21 вересня 2021 р. № 400/5624/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про скасування рішення від 27.10.2020 року № 1042/03.20-р; зобов'язання вчинити певні дії,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі-відповідач) про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України Миколаївській області від 27.10.2020 року № 1042/03.20-р про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи із шкідливими та важкими умовами праці періоди з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року, з 22.08.1992 року по 16.10.2000 року; з 16.10.2000 року по 02.11.2007 року, з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року, з 04.09.2008 року по 15.03.2015 року, з 01.07.2015 року по 27.07.2020 року та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 17.08.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 27.10.2020 року протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на пільгових умовах за списком № 2, атестації робочих місць. З цих підстав, просить визнати неправомірним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 та зобов'язати призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з врахуванням періодів роботи з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року, з 22.08.1992 року по 16.10.2000 року; з 16.10.2000 року по 02.11.2007 року, з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року, з 04.09.2008 року по 15.03.2015 року, з 01.07.2015 року по 27.07.2020 року. Таку відмову позивач вважає необґрунтованою та протиправною, оскільки пільговий стаж його роботи у вказані періоди підтверджується записами трудової книжки, будь - які додаткові документи на підтвердження пільгового стажу приймаються до уваги лише за відсутності записів у трудовій книжці.
Ухвалою суду від 21.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
04.01.2021 року на виконаня ухвали суду від 21.12.2020 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано належним чином оформлену позовну заяву (з копією для учасників справи) із зазначенням реєстраційного номеру облікової картки платника податків, за його наявності, або номер і серію паспорта представника - Вуїв О.В.
Ухвалою від 11.01.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/5624/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.02.2021 року за вх. № 2772 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки при зверненні позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах встановлено, що стаж на пільгових умовах, підтверджений документами складає лише 2 роки 7 місяців 21 день, тому відсутні підстави для призначення пенсії на пільгових умовах.
Ухвалою суду від 22.03.2021 року зупинено провадження в адміністративній справі №400/5624/20 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (провадження №Пз/9901/32/20).
Ухвалою від 21.09.2021 року суд поновив провадження у справі №400/5624/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про скасування рішення від 27.10.2020 року № 1042/03.20-р; зобов'язання вчинити певні дії зі стадії, на якій його було зупинено та вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 20.10.2020 року із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, згідно ст.114 розділу ХІУ-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058).
До заяви позивачем додано: паспорт, картку фізичної особи - платника податків, документи, які підтверджують страховий стаж, рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, щодають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.07.2020 року №7/2, індивідуальні відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування на ім'я заявника.
Відповідно до записів трудової книжки, ОСОБА_1 працював в:
- Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року на посаді машиніста холодильних установок;
- Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 22.08.1992 року по 16.10.2000 року на посаді чергового аккумулятирника 4-го розряду шкір сировинного заводу;
- ЗПТ «ВОЗКО» з 16.10.2000 року по 02.11.2007 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду;
- ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року на посаді машиніста холодильних установок 3-го розряду;
- ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 04.09.2008 року по 15.03.2015 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду;
- ТОВ «НПП «Техсервіс», потім по переводу в ТОВ «В-Центр», з 01.07.2015 року по 27.07.2020 року на посаді машиніста компресорних установок 4-го розряду.
Загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 36 років 01 місяць 16 днів.
Станом на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2 позивачу виповнилось 55 років.
На підставі зазначеного, відповідачем 27.10.2020 року прийнято Рішення № 1042/03.20-р про відмову в призначенні пенсії, обґрунтоване тим, що відсутні законні підстави для зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу час роботи з 22.08.1992 року по 02.11.2007 року, з 04.09.2008 року по 16.03.2015 року, в зв'язку з не підтвердженням проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Не погодившись з прийнятим Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області рішенням №1042/03.20-р від 27 жовтня 2020 року, позивач оскаржив рішення суб'єкта владних повноважень в судовому порядку, звернувшись до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано Законом № 1058-IV, Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон № 1788-ХІІ), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі - Порядок № 637), Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зареєстровано в Міністерстві юстиції 1 грудня 2005 р. за № 1451/11731 (надалі - Порядок № 383), постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, якою затверджено Список № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах.
Предметом спору у даній справі є оцінка наявності у позивача необхідного стажу роботи у шкідливих умовах праці для призначення пенсії за віком на пільгових умовах; правомірності рішень відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Так, відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Закон № 1058-IV доповнено розділом XIVI «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Згідно з частиною 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, який набрав чинності з 1 січня 1992 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі по тексту Порядок № 383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок № 442), та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, про які йшлося вище, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу періоди роботи позивача з 22.08.1992 року по 02.11.2007 року, з 04.09.2008 року по 16.03.2015 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи із шкідливими та важкими умовами праці періоди з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року, з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року, з 01.07.2015 року по 27.07.2020 року, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (надалі-Закон № 1788) передбачено право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах як у працівника, що був зайнятий повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України. За результатами атестації таких робочих місць право на пільгову пенсію мають чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону № 1058: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Частиною 4 ст. 24 № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами п.2 ч.2 статті 114 Закону № 1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 100 Закону № 1788 визначено, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
З 22.08.1956 по 31.12.1991 включно діяли списки, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173.
З 01.01.1992 по 10.03.1994 включно застосовувались списки, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10.
Так, у розділі ХХХІІ Списку № 2 (постанова № 1173) зазначено: машиністи (мотористи, компресорщики), що обслуговують аміачно-холодильні установки в промисловості та на транспорті.
Згідно розділу ХХХІІІ Списку № 2 (постанова № 10) зазначено: машиністи холодильних установок, що обслуговують аміачно-холодильні установки - 23200000-1434.
Відповідно до розділу ХХХІІІ Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" затверджено професії, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зазначено: "машиністи холодильних установок, що обслуговують аміачно-холодильні установки" - 23200000-14341.
Відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 працював в Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року на посаді машиніста холодильних установок, в ЗПТ «ВОЗКО» з 16.10.2000 року по 02.11.2007 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду, в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року на посаді машиніста холодильних установок 3-го розряду та в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 04.09.2008 року по 15.03.2015 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду.
Крім того, відповідно до Розділу ХХХІІІ «Загальні професії» Списку №2 виробництв, професій, посад і показників з шкідливими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162 правом на пільгове пенсійне забезпечення користуються, зокрема акумуляторники (23200000-10047).
Згідно розділу XXXII Списку №2, затвердженого постановою №1173, право на пільгову пенсію мали: машиністи компресорних установок, зайняті обслуговуванням газових компресорів (крім повітряних).
Згідно розділу XXXIII Списку №2, затвердженого постановою №10, право на пільгову пенсію мали: машиністи компресорних установок при роботі з шкідливими речовинами не нижче 3 кл. Небезпеки (2320000-13775).
З огляду на викладене суд доходить висновку, що професія машиніста холодильних установок, акумуляторника та машиніста компресорних установок в спірний період були передбачені у всіх Списках № 2.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи в Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року на посаді машиніста холодильних установок, в Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 22.08.1992 року по 16.10.2000 року на посаді чергового аккумулятирника 4-го розряду шкір сировинного заводу, в ЗПТ «ВОЗКО» з 16.10.2000 року по 02.11.2007 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду, в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року на посаді машиніста холодильних установок 3-го розряду, в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 04.09.2008 року по 15.03.2015 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду та в ТОВ «НПП «Техсервіс», потім по переводу в ТОВ «В-Центр», з 01.07.2015 року по 27.07.2020 року на посаді машиніста компресорних установок 4-го розряду.
На підставі вищевикладеного, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 в Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року на посаді машиніста холодильних установок, в Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 22.08.1992 року по 16.10.2000 року на посаді чергового аккумулятирника 4-го розряду шкір сировинного заводу, в ЗПТ «ВОЗКО» з 16.10.2000 року по 02.11.2007 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду, в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року на посаді машиніста холодильних установок 3-го розряду, в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 04.09.2008 року по 15.03.2015 року на посаді машиніста холодильних установок 4-го розряду та в ТОВ «НПП «Техсервіс», потім по переводу в ТОВ «В-Центр», з 01.07.2015 року по 27.07.2020 року на посаді машиніста компресорних установок 4-го розряду.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 № 361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи, в тому числі збирати докази з власної ініціативи, виходити за межі вимог сторін тією мірою, наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.
Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення від 27.10.2020 року №1042/03.20-р, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком по Списку № 2, судом на захист порушеного права позивача зобов'язано відповідача зарахувати до та пільгового стажу незарахований період роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Оскільки до компетенції суду не належить здійснення перерахунку пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, суд з метою ефективного та повного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком по Списку № 2 від 20.10.2020 року з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо вимог про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, суд зазаначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Крім того згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом з тим, ані позивачем, ані представником позивача не надано суду договору про надання правничої допомоги, акту виконаних робіт.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надано лише квитанцію до прибуткового касового ордеру від 30.11.2020 року.
Дослідивши надані докази судових витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою, судом встановлена відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє суд можливості визначення розміру витрат на правничу допомогу та надання правової оцінки таким витратам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 Судом було висловлено правову позицію, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018р. по справі № 826/856/18.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що позивачем та його представником не надано до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу.
На підставі вище викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про скасування рішення від 27.10.2020 року № 1042/03.20-р; зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.10.2020 року № 1042/03.20-р про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 в Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 06.08.1984 року по 01.01.1990 року на посаді машиніста холодильних установок, в Вознесенському виробничому шкіряному об'єднані ім.ХХVІ з'їзду КПРС з 22.08.1992 року по 16.10.2000 року на посаді чергового аккумулятирника шкір сировинного заводу, в ЗПТ «ВОЗКО» з 16.10.2000 року по 02.11.2007 року на посаді машиніста холодильних установок, в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 03.11.2007 року по 03.09.2008 року на посаді машиніста холодильних установок, в ТОВ «Вознесенський шкір сировинний завод» з 04.09.2008 року по 15.03.2015 року на посаді машиніста холодильних установок та в ТОВ «НПП «Техсервіс», потім по переводу в ТОВ «В-Центр», з 01.07.2015 року по 27.07.2020 року на посаді машиніста компресорних установок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком по Списку № 2 від 20.10.2020 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.09.2021 року.
Суддя Г.В. Лебедєва