вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
09.09.2021 р. Справа № 917/368/21
Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., при секретарі судового засідання Мацко О.В., розглянувши матеріали
за позовною заявою Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Урожай", вул. Вишнева, 17А, с. Медянівка, Кобеляцький район, Полтавська область, 39215, код ЄДРПОУ 05287928
до Кобеляцької міської ради, вул. Касьяна, 29, м. Кобеляки, Кобеляцький район, Полтавська область, 39200, код ЄДРПОУ 21051562
про визнання права власності
17.03.2021 року Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма "Урожай" звернулося до суду з позовною заявою від 16.03.2021 року (вх. 396/21) до Кобеляцької міської ради про визнання право власності за Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма "Урожай" на новостворене нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 1,4121 гектарів за адресою м. Кобеляки, вул. Покровська 2А, яке складається з наступних нежитлових будівель: «А, а» - Адміністративна будівля; «Б» - Холодильник - Склад; «В, Вп» - Виробничий цех; «Гн» - Навіс; «Ж» - Сарай; «Т» - вбиральня.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2021 року матеріали передано судді Білоусову С.М.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.03.2021 року розгляд справи встановлено за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 22.04.2021 року на 10:15 та зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 18.05.2021 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті на 15.06.2021 року на 11:15.
Ухвалою суду від 10.08.2021 року розгляд справи по суті відкладено на 09.09.2021 року на 10:00.
Від Кобеляцької міської ради до суду електронною поштою (без ЕЦП) надійшла заява № 02-19/1761 від 07.09.2021 року (вх. № 9999 від 07.09.2021 року) про розгляд справи без участі їх представника у якій просить прийняти рішення на розсуд суду відповідно до вимог чинного законодавства.
Клопотання не суперечить нормам чинного законодавства та підлягає задоволенню.
09.09.2021 року позивачем подано додаткові пояснення (вх. № 10089 та № 10091) до яких додано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, які позивач просить суд залучити до матеріалів справи.
Стосовно наданого позивачем рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень суд зазначає наступне.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини 2, 4 статті 80 ГПК України).
Позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою до позовної заяви не було додано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, не повідомлено суду причини, з яких даний доказ не може бути поданий позивачем у строк вказаний в ст. 80 ГПК України, та не надано суду доказів, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.
Відповідно ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).
Заява про поновлення процесуального строку для подання доказів (в даному випадку рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень) від позивача не надходила, тому суд приходить до висновку про залишення даних документів без розгляду.
Рішення приймається з врахуванням вимог ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
20 жовтня 1992 року між Виробничим об'єднанням "Артема" (м. Київ), Виробничим об'єднанням "Придніпровський хімічний завод" (м. Дніпродзержинськ), Колективним сільськогосподарським підприємством "Світанок" Кобеляцького району Полтавської області (правонаступником якого є Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма "Урожай", що підтверджується статутом та довідкою Кобеляцької районної державної адміністрації № 8 від 29.03.1999 р.), Українсько-кіпрським спільним підприємством "КАРИЧ-ДНЕПР" (м. Дніпропетровськ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Симфи» (м. Сімферополь) був укладений Договір про взаємне співробітництво по організації спільного виробництва (договір про спільну діяльність).
Сторони зазначеного договору домовилися створити спільне виробництво м'ясних та ковбасних виробів на базі Кобеляцького району Полтавської області з метою задоволення потреб у продуктах харчування власних виробничих колективів, забезпечення потреб шкіл та медичних закладів Кобеляцького району, а також продажу продукції через торговельну мережу для отримання прибутку.
Згідно з п. 3 Договору Сторони визначили граничний розмір асигнувань на організацію виробництва в розмірі 575 000,00 доларів США. Частка кожної сторони визначена на основі узгодженого учасниками співвідношення до повної вартості об'єкта, а саме: 51,9% КСП "Світанок" (ПСП Агрофірма "Урожай") - 298 932,00 доларів; 25,7% ВО "Артема" - 147 739,00 доларів; 16,0% ПХЗ - 92 230 доларів; 5% УК СП "КАРИЧ-ДНЕПР" - 28 324,00 доларів; 1,4% ТОВ "Симфи" - 7 775,00 доларів; усього: 100% - 575 000,00 доларів США.
У п. 2 цього Договору сторони визначили організаційні дії по створенню спільного виробництва та розподілили між собою ці зобов'язання.
07 вересня 1992 року рішенням № 470 Кобеляцької міської ради народних депутатів ПХЗ була виділена земельна ділянка під будівництво цеху по переробці м'ясної продукції площею 1,4 га по вул. Червоноармійська (теперішня Покровська) 2А.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, будівництво зазначеного цеху здійснювалось з 1992 по 1994 рік.
29 грудня 1994 року головою районної ради народних депутатів затверджено Акт Державної приймальної комісії № 365-р, яким прийнято в експлуатацію цех по переробці м'ясопродуктів, розташований за адресою: вул. Червоноармійська (Покровська) 2 «а», м. Кобеляки, Кобеляцький район, Полтавська область.
Для забезпечення діяльності виробництва по переробці м'ясної продукції та отримання від цієї діяльності прибутку Сторонами по Договору про спільну діяльність прийнято рішення про створення Виробничого об'єднання "Перспектива", яке 07.10.1994 року було зареєстровано розпорядженням Виконкому Кобеляцької районної ради народних депутатів. Засновниками створеного підприємства є Сторони за Договором про спільну діяльність.
09 грудня 1994 року відповідно до договору № 1 про передачу збудованого м'ясопереробного цеху, укладеного Радою Засновників ВО "Перспектива", дольовими учасниками передано ВО «Перспектива» у користування на 10 років м'ясопереробний цех.
06 травня 1996 року на підставі рішення Кобеляцької міської ради народних депутатів від 21.12.1995 року про надання у постійне користування для обслуговування виробничих приміщень та споруд виробничого призначення Виробничого об'єднання "Перспектива" видано державний акт серія ПЛ № 00038 на право постійного користування землею площею 1,4121 гектарів, яка розташована за адресою м. Кобеляки, вул. Червоноармійська (Покровська) 2а.
Позивач у позові зазначає, що 13 травня 2014 року ухвалене судове рішення господарського суду Полтавської області по справі № 18/885/12, яким створене учасниками спільної діяльності ВО "Перспектива" визнано банкрутом та ліквідовано.
А тому, як вказує позивач, у зв'язку з цим, земельна ділянка на якій знаходиться м'ясопереробний цех надавалася у постійне користування ВО "Перспектива", після його ліквідації використовується ПСП Агрофірма "Урожай" (позивачем) без належного оформлення цієї земельної ділянки з її власником.
01 квітня 2019 року ПСП Агрофірма "Урожай" зверталося до Кобеляцької міської ради Кобеляцького району Полтавської області з клопотанням про надання земельної ділянки у постійне користування. Однак, останнім було відмовлено, так як у позивача не зареєстровано право власності на майновий комплекс розташований на цій земельній ділянці та запропоновано звернутися до суду з позовом про визнання права власності на м'ясопереробний цех.
Також 02 квітня 2019 року Кобеляцькою міською радою Кобеляцького району Полтавської області прийнято рішення № 112 про присвоєння адресного номера земельній ділянці площею 1,4121 гектарів та цілісному майновому комплексу, який розташований на земельній ділянці, власником яких є приватне сільськогосподарське підприємство агрофірма "Урожай", а саме: вулиця Покровська 2 «а», м. Кобеляки, Кобеляцький район, Полтавська область.
Як зазначає позивач, відповідно до Договору про спільну діяльність від 20.10.1992 р. та додатків до нього, станом на теперішній час, ПСП Агрофірма "Урожай" залишилось одноособовим учасником спільного виробництва по переробці м'ясної продукції та є єдиним власником м'ясопереробного цеху.
А тому звернувся до суду з вимогою про визнання право власності за Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма "Урожай" на новостворене нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 1,4121 гектарів за адресою м. Кобеляки, вул. Покровська 2А, яке складається з наступних нежитлових будівель: «А, а» - Адміністративна будівля; «Б» - Холодильник - Склад; «В, Вп» - Виробничий цех; «Гн» - Навіс; «Ж» - Сарай; «Т» - вбиральня.
При вирішенні спору суд зазначає наступне.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Принцип диспозитивності господарського судочинства реалізується дотриманням норм ст. 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Особа, звертаючись до суду за захистом порушеного права або інтересу, на вимогу норм ст. 162 ГПК України, у позовній заяві наводить зміст позовних вимог, що включає визначення способу захисту прав або інтересів, передбаченого законом чи договором, або іншого способу захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правом власності, згідно з вимогами ч. 1 ст. 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з нормами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно до п. 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва.
З вищезазначеного випливає, що спірне майно підлягає державній реєстрації, однак позивач у своїй позовній заяві звертається з позовом до Кобеляцької міської ради про визнання права власності на новостворене майно. Дана вимога позивача є передчасною, так як спірне нерухоме майно, на яке позивач просить визнати право власності, спочатку необхідно зареєструвати або ж отримати відмову у реєстрації вказаного нерухомого майна.
Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутній спір про право з відповідачем - Кобеляцькою міською радою.
Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи відмову позивачу в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд,-
1. У позові відмовити повністю.
2. Копії рішення направити сторонам по справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 17.09.2021 року.
Суддя Білоусов С. М.