Справа № 645/668/20
Провадження № 2/645/140/21
16 вересня 2021 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого -судді Алтухової О.Ю.,
секретар судових засідань - Калягіна М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, витребування майна, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгеніївна,-
Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 08.11.2019 р. двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим номером №3795, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л.Є.; визнати за позивачем право власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
29 травня 2020 року позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позову, в якій позивач ОСОБА_5 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 08.11.2019 р. двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим номером №3795, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л.Є.; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_6 27.04.2001 року уклала шлюб з ОСОБА_2 , який було розірвано на рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року по справі № 645/10256/13. Перебуваючи у шлюбі з відповідачем 04 грудня 2001 року подружжям було набуто право власності на 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною Іриною Миколаївною за реєстровим №5312. Інша 1/3 частина квартири була придбана матір'ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 10 грудня 2001 року квартира була зареєстрована у КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером П-8-1282. Після розірвання шлюбу питання щодо користуванням спільною квартирою було погоджено з усіма співвласниками. На початку листопада 2019 року відповідачі запропонував позивачці продати спільну квартиру, про що повідомив їй при зустрічі і наголосив, що їй буде необхідно з'явитися до нотаріуса для підписання документів, про час та місце він мав повідомити заздалегідь. Але зі спливом деякого часу, відповідач зник, на телефонні дзвінки не відповідав, зустрічей уникав, двері квартири, не відчиняв, замки змінив. Позивачка звернулася до КП «БТІ» і через центр надання адміністративних послуг - Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, їй повідомили, надавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що квартира, яка була придбана у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , за договором купівлі - продажу від 8 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Ларисою Євгеніївною за реєстровим номером 3795, належить ОСОБА_4 . Враховуючи, що 2/3 частини спірної квартири придбані у період зареєстрованого в установленому порядку шлюбі між позивачкою та ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя, то при укладенні договору купівлі-продажу вимагалася нотаріальна засвідчена її згода як співвласниці майна, якої вона не надавала. Також, враховуючи, що спірна квартира є об'єктом спільної часткової власності, між, на той час, подружжям та ОСОБА_3 , котрій належала 1/3 частина, а 2/3 частини квартири є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, то питання права співвласника розпорядилися своєю часткою у праві спільної часткової власності врегульоване ст. 358 ЦК України. Так, за загальним правилом зазначеної статті, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Проте згода співвласників є необхідною лише для здійснення права володіння та користування спільним майном. Розпоряджатися своє часткою кожен учасник може самостійно, однак з урахуванням прав інших співвласників на переважну купівлю частки, що відчужується за договором купівлі-продажу, відповідно до ст. 362 ЦК України. Таким чином, відчуження 1/3 частини квартири за договором купівлі-продажу з боку відповідача ОСОБА_3 порушує право на переважну купівлю частки позивачки як співвласниці 2/3 частини квартири, при тому, що ОСОБА_3 було відомо, що її син набув право власності на частку у квартирі, перебуваючи у шлюбі з позивачем. 27.05.2020 року після ознайомлення з матеріалами цивільної справи позивачу стало відомо, що покупцем квартири на підставі договору купівлі-продажу від 8.11.2019 року стала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Продавцями за договором відповідно є ОСОБА_2 , колишній чоловік Позивачки, та ОСОБА_3 . Згідно зі ст. 387 ЦК, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України. Згідно з частиною 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Як вже зазначалось позивач не надавала згоди на відчуження 2/3 частки квартири, майно вибуло з її володіння не з її волі.
Ухвалою суду від 11 лютого 2020 року відкрите загальне позовне провадження у справі.
26 травня 2020 року до суду надійшла заява від ОСОБА_4 про залучення до участі у справі в якості третьої особи.
10 липня 2020 року до суду надійшли докази, витребувані у приватного нотаріуса ХМНО Васікової Л.Є.
20 січня 2021 року до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ломакіна Е.В. про застосування позовної давності, оскільки до вимог про поділ майна подружжя, заявлених після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність три роки.
Ухвалою суду від 10 лютого 2021 року закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року справу прийнято до провадження судді Фрунзенського районного суду м.Харкова Алтухової О.Ю.
10 вересня 2021 року до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про долучення письмових доказів та пояснень. До доказів, долучених до клопотання суд застосовує положення ч. 8 ст. 83 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, представник позивача - адвокат Корольова І.С. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Ломакін Е.В. у судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомлено.
Відповідач ОСОБА_3 проти позовних вимог заперечувала, вважаючи, що спірна квартира є особистою власністю її сина - відповідача ОСОБА_2 . У задоволенні позову просила відмовити.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, представник відповідача - адвокат Лащенко В.В. заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши докази по справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 27 квітня 2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м.Харкова, актовий запис 220) (а.с. 13).
04 грудня 2001 року був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (покупці), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кривошеїною І.М. за № 5312. Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 , квартира придбана таким чином: ОСОБА_3 - 1/3 частки, ОСОБА_2 - 2/3 частки (а.с. 91).
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27 листопада 2013 року (справа № 645/10256/13) розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 12).
08 листопада 2019 року був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є. за № 3795, між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець). Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 (а.с. 89).
Матеріали нотаріальної справи до договору купівлі-продажу від 08.11.2019 року не містять заяви позивача ОСОБА_1 про надання згоди на продаж нерухомого майна ( а.с. 88-115).
Своєю заявою від 08.11.2019 року, посвідченою приватним нотаріусом Васіковою Л.Є., ОСОБА_3 повідомила, що на час продажу квартири АДРЕСА_2 вона є вдовою, ОСОБА_2 повідомив, що придбав квартиру не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі та не проживаючи однією сім'єю ні з ким з жінок (а.с. 101).
Спірне майно було придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності Сімейним Кодексом України, а тому для визначення правового режиму спірного нерухомого майна при вирішенні справи підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім'ю Україні.
Згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на час придбання спірної квартири - майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном.. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Судом встановлено, що спірне майно - 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 придбано подружжям за час шлюбу, а тому таке майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 незалежно від того, що воно було оформлене на ім'я відповідача ОСОБА_2 . Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, у матеріалах справи відсутні.
Статтею 4 ЦПК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.. 203 ЦК України.
Відповідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Окрім того, за вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч. 1 ст. 358 ЦК України).
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу).
У даній справі сторони ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) є співвласниками 2/3 квартири АДРЕСА_2 , яка була придбана під час шлюбу, позивач має майнові права на дану частку квартири в цілому до зміни правового режиму спільного майна подружжя. 1/3 частки вказаної квартири належала відповідачу ОСОБА_3 .
З урахуванням наведеного, оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 08.11.2019 року відповідно до якого ОСОБА_9 , ОСОБА_2 продали вказану вище квартиру ОСОБА_4 є недійсним в цілому, з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди позивача, яка є співвласником 2/3 цього майна, розмір ідеальних часток яких не визначений, та без додержання вимог статті 362 ЦК України про переважне право купівлі 1/3 частки.
Враховуючи те, що при укладенні договору купівлі-продажу від 08.11.2019 року відповідач ОСОБА_4 , як набувач майна, не знала і не могла знати, що вона придбала майно у осіб, які не мали права це майно відчужувати, правочин, за яким вона набула у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження, то ОСОБА_4 є добросовісним набувачем.
Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
Власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у випадку, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором.
Таким чином, вимоги позивача про витребування з володіння ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 підлягають задоволенню.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування позовної давності, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно ч. 2 ст. 72 СУ України До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 року по справі № 345/2962/14 зазначив, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було продане 08.11.2019 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 05 лютого 2020 року, таким чином підстави для застосування позовної давності у суду відсутні.
Згідно квитанції № 6 від 04.02.2020 року позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 1500,00 грн., згідно квитанції № 5 від 04.02.2020 року - 840, 80 грн (а.с. 1, 2). Згідно квитанції 0.0.1933414331.1 від 08.12.2020 року позивачем ОСОБА_1 сплачено 6500,00 грн. судового збору.
Питання щодо судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, витребування майна, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгеніївна - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 08 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є. за № 3795, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець).
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45, 3 кв.м, житловою площею 25, 7 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 8840, 80 грн. - по 2 946 (дві тисячі дев'ятсот сорок шість) грн 33 коп. з кожного.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач:ОСОБА_3 , року народження, РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгеніївна, м.Харків, вул. Сумська, 94.
Повний текст рішення складено 21.09.2021 року.
Суддя: