Справа № 161/16263/21 Провадження №11-сс/802/459/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:запобіжний захід. Доповідач: ОСОБА_2
22 вересня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2021 року щодо ОСОБА_8 (ЄРДР за №62021140020000125),
Т.в.о. старшого слідчого ВР ОТЗ СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області з клопотанням, яке погоджене прокурором Волинської обласної прокуратури ОСОБА_9 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів щодо ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Тарасове, Луцького району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, раніше судимого, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 62021140020000125.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2021 року в задоволенні клопотання т.в.о. старшого слідчого відмовлено, обрано відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 (два) місяці, до 10.11.2021, включно, з покладенням обов'язків, відповідно до ч.5 ст.194 КПК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що слідчим та прокурором в судовому засіданні, ні дослідженими матеріалами клопотання, не підтверджені документально ризики, передбачені ст.177 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною. Посилається на те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання до 10 років позбавлення волі. Вказує на те, що слідчим суддею не обґрунтовано, яким чином застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту зможе запобігти ризику вчинити інше кримінальне правопорушення. Також зазначає, що ОСОБА_8 раніше судимий за вчинення умисних тяжких корисливих злочинів. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою клопотання слідчого задовольнити та застосувати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та основні доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу і просив скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати щодо ОСОБА_8 винятковий запобіжний захід, підозрюваного та його захисника, які заперечували доводи апеляційної скарги і просили залишити ухвалу слідчого судді без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
В силу статей 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до положень ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування чи/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно норм ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як убачається із практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Одним із видів запобіжних заходів у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.176 КПК України є домашній арешт.
Зі змісту ст.181 КПК України вбачається, що домашній арешт, як вид запобіжного заходу, може бути застосований до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі та полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8 слідчим суддею були дотримані.
Як вбачається зі змісту оскарженої ухвали, відмовляючи в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя правильно, що ні слідчим ні прокурором не доведено наявність реальних ризиків, визначених ст.177 КПК України, які б слугували підставою для обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу тримання під вартою.
Клопотанням слідчого та наданими до нього матеріалами підтверджено, що СУ ГУНП у Волинській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, яке внесене до ЄРДР під № 62021140020000125 від 19.08.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
09 вересня 2021 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Під час судового розгляду слідчий суддя встановив, що надані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази доводять обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Відповідно до норм ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
В ході розгляду клопотання слідчий суддя перевірив відповідність змісту клопотання вимогам закону та з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав для застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя встановив, що прокурором не доведено наявність реальних ризиків, визначених ст. 177 КПК України, які б слугували підставою для обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Саме лише посилання у клопотанні на те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, а також ймовірне в майбутньому покарання у вигляді позбавлення волі не свідчить про безумовне недотримання ним процесуальних обов'язків, які на його можуть бути покладені при обранні іншого, більш м'якого, запобіжного заходу.
Аналогічні твердження неодноразово знаходили своє відображення і у ряді рішень Європейського суду з прав людини.
Зокрема ЄСПЛ у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Згідно з п.88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правила сталі 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Не може утримання підозрюваного під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Вирішуючи питання про запобіжний захід, суд повинен враховувати вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема справи «Харченко проти України», «Комарова проти України», «Калашніков проти Росії», в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання осіб під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, одружений, що свідчить про міцність соціальних зв'язки.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що підозрюваний ОСОБА_8 порушень своїх процесуальних обов'язків не допускав.
З урахування наведених обставин, апеляційний суд вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною цілодобово залишати місце проживання зможе належним чином забезпечити необхідні процесуальні обов'язки підозрюваного та запобігти доведеним прокурором ризикам.
З огляду на викладене, слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому зазначені в клопотанні слідчого підстави, в яких він просить застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, не знайшли свого підтвердження.
Ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2021 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: