Номер провадження: 11-кп/813/1885/21
Номер справи місцевого суду: 522/4976/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.09.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальних провадженнях №12018160000000699 від 28.09.2018 року та №12019160000000301 від 16.03.2019 року, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Придністровської Молдавської Республіки, уродженця с. Паркани Слободзейського району, не працюючого, без постійного місця проживання на території міста Одеси та Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ст.89 КК України не маючий судимостей, (перебуває у міжнародному розшуку з 30.11.2015 року з метою арешту та подальшої екстрадиції до Республіки Молдова),
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2021 року постановленою під час судового розгляду у кримінальних провадженнях №12018160000000699 від 28.09.2018 року та №12019160000000301 від 16.03.2019 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, а саме до 01.10.2021 року, включно.
Мотивуючи прийняте рішення про продовження строку тримання під вартою, районний суд врахував характеризуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , тяжкістю злочинів, один з яких є особливо тяжким на наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які на даний час не перестали існувати.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду постановленим з порушенням норм КПК України.
В обґрунтування доводів зазначає, що заявлені стороною обвинувачення ризики є необґрунтованими та жодним чином не підтверджуються належними та допустимими доказами. Зазначає, що ОСОБА_7 має постійне місце мешкання та проживає разом з родиною. Вважає рішення суду щодо неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу необґрунтованим та недоведеним.
Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту з 23:00 до 06:00 годин з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими підчас судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Частиною другою ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 є громадянином Придністровської Молдавської Республіки, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, має місце проживання на території м. Одеси та перебуває у міжнародному розшуку.
Вказані обставини свідчать про існування у обвинуваченого соціальних зав'язків, однак ці обставини на думку апеляційного суду не є досить міцними, оскільки не змогли слугувати стримуючим фактором від здійснення протиправних дій.
Враховуючи встановлені вище дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а також те, що на даній стадії останньому висунуто обвинувачення у ряді злочинів один із яких є особливо тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, тому будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, останній може здійснити спроби втекти від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому злочини.
Існування зазначеного ризику також підтверджується даними, щодо перебування обвинуваченого у міжнародному розшуку з метою екстрадиції до Республіки Молдова.
Апеляційний суд вважає доведеним стороною обвинувачення існування заявленого ризику можливого впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, з метою зміни ними показань, враховуючи вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину із застосуванням насильства, зокрема із використанням вогнепальної зброї.
Також, колегія суддів, вважає доведеними ризик можливого вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, оскільки ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність джерела доходів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених прокурором у клопотанні ризиків є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру вчинених злочинів, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на даний час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має в тому числі право:1) залишити ухвалу без змін; 2) змінити ухвалу; 3) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу або закрити кримінальне провадження; 4) скасувати ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновки суду, щодо необхідності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання, відповідають вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтуються на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого та наявність встановлених вище ризиків можливого перешкоджання кримінальному провадженню виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу неможливе, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись статтями 177, 183, 194, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальних провадженнях №12018160000000699 від 28.09.2018 року та №12019160000000301 від 16.03.2019 року, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4