Провадження № 22-ц/803/7721/21 Справа № 185/230/21 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 27
17 вересня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з відповідачів борг в сумі 166254,70 доларів США та суму сплаченого судового збору.
Позов мотивовано тим, що 08 травня 2020 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір безпроцентної позики, за умовами якого останній отримав від позивача грошові кошти (позику) в сумі 165200,00 доларів США з умовою їх повернення не пізніше 08 листопада 2020 року. Підтвердженням передання позики є розписка та нотаріально посвідчена заява про отримання коштів. Крім того, дружиною позичальника - ОСОБА_3 складено та підписано заяву, в якій вона зазначила, що договір позики укладається її чоловіком в інтересах сім'ї, укладення такого договору позики відповідає спільному волевиявленню подружжя.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2021 року позов задоволено та ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість у сумі 166254,70 доларів США; вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що позов є законним та обґрунтованим, наведені у позовній заяві обставини відповідають дійсним обставинам справи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 08 травня 2020 року позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір безпроцентної позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від позивача грошові кошти в сумі 165200,00 доларів США та зобов'язався повернути їх не пізніше 08 листопада 2020 року.
Згідно копії нотаріально завіреної заяви від 08 травня 2020 року, ОСОБА_1 підтвердив факт отримання грошових коштів в сумі 165200,00 доларів США та повне виконання ОСОБА_2 розділу 2 Договору безпроцентної позики від 08 травня 2020 року.
Як вбачається із копії нотаріально завіреної заяви від 08 травня 2020 року, ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку на укладання та підписання вищевказаного договору позики.
На момент звернення з даним позовом до суду сума боргу у розмірі 165200,00 доларів США залишається неповернутою відповідачами.
Окрім основної суми заборгованості, позивач просив також стягнути три відсотки річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України в сумі 1054,70 доларів США.
Згідно п. 3.1 Договору позики позичальник зобов'язався повернути позику за графіком в наступні строки: до 08 червня 2020 року - 4200,00 доларів США; до 08 липня 2020 року - 4200 доларів США; до 08 серпня 2020 року - 4200,00 доларів США; до 08 вересня 2020 року - 4200,00 доларів США; до 08 жовтня 2020 року - 4200,00 доларів США; до 08 листопада 2020 року - 144200,00 доларів США.
За першим платежем прострочення складає 219 календарних днів (з 08.06.2020 року по 12.01.2021 року) 4200,00 дол. США х 3% : 365 х 219 = 75,60 дол. США; за другим платежем прострочення складає 189 календарних днів (з 08.07.2020 року по 12.01.2021 р.): 4200,00 дол. США х 3% : 365 х 189 = 65,20 дол. США; 4200,00 дол. США х 3 % : 365 х 158 = 54,50 дол. США; 4200,00 дол. США х 3% : 365 х 127 = 43,80 дол. США; 4200,00 дол. США х 3% : 365 х 66 = 782,20 дол. США. Всього сума боргу за 3% річних складає 1054,70 дол. США.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позов є законним та обґрунтованим, наведені у позовній заяві обставини відповідають дійсним обставинам справи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими-ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно із чинним законодавством, у разі отримання позики іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Таким чином, як укладення, так і виконання окремих договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження, чим порушив принцип змагальності сторін у процесі, що призвело до ухвалення передчасного та незаконного судового рішення, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки об'єктивних підстав для зупинення провадження матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що між відповідачем та позивачем укладено договір позики на 140000 доларів США та в забезпечення виконання зобов'язання відповідача щодо повернення позивачу позики та відсотків, відповідачем передані позивачу належні корпоративні права ТОВ “Фітоліт” за умовною вартістю, а отже між сторонами була фактично досягнута домовленість щодо погашення боргових зобов'язань посилаючись при цьому на ст. 600 ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у відповідності до ст. 600 ЦК України, відступне, повинно бути оформлене договором, у якому вказується розмір відступного, порядок та строк його надання, сам по собі факт укладення в один день двох окремих договорів, не свідчить про їх зв'язок, та не може свідчити про те, що даний договір укладений щодо забезпечення виконання договору позики.
Оскільки відповідачі не виконали належним чином свої зобов'язання, грошові кошти не повернули, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з них в солідарному порядку на користь позивача суми позики, відсотків.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко