Справа № 612/764/19 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/714/21
Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження
14 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
Головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 -
при секретарі - ОСОБА_5
за участю прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
представника потерпілого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами за апеляційною скаргою прокурора Харківської області, на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 липня 2020 року відносно ОСОБА_7 ,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорськ, Донецької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, перебуваючого у цивільному шлюбі, не працюючого, не військовозобов'язаного, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 12.08.2005 року Свердловським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 186, ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі;
- 06.01.2006 року Свердловським міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 296 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі,;
- 08.02.2010 року Каменнобродським районним судом м. Луганськ за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, із застосуванням ст.. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строк 3 роки;
- 16.09.2010 року Артемівським районним судом м. Луганськ за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 125 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі;
- 28.10.2013 року Перевальським районним судом Луганської області за ст. 391 КК України до 1 року позбавлення волі; звільненого 11.09.2014 року по відбуттю строку покарання;
- 12.10.2016 року Близнюківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 місяців арешту; звільненого 28.02.2017 року з Диканівської виправної колонії Харківської області (№12) по відбуттю строку покарання,
Визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки та покладенням на нього обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань
пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Згідно вироку 13 серпня 2019 року, близько 21 години 45 хвилин, ОСОБА_7 , перебуваючи на вулиці Шкільна в с. Бурбулатове, Близнюківського району, Харківської області, зустрів раніше знайомого ОСОБА_9 та маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, завдав один удар кулаком правої руки в область нижньої щелепи ОСОБА_9 , внаслідок чого спричинив ОСОБА_9 згідно висновку судово-медичної експертизи № 12-14/95-ЛЗ/19 від 15.09.2019 року тілесне ушкодження - закритий перелом нижньої щелепи в ділянці кута з лівого боку, що по ступені тяжкості є середнього ступеня тяжкості тілесним ушкодженням за критерієм тривалості розладу здоров'я, так як для зростання перелому необхідно більше як 21 день, згідно пункту 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказ № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року.
В апеляційній скарзі:
Прокурор Харківської області, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого просить вирок суду скасувати та ухвалити свій вирок.
Призначити ОСОБА_10 покарання за ч.1 ст. 122 КК України у виді 2 років позбавлення волі.
В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання судом не враховано, що останній раніше неодноразово (6 разів) судимий, в тому числі за злочини пов'язані із застосуванням насильства.
При цьому до нього вже застосовувався інститут звільнення від покарання.
Судом не враховано висновок органу пробації, згідно якого ризик вчинення ОСОБА_10 нового кримінального правопорушення є високим.
Крім того, призначений судом обвинуваченому вид покарання у виді обмеження волі є занадто м'яким, враховуючи неодноразові минулі судимості ОСОБА_7 .
Також, судом на думку автора апеляційної скарги судом не враховано, що шкода завдана потерпілому наразі фактично не відшкодована.
Потерпілий ОСОБА_9 від поданої його представником апеляційної скарги відмовився.
З матеріалів провадження вбачається що усі учасники кримінального провадження належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду.
За таких обставин колегія суддів вважає можливим провести апеляційних розгляд за відсутності потерпілого, інтереси якого в судовому засіданні представляє адвокат ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, представника потерпілого який поклався на розсуд суду, обвинуваченого, який просив залишити вирок суду без змін, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла до наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимоги ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Разом з тим, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання суд першої інстанції зазначених вимог не дотримався.
При призначаючи обвинуваченому покарання судом першої інстанції фактично не враховано, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий до нього застосовувався інститут звільнення від відбування покарання, але це не привело до позитивних змін в його особистості й не створило в нього готовності до самокерованої право слухняної поведінки у суспільстві, оскільки він знову скоїв кримінальне правопорушення.
Про це ж свідчить і досудова доповідь Близнюківського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 05.02.2020 року, згідно якої ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення є високий, ризик небезпеки для суспільства - високий.
Натомість ці дані судом першої інстанції як при призначенні покарання так і при вирішенні питання про звільнення обвинуваченого від відбування покарання враховані не були.
Крім того судом не було звернуто уваги на особу потерпілого який має інвалідність по зору з дитинства.
Більше того, звільняючи обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання суд першої інстанції взагалі не навів мотивів прийняття такого рішення, а лише узагальнено вказав ті ж самі дані які були ним враховані при призначенні покарання.
Під час апеляційного розгляду також не встановлено будь яких обставин, які б свідчили про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без реального відбування покарання.
За таких обставин колегія суддів констатує неправильне застосування Закону про кримінальну відповідальність, яка виразилась у тому числі в неправильному звільненні обвинуваченого від відбування покарання, що відповідно до ч.1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку.
Також, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання колегія суддів виходить з наведених вище даних про особу обвинуваченого, обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, встановлених судом першої інстанції, а також враховує ту обставину, що наразі шкода потерпілому, згідно пояснень його представника та обвинуваченого відшкодована в повному обсязі.
В той же час, колегія суддів не погоджується із видом та розміром покарання, яке призначив суд першої інстанції.
Так з матеріалів провадження вбачається що ОСОБА_7 раніше неодноразово (6 разів)судимий в тому числі за вчинення тяжких злочинів.
За таких обставин колегія суддів вважає, що такий вид покарання як обмеження волі не здатне досягти мети покарання, визначеної у ст. 50 КК України, а відтак обвинуваченому буде доцільно призначити покарання у виді позбавлення волі.
Керуючись ст.ст.404,405,407, 408,414,420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Харківської області задовольнити частково.
Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 липня 2020 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 122 КК України у виді одного року позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту виконання вироку.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді