Провадження № 11-кп/821/391/21 Справа № 707/2102/19 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
15 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретарів судових засіданьОСОБА_5 ОСОБА_6 ,
за участі:
прокурораОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілого ОСОБА_11 ,
представника потерпілого ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12018250270001275 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_11 , цивільного відповідача ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»», захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 22 березня 2021 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , українець, громадянин України, маючий на утриманні малолітню дочку, працюючий представником компанії Універсальне агенство «Профарма», раніше не судимий,
засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст.. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладанням обов'язків, передбачених п. 1,2 ч. 1 ст. 76, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Ухвалено стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь потерпілого ОСОБА_11 завдану матеріальну шкоду: 7418,90грн. - витрати на проведення поховання, 15150грн. - витрати на спорудження надгробного пам'ятника та моральну шкоду в розмірі 30000грн.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь:
- потерпілого ОСОБА_11 завдану матеріальну шкоду: 9704грн. - витрати на поминальні обіди, 4641,02грн. - витрати на лікування і придбання лікарських засобів та моральну шкоду в розмірі 40000грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 16000грн.;
- держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз по справі на загальну суму 6864грн.
Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України,
Згідно вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 22.03.2021 ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 19.10.2018р. о 13-27 год., керуючи автомобілем Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по захисній дамбі в м. Черкаси від центру м. Черкаси в напрямку с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, поблизу бази відпочинку «Селена» по вул. Дахнівська, 21 в м. Черкаси, порушуючи вимоги пунктів 2.3 б), 12.3 ПДР України, не стежив за дорожньою обстановкою, був неуважний, не обрав безпечної швидкості руху та не вжив заходів щодо своєчасного застосування екстренного гальмування, внаслідок чого здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_13 , який рухався в попутному напрямку зліва від автомобіля Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_1 , та порушуючи вимоги пунктів п.п.10.1, 11.14 ПДР України, не переконавшись в безпеці своїх дій, велосипедист здійснив зміну напрямку свого руху вправо, чим змусив водія автомобіля Хонда Акорд ОСОБА_8 застосувати екстренне гальмування, яке він своєчасно не застосував.
Внаслідок вказаної ДТП велосипедист ОСОБА_13 відповідно до висновку судово-медичної експертизи №03-01/888 від 24.10.2018р. отримав тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, яка у своєму перебігу призвела до здавлення головного мозку, та від вказаних тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_13 помер, знаходячись у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги Черкаської міської ради». При судово-токсикологічній експертизі крові трупа спирти не виявлені.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , а саме пунктів 2.3 б), 12.3 ПДР України, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №4/158 від 02.04.2019 знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_13 .
Не погоджуючись з вироком суду, потерпілий ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу в якій, не заперечуючи доведеності вини та кваліфікації дій обвинуваченого, просив його скасувати в частині призначеного покарання через м'якість, стягнення з СК «Глобус» на його користь моральної шкоди, зняття арешту з автомобіля «Хонда акорд», р.н. НОМЕР_1 , та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України 3 роки позбавлення волі, стягнути з СК «Глобус» на користь потерпілого ОСОБА_11 моральну шкоду в сумі 44676 грн. з розрахунку (3723*12 мін. зарплат).
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при призначенні покарання ОСОБА_8 судом першої інстанції не в повній мірі враховано поведінку обвинуваченого, який вину не визнав, у вчиненому не розкаявся, самоусунувся від відшкодування шкоди сім'ї загиблого, керував технічно несправним автомобілем, тому вважає, що призначене покарання не відповідає принципам законності, справедливості та достатності для його виправлення.
Вважає, що судом безпідставно знято арешт з автомобіля «Хонда Акорд», оскільки обвинувачений не намагався відшкодувати та не відшкодував моральну та матеріальну шкоду потерпілим.Судом першої інстанції неправильно вирахувано розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Страховика, оскільки відповідно до Закону страхове відшкодування моральної шкоди визначається в розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі на день настання страхового випадку (3723*12), тобто з страховика підлягає стягненню 44676 грн., а не 30000 грн., як визначив суд.
