Дата документу 09.09.2021 Справа № 334/7288/19
ЄУ № 334/7288/19 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. № 11-кп/807/753/21 Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
розглянула 9 вересня 2021 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України.
Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:
07 вересня 2019 приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_8 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, знаходячись у приміщенні БК «Кірова», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Металургів, 1, діючи з корисливих мотивів, повторно, з метою особистого збагачення, перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, будучи впевненим, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, шляхом зламу замка на вхідних дверях, проник до кабінету № 44 БК «Кірова», звідки таємно викрав майно, яке належить ОСОБА_9 , на загальну суму 40900,00 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду вказану суму.
Крім того, в період часу з 20 квітня 2019 року до 25 квітня 2019 року, з 27 квітня 2019 року до 31 квітня 2019 року, з 31 квітня 2019 року до 04 травня 2019 року, з 05 травня 2019 року до 07 травня 2019 року, з 09 травня 2019 року до 11 травня 2019 року, з 13 травня 2019 року до 17 травня 2019 року, з 20 травня 2019 року до 22 травня 2019 року, з 24 травня 2019 року до 27 травня 2019 року, 29 травня 2019 року, у денний час доби, ОСОБА_8 , маючи єдиний умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, із корисливих мотивів, знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_2 , скориставшись тим, що потерпіла ОСОБА_10 надала будинок за вищезазначеною адресою для тимчасового проживання та, будучи впевненим, що його дії ніхто не помітить, шляхом вільного доступу таємно викрав металеві вироби, що належать потерпілій ОСОБА_10 на загальну суму 84930,00 грн. Викрадені металеві вироби ОСОБА_8 склав на металеву тачку, яка знаходилась на тому ж подвір'ї, вивіз за територію двору та розпорядився викраденим майном на власний розсуд. В результаті злочинних дій ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_10 спричинено майнову шкоду на вищевказану суму.
Також 16.04.2019 року, приблизно о 13.00 годині, ОСОБА_8 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, знаходячись по вул. Чумаченко в м. Запоріжжі, поблизу будинку №21-А, шляхом привласнення знайденого, придбав згорток з вмістом кристалічної речовини білого кольору, у складі якої згідно із висновком експерта № 7-808 від 14.05.2019 року виявлений наркотичний засіб МЕТАДОН, маса якого в перерахунок на основу складає - 0,1932 г, який згідно «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000 року віднесений до наркотичного засобу, обіг якого обмежено (Таблиця 2, Список № 1), де того ж дня на вказаному місці о 13 год. 31 хв. був зупинений працівниками поліції, які виявили та в подальшому вилучили вказаний наркотичний засіб, який ОСОБА_8 зберігав при собі для особистого вживання, без мети збуту.
Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року:
ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч.1 ст.309 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з 07.09.2019 року. Відповідно до ст.72 КК України у строк покарання зараховано день за день строк попереднього ув'язнення з 07.09.2019 року по день набрання вироком законної сили.
Міру запобіжного заходу ухвалено залишити тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Доля речових доказів вирішена в порядку ст.100 КПК України.
Вимоги і узагальнені доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі захисник вважає вирок незаконним та необґрунтованим у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Зазначає, що судом при винесенні вироку не було враховано думку потерпілих по справі, які на суворому покаранні не наполягали, при розгляді справи не приймали участь, позови не заявляли, шкода потерпілим відшкодована як частково, так і повністю шляхом повернення викраденого майна та особисто ОСОБА_8 . Також при винесенні вироку не було враховано таку пом'якшуючу обставину як добровільне відшкодування завданого збитку. Вважає, що судом не було належним чином вмотивовано та обґрунтовано на підставі чого суд прийшов до висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 положень ст.75 КК України, а саме звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зазначає, що ОСОБА_8 відповідно до ст.12 КК України за ч.1 ст.309 КК України вчинив кримінальний проступок, за ч.2 ст.185 КК України нетяжкий злочин та за ч.3 ст.185 КК України тяжкий злочин, обвинувачений має постійне місце проживання, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, не має невідбутих покарань за минулі судимості, 1 рік та 6 місяців перебував у слідчому ізоляторі за вказаним кримінальним провадженням та повністю усвідомив усі наслідки скоєного та став на шлях виправлення, тим самим перестав бути суспільно небезпечним для суспільства. Також звертає увагу, що за вказаними кримінальними правопорушеннями не настало тяжких наслідків для оточуючих. Щодо епізоду відносно потерпілої ОСОБА_10 зазначає, що ОСОБА_8 проживав на території домоволодіння потерпілої та мав вільний доступ до викраденого майна та після крадіжки самостійно вказав працівникам поліції куди саме збув викрадене майно, тобто завдяки діям обвинуваченого частина викраденого майна була знайдена та повернута потерпілій. Щодо епізоду відносно потерпілого ОСОБА_9 обвинувачений також самостійно зізнався у скоєному та повернув все потерпілому, при цьому, будь-якого опору не чинив та не намагався втекти, хоча і була така можливість. Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, обставини, що пом'якшують покарання, такі як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, ставлення потерпілих до ОСОБА_8 та їх думку про призначення покарання, особу обвинуваченого ОСОБА_8 , вважає, що є всі підстави для застосування до ОСОБА_8 положень ст.75 КК України.
Просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, шляхом його пом'якшення, застосувавши положення ст.75 КК України про звільнення його від відбуття покарання з випробуванням.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор висловив заперечення доводам та вимогам поданої апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без змін.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до вимог ч.1ст.404 КПК України та загальної засади змагальності кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Під час судового розгляду ОСОБА_8 повністю визнавав себе винним у скоєнні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, в судовому засіданні, зі згоди обвинуваченого та інших учасників судового процесу, місцевий суд, з'ясувавши добровільність позиції обвинуваченого та учасників судового провадження, правильність розуміння ними змісту вказаних обставин, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись тільки допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують її особу.
Висновок суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, правильність кваліфікації дій обвинуваченого в апеляційній скарзі не оскаржується, а тому, відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, колегія суддів переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги захисника.
Стосовно вимог апеляційної скарги захисника щодо застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 положень ст.75 КК України, колегія суддів виходить з положень ст.ст.50, 65 КК України, які судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання були дотримані.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК України, яка передбачає загальні засади призначення покарання і через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно п.1 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Визначений судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 вид та розмір покарання в повному обсязі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
При обранні виду та розміру покарання суд першої інстанції, згідно вироку та матеріалів кримінального провадження, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст.12 КК України відносяться до проступків, нетяжких злочинів та тяжких, сукупність усіх характеризуючих його обставин, характер, ступінь його суспільної небезпеки.
Місцевий суд також взяв до уваги відомості стосовно особистості обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі кримінальні правопорушення, знову вчинив злочин проти власності, має постійне місце проживання, не працевлаштований, не має власного доходу, з 2014 року перебуває на диспансерному обліку у наркологічному диспансері.
Одночасно,відповідно до ст.66 КК України, обставини, що пом'якшують покарання, суд першої інстанції визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та повне визнання вини, та обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину за ч.3 ст.185 КК України в стані алкогольного сп'яніння.
Відсутність цивільного позову в матеріалах справи, не настання тяжких наслідків для потерпілих та їх думка, про що було зазначено в апеляційній скарзі захисника, само по собі не може впливати на розмір призначеного ОСОБА_8 покарання.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_9 мало місце не внаслідок добросовісної поведінки ОСОБА_8 , а шляхом вилучення працівниками поліції викраденого і його повернення потерпілій стороні.
Судом першої інстанції в повній мірі дослідженні усі докази, які характеризують обвинуваченого в достатньому об'ємі, його ставлення до скоєного та надана відповідна обґрунтована та вмотивована оцінка вказаному.
З урахуванням сукупності всіх наведених вище обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_8 лише в умовах ізоляції від суспільства та не вбачає підстав для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Наявність обставин щодо неодноразового притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності у сукупності із численністю вчинених інкримінованих кримінальних правопорушень, що на думку судової колегії, засвідчує системний характер протиправної поведінки ОСОБА_8 , давали суду підстави для призначення саме такого розміру покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства.
Усталена протиправна поведінка обвинуваченого і навіть відбуття реального покарання не спонукало ОСОБА_8 до критичної оцінки своїх протиправних дій.
При цьому слід зазначити, що суд першої інстанції, призначив обвинуваченому покарання в мінімальному розмірі, визначеному санкцією більш тяжкого інкримінованого кримінального правопорушення, з урахуванням наявності пом'якшуючих покарання обставин.
Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає, а переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки суду першої інстанції та вказували б на порушення загальних засад призначення покарання, в апеляційній скарзі не міститься.
Посилання апелянта на наявність пом'якшуючих покарання обставин цілком обґрунтовано віднесені судом на користь призначеного покарання в мінімальному розмірі, визначеному санкцією більш тяжкого злочину.
З огляду на зміст оскаржуваного вироку, слід констатувати, що всі наведені апелянтом обставини на користь висунутої вимоги районним судом при призначенні ОСОБА_8 покарання взяті до уваги.
Інших обставин, які б можна було віднести на користь звільнення обвинуваченого від призначеного місцевим судом покарання з випробуванням апеляційною інстанцією не встановлено, що обумовлює відхилення доводів захисника як неспроможних.
Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, покарання призначене ОСОБА_8 відповідає принципам співмірності та індивідуалізації, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, призначене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст.309, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення, а засудженою особою, яка утримується під вартою в той же строк з дня отримання копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4