справи копії свідоцтва про право власності на житло від 04 липня 1997 року, НОМЕР_1 квартира АДРЕСА_2 , - належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам сім'ї: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях (а.с. 47 т.1).
Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за надані послуги, яка станом на 01 жовтня 2017 р. становить 18 560,81 грн. та 3 % річних у розмірі 4113,04 грн, оскільки відповідач не оплачує надані позивачем послуги в повному обсязі.
Частиною 1 статті19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Отже, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній власності.
Як вбачається з матеріалів справи власниками квартири АДРЕСА_2 є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .
Домовленостей між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено.
Враховуючи викладене, кожен із співвласників квартири, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні.
Однак, звертаючись до суду із позовом ПАТ «Київенерго» пред'явив вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги лише до ОСОБА_2 , та суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги стягнув заборгованість за надані позивачем послуги лише із одного власника квартири.
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по даній справі зазначено, що стягнення боргу за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води з одного із співвласників житла стосується прав, інтересів та обов'язків інших співвласників (а.с.136-139 т.1).
Враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками житла, відтак оскаржуване рішення суду стосується їхніх прав, інтересів та обов'язків.
Оскільки вказані співвласники не були залучені як співвідповідачі до участі у справі, а тому були позбавлені можливості надати свої заперечення щодо розміру наявної заборгованості.
Судом першої інстанції визначено розмір заборгованості за житлово-комунальні послуги, однак, не перевірено, з урахуванням заперечень всіх власників, належне надання позивачем послуг, у зв'язку із чим визначення розміру заборгованості є передчасним.
Крім того, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина четверта статті 544 ЦК України).
Аналіз норм законодавства дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Отже, при виконанні ОСОБА_2 обов'язку щодо сплати необхідних витрат за рішенням суду, остання, як один із співвласників житла може звертатись із вимогою про відшкодування понесених витрат до інших співвласників, які в свою чергу не зможуть заперечувати чи оспорювати щодо визначеної судом суми заборгованості, що призведе до порушення їх прав.
Суд першої інстанції на вищевказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову та стягнення заборгованості за надані послуги, 3 % річних та інфляційні втрати з одного співвласника.
Відповідно до ч. ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 4 частини 3 ст. 376 УПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Судом першої інстанції не в повній мірі досліджено усі обставини, неправильно застосовані норми матеріального права, та прийнято судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову у задоволенні позову.
Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року скасувати, постановити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач
Судді