1/1872
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 вересня 2021 року м. Київ № 640/14442/21
Окружний адміністративний суду міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
товариства з обмеженою відповідальністю «КООП Девелопмент»
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «КООП Девелопмент» (надалі - позивач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 7/11 до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 30 квітня 2021 року № 00333790702 про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 62 500 грн.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок прийняття протиправних рішень суб'єктом владних повноважень.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі хибних висновків податкового органу щодо протиправності формування позивачем від'ємного значення з податку на додану вартість за червень 2020 року за рахунок взаємовідносин з ТОВ «ДПЗ Дніпро».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрити провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КООП Девелопмент» до Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з доводами викладеними в позові Головним управлінням ДПС у м. Києві 23.06.2021 року подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого податковим органом щодо задоволення позовних вимог заперечено.
Відповідачем зазначено, що проведеною перевіркою встановлено безпідставність формування товариством від'ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2020 року за рахунок взаємовідносин з ТОВ «ДПЗ Дніпро» що мали місце в червні 2020 року, оскільки настання реальних наслідків за таким до перевірки не надано, оскільки наданий акт виконаних робіт не містить достатньої інформації, що дозволила б ідентифікувати місце надання послуг та їх обсяги.
Також, до Окружного адміністративного суду міста Києва 06.07.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «КООП Девелопмент» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн за грудень 2020 року. За результатом перевірки складено акт № 21227/26-15-7-02-06-17/41942090 від 16.03.2021 року (надалі - акт перевірки).
Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення норм податкового законодавства, а саме:
- п. 14.1.36, п. 14.1 ст.14, ст. 36, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1., п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України , що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2020 року на суму 62 500,00грн.
На підставі висновків викладених в акті перевірки, Головним управлінням ДПС у м. Києві 30.04.2021 року винесено податкове повідомлення-рішення № 00333790702, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, за грудень 2020 року, на загальну суму 62 500,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктами 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Розділом V ПК України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.
Як встановлено положеннями пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
У відповідності зі статтею 198 ПК України:
- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);
- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2);
- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);
- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 ПК України, згідно з положеннями якої:
- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);
- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 ПК України).
Згідно із п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.
Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також, відповідно до пунктів 85.2, 85.4 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №804/5599/15 (адміністративне провадження №К/9901/42187/18) правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
З огляду на викладене, на переконання суду, в межах даних правовідносин повинні були бути досліджені первинні документи (в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), які у своїй сукупності можуть свідчити та підтверджувати факт придбання товарів/послуг та його подальшого використання для цілей, що прямо пов'язані з господарською діяльністю платника податку.
Висновки податкового органу щодо завищення товариством від'ємного значення суми податку на додану вартість обґрунтовано безпідставністю формування такої за рахунок взаємовідносин з ТОВ «ДПЗ Дніпро» на підставі договору надання послуг №06/1 від 01.06.2020року.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2020року між позивачем та ТОВ «ДПЗ Дніпро» укладено договорів №06/1 відповідно до умов якого ТОВ «ДПЗ Дніпро» зобов'язувалось надати позивачу наступні послуги:
- регулярний температурний скринінг відвідувачів офісного центру (в тому числі працівників) об'єкту, що визначений умовами договору;
- проведення візуального огляду працівників та відвідувачів об'єкту на ознаки хвороби (втома, червоне обличчя, кашель, утруднене дихання, тощо);
- регулярну санітарно-гігієнічну обробку приміщень об'єкту.
На умовах даного договору виконавцем можуть виконуватись інші роботи/послуги, про що сторони укладають додаткову угоду.
Відповідно до п. 1.2 договору, роботи проводяться на об'єкті- нежитлових будинок, літера «А» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11.
Вартість послуг за даним договором становить 375 000,00 грн в тому числі ПДВ на суму 62 500,00грн на календарний місяць (п. 2 договору).
Пунктом 2.3 договору встановлено, що факт належного виконання умов договору підтверджується актом виконаних робіт/ наданих послуг, що підписується обома сторонами.
Відповідно до пункту 3 договору виконавець приступає до надання послуг протягом наступного робочого дня після підписання сторонами договору. Договорів діє до 30.06.2020 року.
