79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.09.2021 справа № 914/617/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів
про стягнення 1 459 557,76 грн
за участю представників:
від позивача: Орел С.С. - представник;
від відповідача: Трофимчук О.В. - представник
Обставини розгляду справи.
12.03.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів про стягнення 1 459 557,76 грн.
Ухвалою від 17.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.04.2021.
06.04.2021 через канцелярію суду від Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» надійшло клопотання про продовження строку для надання відзиву та продовження строку підготовчого засідання (вх. №1448/21 від 06.04.2021).
12.04.2021 через канцелярію суду від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (вх. №8753/21 від 12.04.2021).
Ухвалою суду від 12.04.2021 продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву на 15 днів, підготовче засідання відкладено на 26.04.2021.
21.04.2021 через канцелярію суду від Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» надійшли клопотання про залучення третьої особи (вх. №1712/21 від 21.04.2021) та відзив на позовну заяву (вх. №9580/21 21.04.2021).
Ухвалою суду від 26.04.2021 підготовче засідання відкладено на 17.05.2021.
11.05.2021 через канцелярію суду від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшли відповідь на відзив (вх. №10882/21 від 11.05.2021) та письмові заперечення (вх. №10884/21 від 11.05.2021).
Ухвалою суду від 17.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 07.06.2021.
25.05.2021 через канцелярію суду від Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» надійшли письмові заперечення (вх. №12207/21 від 25.05.2021).
Ухвалою суду від 07.06.2021 підготовче засідання відкладено на 17.06.2021.
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 17.06.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 01.07.2021.
Ухвалою суду від 01.07.2021 судове засідання відкладено на 08.07.2021.
Ухвалою суду від 08.07.2021 судове засідання відкладено на 30.08.2021.
В судовому засіданні 30.08.2021 було оголошено перерву до 06.09.2021.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 04.10.2018 було укладено договір постачання природного газу №6448/18-КП-21, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність природний газ. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості природного газу виконав несвоєчасно. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості природного газу, відповідачу нараховано пеню в сумі 426 476,49 грн, 3% річних в сумі 36 096,48 грн, інфляційні в сумі 1 377,67 грн, а також завдано збитки у розмірі 995 607,12 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 1 459 557,76 грн.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач зазначив, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
У зв'язку з прийняттям Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою КМУ від 18.06.2014 №217, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов'язками) за визначеними нормативами.
Позивачем під час розрахунку пені та 3% річних за зобов'язаннями грудня 2018 не враховано вимоги ч. 5 ст. 254 ЦК України - 26 та 27 січня 2019 були вихідними, а тому прострочення відповідача виникло не з 26.01.2019, а з 28.01.2019. Також відповідач заперечив щодо стягнення збитків у розмірі 995 607,12 грн з огляду на те, що між сторонами укладено не один договір на постачання газу, а чотири. За результатами виконання усіх договорів перевищення показників споживання газу відповідачем в більшу чи меншу сторону не відбувалося. У поданому відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір пені на 90% та відстрочити виконання рішення суду на 2 роки з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
04.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (споживач) було укладено договір №6448/18-КП-21 постачання природного газу (далі - договір).
За цим договором постачальник (позивач) зобов'язався поставити споживачеві (відповідачу) природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
22.10.2018, 29.10.2018, 02.11.2018, 29.11.2018, 20.03.2019, 25.03.2019, 24.04.2019, 23.05.2019, 24.06.2019, 26.06.2019, 23.07.2019, 30.07.2019, 21.08.2019, 28.08.2019, 12.09.2019, 30.09.2019 сторони уклали додаткові угоди №1-№17, якими внесли зміни до договору.
На виконання умов договору, позивач за період часу з 01.10.2018 по 30.09.2019 передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 47 947 619,02 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018, 30.11.2018, 31.12.2018, 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019, 30.04.2019, 31.05.2019, 30.04.2019, 31.07.2019, 31.08.2019, 30.09.2019. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.
Згідно п. 6.1. договору (з 01.12.2018 - п. 5.1. договору в редакції, викладеній додатковою угодою №4 від 29.11.2018) оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №5 від 20.03.2019) постачальник передає споживачу у березні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 760,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.03.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у березні 2019 в обсязі 827,305 тис.куб.м, що на 67,305 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді.
Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих. №26-729-19 від 15.05.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 251 808,53 грн за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (760,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу за договорові (827,305 тис.куб.м).
Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №7 від 24.04.2019) постачальник передає споживачу у квітні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 236,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.04.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у квітні 2019 в обсязі 362,703 тис.куб.м, що на 126,703 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді.
Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих.№26-2095-19 від 12.06.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 474 034,57 грн за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу (236,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 природного газу за договором (362,703 тис.куб.м).
Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №8 від 24.04.2019) постачальник передає споживачу у травні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 32,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.05.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у травні 2019 в обсязі 56,665 тис.куб.м, що на 24,665 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді.
Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих. №26-3834-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 88 646,01 грн за різницю між замовленим в травні 2019 обсягом природного газу (32,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в травні 2019 природного газу за договором (56,665 тис.куб.м).
Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №11 від 26.06.2019) постачальник передає споживачу у червні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 111,103 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.06.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у червні 2019 в обсязі 124,497 тис.куб.м, що на 13,394 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді.
Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих. №26-3845-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 44 633,28 грн за різницю між замовленим в червні 2019 обсягом природного газу (111,103 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в червні 2019 природного газу за договором (124,497 тис.куб.м).
Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №13 від 30.07.2019) постачальник передає споживачу у липні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 123,748 тис.куб.м
Актом приймання-передачі від 31.07.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у липні 2019 в обсязі 168,79875 тис.куб.м, що на 45,05075 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді.
Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих. №26-3836-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 132 602,60 грн за різницю між замовленим в липні 2019 обсягом природного газу (123,748 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в липні 2019 природного газу за договором (168,79875 тис.куб.м).
Відповідно до п. 2.1. договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №15 від 28.08.2019) постачальник передає споживачу у серпні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 160,074 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 31.08.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у серпні 2019 в обсязі 144,71108 тис.куб.м, що на 15,36292 тис.куб.м менше ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді.
Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих. №26-3835-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 2 477,35 грн за різницю між замовленим в серпні 2019 обсягом природного газу (160,074 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в серпні 2019 природного газу за договором 144,71108 тис.куб.м).
Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №17 від 30.09.2019) постачальник передає споживачу у вересні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 150,000 тис.куб.м.
Актом приймання-передачі від 30.09.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 140,44348 тис.куб.м, що на 9,55652 тис.куб.м менше ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді.
Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих. №26-3837-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 1 404,78 грн за різницю між замовленим в вересні 2019 обсягом природного газу (150,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем у вересні 2019 природного газу за договором (140,44348 тис.куб.м).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості газу, отриманого за період часу з 01.10.2018 по 30.09.2019, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 426 476,49 грн пені, 36 096,48 грн 3% річних, 1 377,67 грн інфляційних, 995 607,12 грн збитків.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманих обсягів газу за період часу з 01.10.2018 по 30.09.2019 виконав з порушенням строків, встановлених умовами договору з наступними змінами.
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 426 476,49 грн, 3% річних в сумі 36 096,48 грн та інфляційні в сумі 1 377,67 грн.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що пеня в сумі 426 476,49 грн, 3% річних в сумі 36 096,48 грн та інфляційні в сумі 1 377,67 грн нараховані правильно.
Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 995 607,12 грн збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги в частині збитків позивач обґрунтовує тим, що відповідно до умов п. 3.13. договору в редакції, викладеній додатковою угодою №4 від 29.11.2018, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 цього договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 цього договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином:
3.13.1. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vn) ? Ц ? К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання - передачі природного газу;
Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в пункті 2.1. цього договору;
Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Згідно з п. 5.7. договору в редакції, викладеній додатковою угодою №4 від 29.11.2018 відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 13 цього договору, здійснюється наступним чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9 цього договору та не надав акт приймання-передачі, використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 цього договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 пункту 3.13 цього договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Позивачем надсилалися адресу відповідача акти-претензії із вимогами сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7. договору, які залишені відповідачем без задоволення.
В силу п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.
Отже, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягали доведенню позивачем перед судом.
Що стосується вини боржника у порушенні зобов'язання, то вона презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Умовами розділу 2 договору сторони передбачили замовлені обсяги природного газу, які можуть переглядатися та коригуватися за ініціативою споживача.
Сторони договору передбачили, що допускається відхилення обсягів використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі плюс/мінус п'ять відсотків від визначеного в п. 2.1. обсягу (п. 2.5 договору).
Пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 (розділу VI в редакції, який був чинним на момент існування спірних правовідносин) передбачено, що відшкодування збитків споживачем, який не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період; якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за відповідною формулою.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.
За результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія. Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку не реагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Таким чином, враховуючи, зокрема, положення пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу та те, що договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу (в розмірі до 5,0 відсотків без проведення коригування), позивач має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший чи більший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).
При цьому визначальним є те, що пункт 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачає таку можливість щодо відшкодування збитків споживачем. Проте, наявність такого права не вказує на безумовну можливість стягнення суми в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період. Вказане право на стягнення збитків зі споживача не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено лише максимально допустимий розмір збитків, а саме розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Звертаючись до суду з вимогою про відшкодування збитків, позивач, зокрема, посилаючись на пункт 1 розділу VI Правил постачання природного газу, підтвердив існування різниці між об'ємом замовленого та фактично спожитого відповідачем газу, здійснив розрахунок виходячи з вартості перевищених/невикористаних обсягів газу та подвійної облікової ставки НБУ у спірному період, при цьому, не надав жодних доказів в підтвердження понесення збитків від такої різниці та саме у заявленому розмірі.
З урахування наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено існування повного складу цивільного правопорушення, зокрема, збитки та їх розмір, що виключає підстави для задоволення позову у відповідній частині вимог.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20.
Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, на 90% від заявленої суми. В обґрунтування клопотання на зменшення розміру пені відповідач послався на складне фінансове становище, на підтвердження чого, зокрема, надав звіти про фінансові результати підприємства за 2018-2020 роки, з яких вбачається збитковість господарської діяльності відповідача, копії нормативів перерахування коштів із спецрахунків.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені.
Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання
Статтею 233 ГК України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частина 3 ст. 551 ЦК України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 р. роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, беручи до уваги фінансовий стан відповідача, зважаючи на ступінь виконання зобов'язання (повну оплату отриманих обсягів газу), принципи розумності і справедливості, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% до 213 238,25 грн.
Розглянувши заяву про відстрочку виконання рішення суду, суд прийшов до висновку, що подана заява про відстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).
Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Виходячи із наведеного, законодавець, у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суд повинен встановлювати матеріальні інтереси обох сторін.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища.
Судом встановлено, що прострочення виникло з вини боржника, несвоєчасна сплата заборгованості порушила матеріальні інтереси позивача - Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Суд вважає за необхідне зазначити, що боржник не позбавлений права звернутися безпосередньо до стягувача із заявою про реструктуризацію заборгованості, яка виникла по договору, розстрочку, відстрочку сплати заборгованості.
Викладені боржником у заяві доводи стосуються наслідків, які можуть настати після виконання рішення суду, не мають достовірного характеру та ґрунтуються на його припущеннях.
В той же час заявником не обґрунтовано винятковості обставин, що ускладнюють виконання рішення суду у справі №914/617/21 чи роблять таке виконання неможливим, не подано жодних доказів, які б могли бути підставою для відстрочення виконання рішення суду, клопотань про витребування відповідних доказів заявником не подавалося.
Також заявником не доведено, що ті обставини, які, на його думку, унеможливлюють виконання рішення суду на момент розгляду заяви про відстрочку, зміняться в майбутньому після можливого відстрочення та нададуть йому змогу виконати рішення в повному обсязі.
Відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, способів виконання рішення суду, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Заявником не наведено жодних доводів та доказів того, що ним вживаються та чи вживатимуться на майбутнє заходи щодо покращення результатів господарської діяльності, поповнення обігових коштів, тощо.
Слід також зазначити, що згідно ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови, натомість відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на 2 роки.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.
У зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов'язками) за визначеними нормативами, виходячи з наступного.
Так, на виконання вимог ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» (далі - Порядок №217).
Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу ч. 4, 5 ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», Порядок №217, є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Аналіз приписів ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 у справі №903/918/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як зазначалося судом вище, відповідно до умов договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Таким чином, зобов'язання відповідача щодо здійснення розрахунку за отриманий у грудні 2018 року газ підлягало виконанню до 25.01.2019 включно, тобто, 25.01.2019 було останнім днем належного виконання зобов'язання, прострочення виникло з 26.01.2019. Водночас, 25.01.2019 (п'ятниця) не було вихідним днем.
Згідно долученого позивачем до позовної заяви розрахунку санкцій та 3% річних за зобов'язаннями грудня 2018 року, нарахування пені та 3% річних ним здійснюється з 26.01.2019 - першого дня прострочення виконання зобов'язання грудня 2018 року.
Зважаючи на наведене, підстав для застосування ч. 5 ст. 254 ЦК України та здійснення судом перерахунку нарахованих позивачем сум пені та 3% річних за зобов'язаннями грудня 2018 року не має.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 213 238,25 грн пені, 36 096,48 грн 3% річних, 1 377,67 грн інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів, вул. Данила Апостола, 1 (ідентифікаційний код 05506460) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720) 213 238,25 грн пені, 36 096,48 грн 3% річних, 1 377,67 грн інфляційних, 6 959,90 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 06.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 16.09.2021.
Суддя А.Б. Мазовіта