справа№380/7067/21
22 вересня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення одноразової грошової допомоги ,-
28.04.2021 на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ - 39462700) з такими вимогами:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю в сумі 301050 грн.;
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю в сумі 301050 грн.».
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ДФС України було затверджено висновок про призначення та виплату йому зазначеної допомоги, однак у встановлені законодавством строки відповідачем, після отримання затвердженого висновку не було проведено виплату одноразової грошової допомоги, а тому позивач вважає таку бездіяльність протиправною і просить стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу у сумі 301 050,00 грн.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 30 квітня 2021 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви. На виконання ухвали суду від 30.04.2021 року позивач подав заяву від 12.05.2021 року про виправлення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 31 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву.
Відповідач, Головне управління ДФС у Львівській області, подав до суду відзив на позовну заяву 29.06.2021 року (вх.46129), за змістом якого відповідач заперечує проти задоволення позову. Фактично не заперечує свого обов'язку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у сумі 301 050, 00 грн, однак вказує, що одноразову грошову допомогу позивачу буде виплачено після надходження відповідних коштів призначених для виплати одноразової грошової допомоги.
05 липня 2021 року на адресу суду позивач подав відповідь на відзив (вх. 46129) в якій зазначив, що відповідачем не спростовано доводів позивача викладених в позовній заяві.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.005027 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015). Визнано протиправним та скасовано рішення Державної фіскальної служби України від 23.09.2019 № 7592/Т/99-99-04-04-02-14 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015). Зобов'язано Державну фіскальну службу України та Головне управління ДФС у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015) в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.005027 (пров. № А/857/2892/20) апеляційні скарги Головного управління ДФС у Львівській області та Державної фіскальної служби України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі №1.380.2019.005027 - без змін. Стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області (адреса: 79003, вул.Стрийська, 35, м. Львів; код ЄДРПОУ 39462700) до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2305 (дві тисячі триста п'ять) грн 20 коп.
Листом від 12.04.2021 №415/13-97-08 Головне управління ДФС у Львівській області повідомило адвоката Лавринович Олега Васильовича на його адвокатський запит від 31.03.2020 року за № 11, що Головним управлінням ДФС у Львівській області скеровано до Державної фіскальної служби України висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в сумі 301050, 00 грн. Зазначений висновок погоджено з керівництвом ДФС та затверджено виконуючим обов'язки Голови Державної фіскальної служби України Сергієм Солодченком. Відділом фінансово - бухгалтерського забезпечення ГУ ДФС у Львівській області надіслано до ДФС України лист від 02.09.2020 року за № 3046/7/13-97/07 про виділення коштів для виплати даної допомоги. Так, як у 2020 році кошти для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності з бюджету не виділялись, то відповідно виплата не проводилась. 14.01.2021 року надіслано повторно лист до ДФС України № 36/8/13-97-08 про виділення кошторисних призначень для виплати одноразової грошової допомоги. Станом на 09.04.2021 року кошти з бюджету не виділено і тому допомога не виплачена.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача у справі, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону № 565-XII та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно з частиною шостою статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Закон № 565-XII втратив чинність 07.11.2015 у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07.03.2018у справі № 464/5571/16-а, від 21.06.2018 у справі № 822/31/18 та від 28.08.2018 № 804/6297/17, від 06.03.2019 у справі № 822/163/18.
Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 затверджено Порядок № 850.
Пунктом 2 зазначеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) Законом № 208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.
Суд зазначає, що за колишніми працівниками міліції, в тому числі і податкової міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Законом № 565-XII та Порядку № 850. Відповідно до п. 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно п. 9 Порядку №850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до п. 10 Порядку №850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.
З аналізу вищезазначеного положення №850 встановлено, що грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання ДФС, однак містить застереження щодо строку її виплати, а саме не пізніше двох місяців із дня прийняття рішення про призначення грошової допомоги.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що Державною фіскальною службою України погоджено висновок щодо призначення та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 301 050, 00 грн., та Відділом фінансово - бухгалтерського забезпечення ГУ ДФС у Львівській області надіслано до ДФС України лист від 02.09.2020 року за № 3046/7/13-97/07 про виділення коштів для виплати даної допомоги, однак у двомісячний строк з моменту прийняття вказаного рішення не було здійснено її виплати позивачу, тому відповідачем вчинено бездіяльність щодо невиплати позивачу цієї одноразової грошової допомоги.
Також, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що така грошова допомога позивачу може бути виплачена лише після надходження виділених коштів оскільки нормативно-правовими актами, що регулюють дані правовідносини, органам не надано повноважень порушення встановленого максимального строку виплати одноразової грошової допомоги.
При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а не проведення виплати такої соціальної виплати порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок чи компенсацій, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року).
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.
Також, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача суми одноразової грошової допомоги є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини та норми законодавства, які їх регулюють суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ - 39462700) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення одноразової грошової допомоги, - задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю в сумі 301050 грн.
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю в сумі 301 050 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати (судовий збір) у розмірі 3918, 50 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ - 39462700).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 вересня 2021 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна