465/3633/17
2/465/284/21
Іменем України
22.09.2021 року Франківський районний суд м. Львова, у складі:
головуючого - судді Мартьянова С.М.
при секретарі Галімурка О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Франківської районної адміністрації про виселення із гуртожитку без надання іншого житлового приміщення, -
позивач квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова 22.06.2017 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить виселити з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 06.06.1995 року на підставі ордера №54 за розпорядженням Радянського РВК за наказом командира військової частини № НОМЕР_1 , ОСОБА_5 отримав право на вселення до кімнати АДРЕСА_1 , який являється відомчим гуртожитком Міністерства оборони України та перебуває на обліку основних засобів у КЕВ м. Львова. Склад сім'ї ОСОБА_5 у зв'язку з одруженням збільшився на 3 особи, а саме: дружина - ОСОБА_6 та дочка - ОСОБА_7 . У зазначеному гуртожитку сім'я проживала до березня 2007 року. Згідно з довідкою ВГПІС УМВСУ у Львівській області від 29.03.2007 року, склад сім'ї громадянина ОСОБА_5 вибули на постійне місце проживання у Російську Федерацію. Відтак зазначені особи втратили право проживання у вказаному житловому приміщенні. Крім того, в період відсутності сім'ї ОСОБА_8 , за вказаною адресою безпідставно та самовільно вселився ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проживає там разом з дружиною ОСОБА_2 та двома доньками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_1 вже був забезпечений житлом за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок житлового фонду МО України. Факт втрати права користування житлом громадянами Мінкіними підтверджується Рішенням судді Франківського районного суду м. Львова від 14.07.2016 року. Відтак враховуючи вищевказані обставини, позивач просить задовольнити позов, виселити відповідачів з кімнати гуртожитку АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення, а також просить покласти на відповідачів суму сплаченого судового збору.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 04.09.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначеного до судового розгляду по суті.
Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить такі задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до суду заяви про розгляд справи за її відсутності, просять у задоволенні позову відмовити. Інші відповідачі на судове засідання не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили.
Представник третьої особи подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, щодо задоволення позову заперечує.
За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши, відповідно до ст. ст. 89, 263 ЦПК України, докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1 ст.5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За вимогами статті 12,80,81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ч. 1ст.13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури №2831 від 27.10.2016 року надано будівлі №107 (військового містечка АДРЕСА_3 статусу гуртожитку для проживання сімей. Наказано квартирно-експлуатаційному відділу м. Львова провести заселення гуртожитку для проживання сімей на АДРЕСА_4 згідно чинного законодавства. Будівлі присвоєно окремий будинковий номер будівлі №107 (військового містечка № НОМЕР_2 ) на АДРЕСА_4 .
В матеріалах справи наявний технічний паспорт на гуртожиток АДРЕСА_5 (військове містечко №1). Замовником технічної інвентаризації є квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова. Технічний паспорт виготовлено 10.08.2016 року.
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК Української РСР, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до вимог пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок), військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Відповідно до частини першої статті 118 ЖК України службові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
У постанові Верховного Суду від 5 квітня 2018 року (справа № 405/20/15-ц зазначено наступне. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77, частини 1 статті 79, частини 1 статті 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною 6 статті 81 цього Кодексу передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з досліджених судом матеріалів цивільної справи №465/3633/17, представники позивача у судове засідання не надав суду доказів, яким чином відповідачі самовільно вселилися у кімнату гуртожитку.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Водночас, відсутні підстави вважати, що відповідачі могли вселитися у займану кімнату без згоди та відому адміністрації Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та адміністрації гуртожитку.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачі сплачують комунальні послуги, оскільки протилежної інформації представником позивача не надано судом.
Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. Цьому праву кореспондує обов'язок держави створювати умови для його захисту та реалізації. Основною гарантією реалізації права на житло є те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як за рішенням суду (ст.47 Конституції України, ч. 4 ст. 9, ст. 156 Житлового кодексу України, ст. п.4 ст. 311 ЦК України). .
Відповідно до п.4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
В силу п.17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації.
Враховуючи, що судом не встановлено, що відповідачі вселилися у займану кімнату гуртожитку неправомірно, без згоди адміністрації гуртожитку, тривалий час користуються цим житлом з неповнолітніми дітьми, позов до задоволення не підлягає.
Верховний Суд при розгляді цивільної справи № 521/10070/14ц у своєму рішенні від 23.01.2018 р. відзначає, що виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла. Як вбачається із рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Таким чином відповідачі та неповнолітні діти тривалий час проживають та користуються займаною ними житловою кімнатою АДРЕСА_1 . Отже, в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і їх виселення суперечитиме п. 1 протоколу вказаної Конвенції, тобто позовні вимоги в частині виселення зазначених відповідачів задоволенню не підлягають.
Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка висвітлена в постанові від 15.01.2020 року у справі №754/613/18-ц.
Враховуючи, що представник позивача у встановленому законом порядку не довів, що суб'єктивне цивільне право позивача було порушене. А тому належить зробити висновок про відсутність достатніх підстав для звернення позивача з даним позовом до суду. Відтак суд приходить до переконання, що представником позивача не надано достатніх доказів про необхідність виселення відповідачів з кімнати АДРЕСА_1 . Навіть якщо законне право на заняття жилого приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Враховуючи викладене, суд вважає, що виселення відповідача та членів його сім'ї без надання іншого жилого приміщення не відповідатиме статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Відтак суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, а тому у позові відмовляє.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 141, 223, 258, 259, 263-265, 376 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Франківської районної адміністрації про виселення із гуртожитку без надання іншого житлового приміщення - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Мартьянова С.М.