Справа №756/2502/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10876/2021
9 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року (суддя Белоконна І.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на матір,
встановив:
у лютому 2021р. позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку, але не менше ніж 30% від прожиткового мінімуму, щомісячно, починаючи з моменту звернення і довічно.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що вона є матір'ю відповідача, а також пенсіонером і непрацездатною особою, яка має інвалідність ІІ групи і єдиним джерелом її доходу є пенсія у розмірі 1 764,77грн.
Позивач стверджувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, а відповідач не надає їй матеріальної допомоги, як непрацездатній матері, і ухиляється від оплати комунальних послуг, поклавши на неї ці матеріальні витрати.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що воно суперечить вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Майко М.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_2 надає ОСОБА_1 постійно кошти для сплати комунальних послуг, хоча у квартирі не проживає з 2006 року і не є суб'єктом сплати комунальних послуг, а також допомагає позивачу фінансово, незважаючи на скрутний матеріальний стан.
Також адвокат Майко М.В. зазначає, що у апеляційній скарзі позивач зазначила, що отримує пенсію у розмірі 1764,77грн, хоча в довідці про доходи вказано, що пенсія позивача становить 1 898грн 71коп., чим позивач намагається ввести суд в оману, описавши факти, які не відповідають дійсності.
Представник відповідача стверджує, що позивачем не було надано доказів, що вона дійсно потребує матеріальної допомоги, судом встановлено, що позивач отримує пенсію у
розмірі, достатньому встановленому законом прожитковому мінімуму на одну особу відповідної соціальної групи, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
У поясненнях, направлених до Київського апеляційного суду 27 липня 2021 року, ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1 та зареєстрована в ній, а відтак повинна сплачувати житлово-комунальні послуги. Також позивач стверджує, що відповідач не надає їй матеріальної допомоги, якої вона потребує за своїм станом здоров'я та матеріальним забезпеченням.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 , що не заперечувала відповідач.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Оболонський район), у період з вересня 2020 року по листопад 2020 року отримувала пенсію за віком у розмірі 1 764грн 77коп., розмір якої з грудня 2020 року збільшено до 1 798грн 71коп., а з березня 2021 року до 1898грн 71коп.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримує пенсію у розмірі достатньому встановленому законом прожитковому мінімуму на одну особу відповідної соціальної групи, тобто її дохід забезпечує прожитковий мінімум, встановлений законом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (стаття 204 СК України).
З указаного вбачається, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 212/1055/18, постанова від 05 вересня 2019 року.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі.
При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , 1949 року народження, є непрацездатною, має інвалідність 2 групи, ряд захворювань, має єдиний дохід пенсію - у розмірі 1898,71грн (на час ухвалення рішення судом), яка виходячи з її стану здоров'я, не може задовольнити її життєві потреби, а тому потребує матеріальної допомоги, яку відповідач, яка є дочкою позивача, особою молодого віку, працездатною, має можливість надавати.
При цьому, відповідачем не надано доказів наявності обставин, зазначених у ст. 204 СК України, для звільнення її від обов'язку утримувати непрацездатну матір.
Доводи відповідача про те, що вона надає матері щомісячно матеріальну допомогу та допомагає сплачувати комунальні послуги, хоча у квартирі не проживає та не є суб'єктом сплати житлово-комунальних послуг, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідачем не надано доказів надання матері щомісячної матеріальної допомоги, а позивач вказаної обставини не визнає.
З наданих суду документів вбачається, що відповідач є співвласником квартири АДРЕСА_1 і в ній зареєстрована, а відтак зобов'язана нести витрати по утриманню своєї власності.
З наданих суду першої інстанції квитанцій вбачається, що ОСОБА_2 перераховувала ОСОБА_1 кошти на сплату комунальних послуг, які частково відповідають її частці у спільній частковій власності (1/4 частина). Інша частина була стягнена рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2021 року.
Отже, грошові кошти, які перераховувала ОСОБА_1 відповідач, не є матеріальною допомогою дочки своїй матері, а є виконанням співвласником квартири свого обов'язку нести витрати на утримання своєї власності.
Вказані обставини та норми матеріального права не були враховані судом першої інстанції.
Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Визначаючи розмір аліментів на ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує, що позивач з березня 2021 року отримує пенсію у розмірі 1 898грн 71коп., відповідач доказів свого матеріального стану ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надала, однак, має дочку, яка продовжує навчання, а з матеріалів справи вбачається, що позивач також має дочку ОСОБА_4 , до якої не пред'явлено позову про стягнення аліментів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав
встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, не оцінені надані учасниками справи докази, неправильно застосовані норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та позовної заяви, звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даного позову та апеляційної скарги відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає стягненню з відповідача за подання позовної заяви у сумі 840грн 80коп. та за подання апеляційної скарги у сумі 1 261грн 20коп. на користь держави.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрована у АДРЕСА_1 , аліменти у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 16 лютого 2021 року та довічно.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_3 , на користь держави судовий збір у сумі 2 102грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк