22 вересня 2021 р. № 400/3435/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 28 853, 96 грн.,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів загальну суму заборгованості 28 853, 96 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 28 687, 50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 166, 46 грн.
Свої позовні вимоги Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів обґрунтовує тим, що протягом 2020 року відповідач не працевлаштував 1 особу з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.
Ухвалою від 24.05.2021року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/3435/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до ст. 262 КАС України.
16.06.2021 року за вх. № 13330 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що у 2020 році створив робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, про що у встановленому порядку повідомляв органи державної служби зайнятості. Крім того, підприємство бронює робочі місця для працевлаштування інвалідів по нормативу робочих місць, згідно законодавства. Щомісяця підприємство надавало до Миколаївського міського центру зайнятості інформацію, але робоче місце залишалось вакантним, у зв'язку з не направленням інвалідів для працевлаштування. Доказів безпідставної відмови відповідача у працевлаштуванні особи з інвалідністю позивачем не надано. Таким чином, відповідач вживав залежні від нього заходи для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю встановленим нормативам, що виключає застосування адміністративно-господарських санкцій.
25.06.2021 року за вх. № 14220 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що за інформацією ГУ ПФУ у Миколаївській області, яка була сформована відносно страхувальника ФОП ОСОБА_1 на підставі наданої роботодавцем інформації, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у ФОП ОСОБА_1 , у грудні 2019 року та у січні 2020 року складала 8 осіб, з яких 0 осіб з інвалідністю, при нормативі 1 особа. Отже, враховуючи показники середньообдікової чисельності штатних працівників облікового складу у ФОП ОСОБА_1 у грудні 2019 року та у січні 2020 року обов'язок з виділення та створення 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та своєчасного інформування про 1 робоче місце у відповідача виник з початку 2020 року, тобто з 01.01.2020 року, а не як зазначає у відзиві на позовну заяву відповідач з квітня 2020 року, та продовжував існувати впродовж всього січня - травня 2020 року, так як у грудні 2019 року у відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу була 8 осіб, впродовж січня 2020 року 8 осіб, в квітні 2020 року збільшилась до 9 осіб, в травні 2020 року складала також 9 осіб. З огляду на вищевикладене, ФОП ОСОБА_1 будучи зобов'язаним створити 1 робоче місце на початку 2020 року (з 01.01.2020 року) для працевлаштування особи з інвалідністю для досягнення відповідності середньообдікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам у 2020 році відповідач не створив жодного робочого місця. Крім того, звіт форми № 3-ПН в січні 2020 року не подавався.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у якості фізичної особи - підприємця зареєстровано 01.08.2012 року за № 25220000000059654, видами діяльності якого є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Згідно інформації ГУ ПФУ у Миколаївській області відносно страхувальника ФОП ОСОБА_1 , середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у ФОП ОСОБА_1 складала:
у грудні 2019 року - 8 осіб;
у січні 2020 року - 8 осіб;
у лютому та березні 2020 року - 7 осіб;
у квітні - червні 2020 року - 9 осіб;
у липні - грудні 2020 року - 8 осіб.
Відповідачем у період з травня - грудень 2020 подано до Миколаївського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у яких відображено наявність вакансії, із зазначенням працевлаштування осіб з інвалідністю.
За розрахунком позивача, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників, відповідач мав працевлаштувати 1 особу з інвалідністю. За невиконання вказаного нормативу позивач нарахував 28 687, 50 грн. адміністративно-господарських санкцій та 166, 46 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, що в сумі становить 28 853, 96 грн.
Позивач вважаючи, що норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2020 року відповідачем не виконано, звернувся до суд з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон № 875-XII).
Відповідно до ст. 17 Закону № 875, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування осіб з інвалідністю.
Частиною 1 ст. 20 Закону № 875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 2, 4 ст. 20 Закону № 875).
Згідно з частинами першою, другою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
В силу приписів частини третьої статті 217 Господарського кодексу України крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина четверта статті 217 Господарського кодексу України).
Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця, передбачені Законом №875-XII, є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм статей 18, 19 Закону №875-XII вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування осіб з інвалідністю, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 181 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).
При цьому, у зв'язку з прийняттям даного Закону відмінено норму щодо обов'язкової щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно з пунктом 1.1. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, форма №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб.
Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов'язку:
- виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,
- повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.
- щороку подавати відповідному відділу Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (форма 10- ПІ).
Також, відповідно до п. 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. № 42 "Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Аналізуючи зазначені законодавчі норми, суд дійшов висновку, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі й центри зайнятості, однак Закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників серед осіб з інвалідністю.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 р. у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 р. у справі № 819/639/17.
Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, а саме неподання звітів за формою №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 22.10.2020 року у справі № 1.380/2019/003187.
Суд зауважує, що саме своєчасне подання звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є тією обставиною, яка свідчить про дотримання підприємством вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та звільняє від сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.20 цього Закону.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 812/579/17 міститься висновок, що обов'язок підприємства з вжиття заходів щодо створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у визначеному частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ нормативі виникає у роботодавця з місяця де кількість штатних працівників становить чисельність при якій у роботодавця виникає попит на робочу силу, а відтак не створення робочих місць та не подання підприємством звіту форми № 3-ПН з відповідною кількістю вакансій виходячи з кількості штатних працівників саме в цьому місяці, є неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю та є порушенням норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно - господарських санкцій.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації ГУ ПФУ у Миколаївській області відносно страхувальника ФОП ОСОБА_1 , середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у ФОП ОСОБА_1 складала: у грудні 2019 року - 8 осіб; у січні 2020 року - 8 осіб; у лютому та березні 2020 року - 7 осіб; у квітні - червні 2020 року - 9 осіб; у липні - грудні 2020 року - 8 осіб.
Тобто, у січні 2020 року ФОП ОСОБА_1 повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю для досягнення відповідності середньообдікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам у січні 2020 року, але не створив жодного робочого місця.
Судом встановлено, що відповідачем до Миколаївського міського центру зайнятості звіти форми № 3-ПН подавалися 15.05.2020 року, 15.06.2020 року, 16.07.2020 року, 17.08.2020 року, 02.09.2020 року, 02.10.2020 року, 02.11.2020 року, 02.12.2020 року та 06.01.2021 року.
Таким чином, первинну звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» лише 15 травня 2020 року, якою було повідомлено про наявність робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Разом з тим, докази подання звіту форми № 3-ПН в січні 2020 року відповідачем суду не надано.
Отже, враховуючи показники середньообдікової чисельності штатних працівників облікового складу у ФОП ОСОБА_1 у грудні 2019 року та у січні 2020 року обов'язок з виділення та створення 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та своєчасного інформування про 1 робоче місце у відповідача виник з початку 2020 року, тобто з 01.01.2020 року, а не як зазначає у відзиві на позовну заяву відповідач з квітня 2020 року, та продовжував існувати впродовж всього січня - травня 2020 року, гак як у грудні 2019 року у відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу була 8 осіб, впродовж січня 2020 року 8 осіб, в квітні 2020 року збільшилась до 9 осіб, в травні 2020 року складала також 9 осіб.
Як встановлено судом раніше, відповідач подав до Миколаївського міського центру зайнятості первинну звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» лише 15 травня 2020 року, якою було повідомлено про наявність робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Отже, з врахуванням того, що подана ФОП ОСОБА_1 звітність форми №3-ПН від 15 травня 2020 року була первинною, тому зумовлюється висновок про те, що до травня 2020 року у відповідача не було попиту на робочу силу, або ж про такий попит не подавалась інформація до відповідного центру зайнятості.
Зокрема, в матеріалах адміністративної справи немає доказів того, які ж дії вчинялись відповідачем до травня 2020 року з приводу виконання вимог законодавства щодо створення робочих місць відповідного нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю. інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та вжиття заходів для реального працевлаштування осіб з інвалідністю.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що оскільки відповідачем не було вжито усіх необхідних дій для працевлаштування у 2020 році визначеної нормативом кількості осіб з інвалідністю, не було належним чином і своєчасно повідомлено центр зайнятості про створені вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, а первинну звітність форми №3-ПН було подано лише у травні 2020 року, тому Фондом правомірно визначено відносно відповідача адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню за порушення термінів сплати таких санкцій.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 813/3047/18.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як установлено частинами першою, другою статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Матеріали справи не містять доказів понесення Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 77, 78, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 20917114) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості в сумі 28 853, 96 грн. - задовольнити.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів загальну суму заборгованості 28 853, 96 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 28 687, 50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 166, 46 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.09.2021 року.
Суддя Г. В. Лебедєва