Також умовами вказаного договору на позивача як замовника послуг покладено наступні обов'язки: забезпечити доступ до місць необхідних для надання послуг; забезпечити оплату за наданий обсяг послуг; надати доступ до точки електроживлення за адресою надання послуг; протягом одного робочого дня передати виконавцю за актом приймання передачі прибор, миючі та дезінфікуючі засоби (п. 4.1. договору).
Відповідно до пункту 4.2 договору, виконавець зобов'язувався: якісно та в терміни надати послуги; скласти акти виконаних робіт; надати послуги з дотриманням норм та правил охорони праці, санітарних і екологічних норм, правил пропускного режиму встановленого на території замовника та інших діючих нормативних актів, що стосуються такого виду робіт/послуг; виконати роботи власноруч або із залученням силою і матеріально-технічними засобами у відповідності до діючих нормативних актів; відшкодувати збитки завдані замовнику або третім особам внаслідок свої дій або бездіяльності при наданні послуг по цьому договору; дотримувати вказівок замовника стосовно часу та термінів надання послуг; виконувати роботи із залученням спеціальної техніки та залученням кваліфікованих працівників; протягом одного робочого дня з дня отримання повідомлення від замовника усунути власними силами, засобами та за свій рахунок недоліки у наданні послуг; протягом одного робочого дня після підписання сторонами акту виконаних робіт/наданих послуг повернути замовнику Пірометр GM533А. За збереження та справність прибору під час строку дії даного договору несе відповідальність виконавець.
До вказаного договору сторонами складено додаток №1, яким встановлено графік проведення санітарно-гігієнічної обробки приміщень об'єкту (т. 1 а.с. 90-91).
В подальшому, сторонами укладено ряд додаткових угод, а саме: № 01 від 23.06.2020 року, №02 від 28.07.2020 року, № 03 від 31.08.2020, №04 від 16.11.2020, якими продовжувалось дію договору до 31.12.2020 року включно.
В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем як до перевірки так і до суду надано: акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, від 01.06.2020 року, відповідно до змісту якого позивачем передано ТОВ «ДПЗ Дніпро» дезінфікуючі та миючі засоби, а також пірометр GM533А (т.1 а.с. 96-99).
Також позивачем до матеріалів справи додано роздруківки звітів пропуску осіб до приміщення, із зазначенням часу, результатів температурного скрінінгу та візуального огляду, копію звіту про надання послуг за червень 2020 року, копію журналу контролю виконання санітарно-гігієнічної обробки нежитлових приміщень м. Київ, вул. Хрещатик 7/11 за червень 2020 року, копію акта надання послуг від 30.06.2020 року, копію податкової накладеної № 44 від 30.06.2020 та копію платіжного доручення про оплату наданих послуг за червень 2020 року.
Наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано податковим органом, під час перевірки позивачем надано усі необхідні та достатні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що не заперечується самим відповідачем у акті перевірки, однак, податковим органом залишено без належної уваги такі первинні документи платника податків, не надавши їм оцінки чи аналізу.
Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ДПЗ Дніпро» у перевіряємий період.
Також контролюючим органом не спростовано того факту, що податку накладну, видану контрагентом позивача, зареєстровано в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний контрагент позивача у спірний період був платниками податку на додану вартість та сплачував його.
В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.
Отже, враховуючи, що первинні бухгалтерські документи на продаж товарів та від контрагентів, виписані особами, які на час їх видання не втратили статус платника податку на додану вартість, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності включення таких до складу податкового кредиту сум ПДВ.
Фінансово-господарські операції між позивачем та зазначеним суб'єктом господарювання відображено у податковій звітності позивача за відповідні податкові періоди, сплачені постачальникам кошти віднесені позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, зокрема, внаслідок чого сформовано від'ємний фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток, суми податку на додану вартість віднесені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.
Норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.
Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складенні такої звітності.
Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Крім того, згідно висновку акту перевірки податковим органом зроблено висновок про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ДПЗ Дніпро» в червні 2020 року.
Проте, відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17.04.2018 року у справі №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).
Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 03.2012 року у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, від 06.03.2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13.03.2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18).
Варто врахувати, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 ЦК України).
Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, встановлено рух активів (товару), встановлено зв'язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовуються три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03).
Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.
Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії" суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений "законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.
З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.
А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з наведеними контрагентами-постачальниками, а також право позивача на формування податкового кредиту.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2 270,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «КООП Девелопмент» до Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2021 року № 00333790702.
3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КООП Девелопмент» (адреса: 01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 7/11) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова