Справа № 200/2299/19
Провадження № 2/932/1754/21
29 червня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.
при секретарі - Скопа Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі за правилами спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 12.02.2019 року звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2019 року суддя Женеску Е.В. була визначена для розгляду даної справи.
Ухвалою судді від 15.02.2019 року вказана позовна заява була залишена без руху з наданням позивачу строку для усунення її недоліків.
28.02.2019 року на виконання вказаної ухвали позивач подав суду уточнену позовну заяву про поділ спільного майна подружжя. В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між ним і відповідачем ОСОБА_2 22.11.1997 року було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2018 р. за позовом ОСОБА_2 . В період шлюбу 22.12.2007 року за спільні кошти ним з відповідачем було придбано наступне майно: земельна ділянка площею 0,0534 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, тобто його власністю та власністю його колишньої дружини - ОСОБА_2 . На сьогоднішній день вони з відповідачем не домовились про порядок поділу нерухомого майна, вона категорично відмовляється від будь-яких домовленостей щодо досудового розподілу їх спільного майна.
Позивач зазначає, що з жовтня 2016 року він тяжко хворіє та мав складні хірургічні операції на хребті, у зв'язку з чим має проблеми з пересуванням та з 15.03.2018 року отримав II групу інвалідності. Через складнощі зі здоров'ям він втратив стабільну роботу та з грудня 2017року не мав змоги працювати та забезпечувати себе, тому наразі не має коштів навіть для оренди житла, не говорячи вже про купівлю власного. За місцем прописки АДРЕСА_1 його проживання є фактично неможливим через непорозуміння з відповідачем, якою постійно чиняться перешкоди щодо його перебування за даною адресою. Після розірвання шлюбу у вересні 2018 року його колишня дружина ОСОБА_2 була категорично проти, щоб він і надалі міг мешкати у їх спільному будинку, тому, не маючи навіть змоги повноцінно пересуватись, він фактично опинився на вулиці. Зараз він тимчасово мешкає у своїх батьків у місті Кривому Розі, але так як у майбутньому він має тверді наміри працювати у м. Дніпро для того, щоб і надалі приймати участь у забезпеченні своїх синів та почати вести повноцінне життя, йому потрібно десь проживати.
Посилаючись на зазначене, позивач просить поділити спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності; визнати за ним право власності на Ѕ частку житлового будинку та Ѕ частку земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_1 з усіма наявними надвірними господарськими будівлями та спорудами.
Ухвалою від 15.04.2019 року судом відкрито провадження у справі, визначено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем ОСОБА_2 22.07.2019 року суду надано Відзив на позовну заяву.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 11.03.2020 року № 104 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2020 року суддя Литвиненко І.Ю. був визначений для розгляду справи.
Ухвалою від 19.03.2020 року справа прийнята суддею до провадження та визначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 03.09.2020 року № 300 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 року суддя Кудрявцева Т.О. визначена для розгляду справи.
Ухвалою від 16.09.2020 року справа прийнята суддею до провадження, визначено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем ОСОБА_2 09.10.2020 року суду надано Відзив на позовну заяву, в якому вона зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі; нею не заперечується той факт, що спільним сумісним майном подружжя є: земельна ділянка площею 0,0534 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок АДРЕСА_1 . На даний час в зазначеному будинку проживають вона та їх діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Всі витрати по утриманню будинку та земельної ділянки вже протягом тривалого часу несе вона особисто, за вказаною адресою зареєстровано четверо осіб: вона, їх діти та позивач. Позивач не надає жодного доказу тому, що він не може працювати та забезпечувати себе, що нею йому постійно чиняться перешкоди щодо його перебування за адресою АДРЕСА_1 . Натомість, позивач має вільний доступ до будинку в будь-який час, має ключі, з її боку не створюються перешкоди для його перебування в будинку. Крім того, позивач має постійну роботу і досить високий стабільний дохід, але кошти на утримання дітей не сплачує, часткові витрати по утриманню будинку не несе. Майно, вказане позивачем в позовній заяві, дійсно є спільним сумісним майном, придбаним під час шлюбу, ними не укладався відповідний договір про поділ спільного сумісного майна подружжя, між ними немає домовленості щодо такого поділу. Відповідач просить прийняти до уваги, що причиною руйнування їх сім'ї були постійні подружні зради з боку позивача, майже все, що він заробляв, він витрачав на своїх коханок, не цікавився проблемами їх сім'ї, дітей, не приймав участі у формуванні сімейного бюджету. Під час шлюбу ними був придбаний автомобіль марки КІА SORENTO, 2007 року випуску, який він 13.10.2011 року продав шляхом надання нотаріально посвідченої довіреності і гроші витратив не на користь сім'ї, а на свої власні потреби. Вона намагалася зберегти сім'ю заради дітей і позивач навіть власноруч написав їй розписку, яка є підтвердженням того, що протягом тривалого часу він не дбав про сім'ю та сімейний бюджет, про дітей та навіть брав на себе зобов'язання у випадку зради не мати претензій на поділ спільного сумісного майна. Однак зради повторювались, і вона більше не витримала, зрозуміла, що не зможе більше жити з цією людиною, та звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Весь цей час вона дуже нервувала, що в результаті призвело до пухлини головного мозку, проведення операції, проходження сеансів променевої та хіміотерапії, ніякої моральної підтримки, а також фінансової допомоги ані їй, ані дітям вона так і не дочекалась.
Відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на зазначене, просить суд частково задовольнити позовні вимоги, розділити спільне сумісне майно, набуте за час шлюбу, відступивши від принципу рівності часток, визнавши викладені у відзиві обставини суттєвими, збільшивши її частку в спільному сумісному майні подружжя, і визнати за нею право власності на ѕ частин житлового будинку та ѕ частин земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (з усіма наявними господарськими будівлями та спорудами); за ОСОБА_1 визнати право власності на 1/4 частину житлового будинку та 1/4 частину земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 10.11.2020 року надав суду відповідь на відзив ОСОБА_2 , в якому зазначив, що доводи відповідачки, зазначені у відзиві на позовну заяву, вважає необгрунтованими та такими, що не можуть братись судом до уваги при вирішенні даної справи но суті, ці доводи спрямовані лише на те, щоб уникнути законного розподілу спільно набутого у шлюбі майна і жодним чином не вказують на той факт, шо позивач повинен бути позбавлений свого законного права на таке майно. У відзиві відповідач, вводячи в оману суд, намагається представити і довести обставини того, що він як її чоловік, будучі у шлюбі, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні їх дітей, витрачав майно на шкоду інтересам сім'ї, що категорично не відповідає дійсності. Усе своє життя, проведене у шлюбі з ОСОБА_2 , він піклувався і забезпечував достаток родини, діти були більш чим достатньо забезпечені всім необхідним, щоденно працюючи, він заробляв кошти, які витрачала відповідач на дітей та себе, дбав про найкращий відпочинок, щорічно родина відпочивала як на різноманітних курортах України, так і у Австрії, Єгипті та у ОАЕ. Коли у 2013 році старший син поступив до ліцею, він кожного ранку на протязі 4-х років возив його па навчання (іноді і забирав), він постійно цікавився його навчанням, ходив на батьківські збори, активно допомагав батьківському комітету, за що неодноразово був відзначеним листами подяки від керівництва навчального закладу і класного керівника. Коли менший син пішов до школи, він також його возив на авто кожного ранку, постійно спілкувався з класним керівником, ходив на батьківські збори, допомагав батьківському комітету і так було до кінця 2017 року, поки він міг жити за цією адресою. Окрім того, в той час як дружина тривалий час перебувала в декретних відпустках, він особисто заробив грошові кошти, за які вони й придбали спірні будинок, земельну ділянку, збудовані прибудинкові споруди, літній душ та безліч іншого. У будинку зроблено дорогостоячий ремонт, придбані меблі, придбана необхідна побутова техніка, діти весь час мали комп'ютер, планшет, мобільні телефони, колишній дружині ним придбано автомобіль Seat Ibiza для забезпечення її комфортного пересування. Всі комунальні платежі в період спільного проживання з відповідачем у цьому будинку сплачувались саме ним до кінця 2017 року. Відповідач по справі постійно влаштовувала в сім'ї скандали та, щоденно погрожуючи суїцидом та залишенням дітей без матері, вона телефонувала йому, погрожуючи своїм самогубством, він неодноразово пропонував їй звернутись за медичною допомогою до відповідного фахівця, проте прохання залишились поза її увагою. На гроші від продажу автомобіля КІА SORENTA, 2007 року випуску, ним був куплений автомобіль преміального класу Mitsubishi Pajero, 2008 року випуску, який він оформив па свого тестя ОСОБА_5 , починаючи з вересня 2011 року саме цей автомобіль находився у користуванні їх сім'ї.
Ухвалою суду від 01.12.2020 року за заявою позивача здійснено перехід від розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 28.04.2021 року у справі закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій не заперечував проти ухвалення судом заочного рішення за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причину неявки суду не повідомила.
Відповідно до ч.2 ст. 247 фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, справа розглянута у відсутності сторін та на підставі наявних у ній доказів, в заочному порядку.
Дослідивши докази у справі, суд вважає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що з 22.11.1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська, актовий запис № 1173.
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2018 року, ухваленим у справі № 200/1395/18, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Судом також встановлено, що в період шлюбу подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано наступне нерухоме майно: 20.12.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавцем ОСОБА_6 передано, а покупцем ОСОБА_2 прийнято у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0534 га, з цільовим призначенням - обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:212:0001. Вказаний договір купівлі-продажу 20.12.2007 року був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Батовою Л.Г.
За договором купівлі-продажу від 20.12.2007 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідченим у цей же день приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Батовою Л.Г., подружжям ОСОБА_7 було придбано домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 з відповідними будівлями та спорудами.
Право власності на вищевказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, нормою статті 60 СК України визначено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до роз'яснень п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Таким чином, оскільки вищевказане нерухоме майно придбане подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період шлюбу, воно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і позивач та відповідач не домовились про порядок його поділу, в зв'язку з чого позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідач у наданому суду відзиві на позовну заяву, посилаючись на положення ст. 70 СК України, просила суд частково задовольнити позовні вимоги, розділити спільне сумісне майно, набуте за час шлюбу, відступивши від принципу рівності часток, визнавши викладені у відзиві обставини суттєвими, збільшивши її частку в спільному сумісному майні подружжя, і визнати за нею право власності на ѕ частин житлового будинку та ѕ частин земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (з усіма наявними господарськими будівлями та спорудами); за ОСОБА_1 визнати право власності на 1/4 частину житлового будинку та 1/4 частину земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .
Разом з цим, суд вважає, що відповідачем не надано доказів наявності обставин, що мають істотне значення для справи, зокрема того, що позивач ОСОБА_1 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, тобто про існування тих обставин, за якими відповідно до ст. 70 СК України передбачено збільшення за рішенням суду частки майна дружини, з якою проживають діти.
Враховуючи наведене суд вважає, що частки позивача та відповідача як співвласників спірного нерухомого майна у праві спільної сумісної власності є рівними та дорівнюють 1/2 частині у кожного з них, підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя відсутні.
Будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову відповідачем суду не надано.
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що спірне нерухоме майно було придбане під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, суд приходить до висновку, що вищевказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визначивши рівними частки в даному нерухомому майн кожного з них - по 1/2 частині.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, нерухоме майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підлягає розділу з визнанням за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину цього майна.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, зважаючи на звільнення позивача за законом від сплати судового збору як інваліда 2 групи, судовий збір підлягаю стягненню з відповідача на користь держави в розмірі 1816,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Розділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , іпн НОМЕР_3 .
Визнати за ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину домоволодіння з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці, площею 534 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , іпн НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину домоволодіння з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці, площею 534 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0534 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:212:0001.
Визнати за ОСОБА_2 , іпн НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0534 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:212:0001.
Стягнути з ОСОБА_2 , іпн НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір в сумі 1816,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Т.О. Кудрявцева