В апеляційній скарзі цивільний відповідач ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» просив вирок суду в частині цивільного позову про стягнення з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_11 400,00 грн. витрат на поховання та 30000 грн. моральної шкоди змінити та відповідно ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ПАТ «СК «УСГ» щодо стягнення з ПАТ «СК «УСГ» 30000 моральної шкоди та 400,00 грн. витрат на поховання відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що сума в розмірі 400 грн., яка була включена у витрати на проведення поховання 7018,90+400=7418,90 грн., та була безпідставно стягнута з ПАТ «СК «УСГ» на підставі накладної № 451 від 23.10.2018, оскільки накладна є документом первинного обліку та не є розрахунковим документом на підставі якого проводиться відшкодування. Позивачем не було надано підтверджуючого документа щодо оплати наданих послуг на суму 400 грн.
При стягненні на користь ОСОБА_11 моральної шкоди в розмірі 30000 грн., судом першої інстанції не з'ясовано коло осіб, які також мають право на таке відшкодування, оскільки загальна сума до відшкодування всім близьким родичам одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі , встановлених на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції не взято до уваги дружину загиблого, яка має право на таке відшкодування, чим порушено норми матеріального права.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , вважаючи вирок суду незаконним, просила його скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що протокол огляду місця події від 19.10.2018 не відповідає вимогам ч. 3 ст. 104 КПК України, оскільки в ньому не зазначено характеристики технічного засобу фіксації та носія інформації - цифровий фотоапарат, який застосовувався при проведенні процесуальної дії. В додатку до протоколу ОМП - схемі зазначено, що її склав ст. слідчий ОВС відділу СУ ГУНП ОСОБА_14 , який не був залучений до огляду місця події відповідно до протоколу, а тому не мав повноважень до складання схеми ДТП та фото таблиць до протоколу ОМП.
В протоколі ОМП від 19.10.2018, в схемі та фототаблиці до нього, наявні розбіжності та неточності, які самі по собі суперечать, в частині встановлення розвитку механізму дорожньо-транспортної пригоди та причинно-наслідкового зв'язку.
Матеріали кримінального провадження не містять дозволу ОСОБА_8 на огляд автомобіля «Хонда Акорд». Слідчим було проведено не лише огляд, а й обшук вказаного автомобіля, що не було узаконено ухвалою слідчого судді.
З клопотанням про проведення судової авто технічної експертизи звертався слідчий ОСОБА_15 , який не був залучений до групи слідчих по даному кримінальному провадженню. Слідчий ОСОБА_16 , який також не був залучений до групи слідчих в даному кримінальному провадженні, вручав ОСОБА_8 повідомлення про підозру та завершував досудове розслідування, складав обвинувальний акт.
Вважає, що протокол огляду місця події від 19.10.2018 зі схемою та таблицею до нього, висновок експерта № 4/910 від 28.12.2018, протокол слідчого експерименту від 01.03.2019 за участю ОСОБА_8 , висновок експерта № 4/158 від 02.04.2019 - є недопустимими доказами, оскільки отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Обвинувачення ґрунтується на припущеннях та доказах, які не є допустимими в силу ст.ст. 86,87 КПК України, на що суд не звернув уваги.
Вказує, що велосипедист ОСОБА_13 , як учасник дорожнього руху, першим порушив вимоги п. 6.7, 10.1, 11.14 ПДР України, створивши небезпечну дорожню обстановку, а саме : раптово здійснив поворот (виїзд) на смугу зустрічного руху водія ОСОБА_8 в результаті чого відбулося ДТП.
Щодо задоволеного цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_8 застрахована відповідно до страхового поліса. Зі страховика на користь потерпілого в рахунок відшкодування моральної шкоди слід було стягнути 44676 грн., а не 30000 грн., як визначив суд першої інстанції.
Стягнута судом з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_11 моральна в шкода в розмірі 40000 грн. є необґрунтованою, оскільки потерпілим такого обґрунтування не було наведено в цивільному позові.
Витрати на лікування, понесені потерпілим в сумі 4641,02 грн., не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме - відсутні лікарські листи призначення лікування. Крім того витрати на лікування підлягають стягненню зі страховика. Витрати на поминальний обід в сумі 9704 грн. не підтверджені жодними доказами, також не надано доказів, що саме потерпілий оплатив дані витрати.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеності вини, правильності кваліфікації дій обвинуваченого, просила вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі обвинуваченого ОСОБА_8 внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, в решті - вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що призначаючи ОСОБА_8 покарання із звільненням від його відбування з іспитовим строком судом першої інстанції не в повній мірі враховано характер та ступінь тяжкості наслідків, що настали, саме смерть людини, які є незворотними та невиправними, позицію потерпілого щодо застосування реальної міри покарання, та положення ст.ст. 3, 27 Конституції України про те, що людина, її життя, здоров'я є найвищою соціальною цінністю.
Крім того ОСОБА_8 під час досудового слідства своєї вини не визнав, матеріальної допомоги потерпілому не надавав.
Враховуючи зазначене, звільнення від відбування покарання ОСОБА_8 не буде сприяти досягненню основної мети покарання та виправленню останнього.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора ОСОБА_7 , яка підтримала подану нею апеляційну скаргу та апеляційну скаргу потерпілого, просила їх задовольнити, заперечила проти задоволення апеляційних скарг цивільного відповідача та захисника ОСОБА_9 ; думки потерпілого ОСОБА_11 та його представника - адвоката ОСОБА_12 , які підтримали апеляційну скаргу потерпілого та прокурора, заперечили проти задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_9 та цивільного відповідача; думки обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу захисника, просили закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, заперечили щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, цивільного відповідча, прокурора та потерпілого; провівши за клопотанням захисника ОСОБА_9 повторно часткове дослідження доказів по справі; вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг прокурора, потерпілого, захисника та цивільного відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги потерпілого та цивільного відповідача підлягають до часткового задоволення, апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_9 до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному провадженню вказані вимоги закону в повній мірі дотримані не були.
Так, висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.
Такі висновки суд першої інстанції зробив на підставі показань свідків: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , експерта ОСОБА_19 та показань самого обвинуваченого ОСОБА_8 , який не заперечував факту зіткнення з велосипедистом - потерпілим ОСОБА_13 ..
Обвинувачений ОСОБА_8 в суді першої інстанції свою вину у вчиненні інкримінованого його кримінального правопорушення не визнав та показав, що 19.10.2018 він їхав на автомобілі Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_1 , біля бази відпочинку «Селена» в м.Черкаси, зі швидкістю близько 50-55 км/год. По лівій стороні, по зустрічній смузі руху, в попутному напрямку їхав велосипедист, який змінив напрямок руху і почав переїжджати дорогу перед його автомобілем, в результаті чого він його збив.
Свідок ОСОБА_17 в суді першої інстанції показав, що бачив, як в районі бази відпочинку «Селена», в бік с. Свідівок, по лівому узбіччю їхав велосипедист, в попутному напрямку проїхав автомобіль. Велосипедист різко змінив напрямок руху вправо і автомобіль «Хонда Акорд» його збив. Автомобіль вдарив велосипедиста лівим переднім крилом і дзеркалом. Автомобіль рухався приблизно зі швидкістю 60 км/год.
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку як докази дані, що містяться в:
- протоколі огляду місця події від 19.10.2018 зі схемою ДТП та фототаблицею, повторно дослідженими апеляційним судом, згідно яких встановлено та описано обстановку на місці події, положення автомобіля, велосипеда, зафіксовано місце зіткнення, пошкодження автомобіля та велосипеда (т. 1а.с.198-205);
- висновку судово-медичної експертизи №03-01/888 від 24.10.2018р. про те, що причиною смерті ОСОБА_13 є черепно-мозкова травма, яка у своєму перебігу призвела до здавлення головного мозку, яка виникла від дії тупого/тупих предмета/предметів, можливо в час та за обставин ДТП та відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Також виявлено ряд інших тілесних ушкоджень. Між виявленими тілесними ушкодженнями та настанням смерті існує прямий причинний зв'язок. У крові трупа спирти не виявлені. (т.1а.с.216-218);
- висновку автотехнічної експертизи №4/894 від 17.12.2018 про те, що до моменту ДТП деталі рульового керування автомобіля Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_2 , знаходилися у працездатному стані. Відповідно до вимог п.31.4.2 г) ПДР України експлуатація даного транспортного засобу заборонялася, однак у наданих умовах встановити причини зниження рівня рідини гідропідсилювача керма не представилось можливим (т.1а.с.222-226);
- висновку автотехнічної експертизи №4/112 від 27.02.2019, повторно дослідженого апеляційним судом, про те, що до моменту ДТП рульове керування, ходова частина та робоча гальмівна система автомобіля Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_2 , знаходилися у працездатному стані. Виявлено підтікання рідини, що відбувається з елементів гідравлічного підсилювача керма та рідина у живильному бачку знаходилася нижче мінімально допустимого рівня, тому згідно з вимогами п.31.4.2 г) ПДР України експлуатація даного транспортного засобу заборонялася. Товщина гальмових дисків не відповідає вимогам підприємства-виробника, тому згідно з вимогами п.31.4.1. а) ПДР України експлуатація вказаного транспортного засобу заборонялася. Водій ОСОБА_8 мав можливість виявити підтікання рідини гідропідсилювача та зниження рівня рідини у бачку шляхом огляду ТЗ перед виїздом та зношення гальмових дисків шляхом проведення технічного огляду автомобіля (т.1а.с.230-240);
- висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №4/910 від 28.12.2018 про те, що в первинний контакт вступала передня ліва бокова частина автомобіля Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_2 , а саме передній бампер, переднє ліве крило, передній лівий сигнал повороту та права бокова частина велосипеда (т.1а.с.244-249);
- протоколі слідчого експерименту від 01.03.2019 за участю ОСОБА_8 в присутності його захисника ОСОБА_20 та понятих, схемі та фототаблицях до нього, повторно досліджених апеляційним судом, згідно яких ОСОБА_8 на місці події показав і розказав, як саме відбувалась ДТП 19.10.2018р., чим фактично підтвердив фабулу обвинувачення. Зауважень до протоколу від учасників слідчої дії не поступало. ОСОБА_8 погодився зі схемою (т. 2а.с.1-9).
- протоколі слідчого експерименту від 29.03.2019 за участю ОСОБА_8 в присутності його захисника ОСОБА_20 та понятих, згідно якого було проведено дійсне сповільнення гальмування автомобіля Хонда Акорд (т.2а.с.10-13);
- висновку судової автотехнічної експертизи №4/158 від 02.04.2019, повторно дослідженого апеляційним судом, згідно якої, у момент виникнення небезпеки для руху водій автомобіля Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_8 мав технічну можливість своїми одноособовими діями уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_13 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди. У причинному зв'язку з виникненням даної ДТП, з технічної точки зору, знаходилася зміна напрямку руху велосипедистом ОСОБА_13 на смугу руху автомобіля Хонда Акорд під керуванням ОСОБА_8 у момент, коли останній мав технічну можливість своїми одноособовими діями уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_13 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди (т.2а.с.18-21).
Вказаний висновок підтвердив допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_19 .
Оцінюючи вказані докази, а також докази на які маються посилання у вироку суду в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов'язана з порушенням однієї або кількох вимог ПДР або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту.
Об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, включає три обов'язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК України, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв'язку.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_8 керуючи автомобілем Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог пунктів 2.3 б), 12.3 ПДР України, не стежив за дорожньою обстановкою, був неуважний, не обрав безпечної швидкості руху та не вжив заходів щодо своєчасного застосування екстренного гальмування, внаслідок чого здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_13 , який рухався в попутному напрямку зліва від автомобіля Хонда Акорд, д.н.з. НОМЕР_1 , та порушуючи вимоги пунктів п.п.10.1, 11.14 ПДР України, не переконавшись в безпеці своїх дій, велосипедист здійснив зміну напрямку свого руху вправо, чим змусив водія автомобіля Хонда Акорд ОСОБА_8 застосувати екстренне гальмування, яке він своєчасно не застосував. У результаті ДТП ОСОБА_21 отримав в тому числі тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер в КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги Черкаської міської ради». Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №4/158 від 02.04.2019 порушення водієм ОСОБА_8 п. 12.3 ПДР України знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Висновок суду про те, що порушення ОСОБА_8 вимог п. 2.3 б), 12.3 ПДР України знаходиться в причинному зв'язку з настанням ДТП та її наслідками, відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 05 листопада 2015 року № 5-218кс15, згідно якого під час розгляду кримінального провадження предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов'язкового елементу об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, - причинного зв'язку між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень).
Як вбачається з матеріалів справи, велосипедист ОСОБА_13 порушив ПДР України, чим створив небезпеку дорожнього руху. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов'язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР України і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, шляхом застосування екстренного гальмування. Про це свідчать і висновки судово-автотехнічної експертизи № 4/158 від 02.04.2019, у якій зазначено, що саме водій ОСОБА_8 повинен був діяти відповідно до п. 12.3 ПДР України та мав технічну можливість своїми одноосібними діями уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_13 шляхом застосування екстренного гальмування в умовах місця пригоди, тобто запобігти ДТП. Таким чином, той факт, що небезпека для руху, а саме зміна напряму руху велосипедистом ОСОБА_13 , створена внаслідок власної протиправної поведінки останнього, не звільняє водія ОСОБА_8 від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.
Такої ж позиції у подібних правовідносинах дотримувався Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в постанові від 10 грудня 2019 року в справі № 759/2926/16-к.
Таким чином із фактичних обставин даного кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями засудженого, який порушив правила дорожнього руху, що, всупереч викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, свідчить про наявність однієї з обов'язкових ознак об'єктивної сторони злочину - причинного зв'язку між порушенням правил безпеки дорожнього руху і зазначеними наслідками.
Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність наявних у провадженні доказів, показань свідка, які є послідовними та узгодженими між собою, перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є безпідставними.
Твердження захисника ОСОБА_9 про те, що огляд місця події був проведений із порушенням вимог кримінального процесуального закону без дозволу суду чи ОСОБА_8 , у володінні якого перебував автомобіль «Хонда Акорд», а тому протокол цієї слідчої дії є недопустимим доказом, є необґрунтованим.
За частиною 3 ст. 214 КПК України огляд місця події може проводитися до внесення відомостей до ЄРДР і вимагає негайного внесення відомостей до ЄРДР після його завершення. За наявності ознак, передбачених ст. 233 КПК України, стосовно огляду житла чи іншого володіння особи, необхідно дотримуватися як певних правил, передбачених статтями 233, 234, 237 КПК України , так і підстав, визначених зазначеними статтями, що за відсутності добровільної згоди володільця до внесення відомостей до ЄРДР неможливо.
Проте проведений 19.10.2018 огляд місця ДТП істотно відрізняється від тих оглядів транспортного засобу, проведення яких вимагає дотримання підстав та правил, передбачених статтями 233, 234 та 237 КПК України.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію речових доказів, з'ясування характеру події та інших обставин, що підлягають доказуванню. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Підставою для проведення огляду місця події стало повідомлення про ДТП. З метою перевірки вказаної інформації та з'ясування події, що відбулася, було здійснено огляд ділянки місцевості, де сталася ДТП, та пошкоджених транспортних засобів, що брали участь у ній. Отже, зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації та не потребувала попереднього дозволу суду.
Метою цього огляду була фіксація слідів кримінального правопорушення шляхом візуального обстеження обох транспортних засобів як предметів, що зберегли на собі його сліди. В результаті огляду місця події встановлено зовнішні пошкодження транспортних засобів. Крім того, транспортний засіб, порушення правил керування яким призвело до заподіяння фізичної шкоди потерпілому, є знаряддям вчинення злочину в сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, з'ясування технічного стану якого якомога швидше після ДТП, до переміщення його з місця події чи отримання доступу до органів керування якого бодай якою-небудь особою може призвести до неможливості вирішення завдань кримінального провадження. Огляд здійснений суто з метою з'ясування та фіксації технічного стану, в якому перебуває знаряддя вчинення злочину, пошкоджень та характерних ознак транспортного засобу після ДТП, слідової інформації про обставини події на ньому, стан його окремих вузлів, агрегатів та органів керування безпосередньо після ДТП, без вилучення будь-яких предметів та не з метою їх відшукання, не містить у собі ознак, що обумовлюють дотримання підстав до огляду, визначених статтями 233, 234, 237 КПК України.
За таких обставин у даному випадку огляду автомобіля не притаманні ознаки примусової слідчої дії, що порушує недоторканність іншого володіння особи (транспортного засобу), а тому він не потребував одержання ухвали слідчого судді стосовно його проведення.
Отже, підстав вважати недопустимим доказом протокол огляду місця події від 19.10.2018, а також висновки експертів, зроблені на підставі нього, як про це зазначає захисник, колегія суддів не вбачає.
Щодо доводів захисника ОСОБА_9 про те, що протокол огляду місця події не відповідає вимогам ч. 3 ст. 104 КПК України, оскільки в ньому не зазначені характеристики технічного засобу фіксації та носія інформації - цифровий фотоапарат, який застосовувався при проведенні процесуальної дії, в додатку до протоколу ОМП - схемі зазначено, що її склав ст. слідчий ОВС відділу СУ ГУНП ОСОБА_14 , який не був залучений до огляду місця події відповідно до протоколу, а тому не мав повноважень до складання схеми ДТП та фото таблиць до протоколу ОМП, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Колегія суддів вважає, що незазначення в протоколі огляду місця події характеристики засобу фіксації та носія інформації, який застосовувався при проведенні процесуальної дії, не є істотним порушенням, яке б слугувало підставою для визнання процесуальної дії - огляду місця події, такою, що проведена з порушенням норм процесуального закону та як наслідок, її результат - протокол огляду місця події від 19.10.2018 - недопустимим доказом.
Той факт, що схема ДТП до протоколу огляду місця події від 19.10.2018 складена ст. слідчим в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Черкаській області ОСОБА_14 , який не вказаний в протоколі ОМП від 19.10.2018 як учасник вказаної слідчої дії, не може слугувати підставою для визнання протоколу ОМП від 19.10.2018 недопустимим доказом, оскільки вказаний протокол підписаний учасниками слідчої дії, а схема до нього - слідчим ОСОБА_22 .
Щодо розбіжностей у протоколі огляду місця події, схемі ДТП та фото таблицях до нього про які вказує захисник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі, а саме: зазначення в протоколі ОМП та фото таблицях до нього - слідів гальмування, в схемі - 6. слідів коліс автомобіля, хоча, на її думку, на фото таблицях 1,2,3 зображено сліди котіння автомобіля , то колегія суддів вважає, що при складанні протоколу огляду від 19.10.2018 слідчим дотримано вимоги ст. 237 КПК України, в ньому та схемі зафіксовано відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Протокол та схема до нього підписані учасниками огляду, в тому числі водієм ОСОБА_8 та понятими, які не заявляли будь-яких зауважень щодо їх складання, а також щодо зазначених в них відомостей. Крім того факт гальмування обвинуваченим ОСОБА_8 та іншими учасниками судового провадження не оспорюється.
Твердження захисника ОСОБА_9 про те, що слідчий ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , не були залучені до групи слідчих по даному кримінальному провадженню, а тому не мали права вчиняти будь-яких процесуальних дій, є безпідставними та спростовуються даними кримінального провадження. Так відповідно до обвинувального акту слідчими в кримінальному провадженні визнані, в тому числі : ОСОБА_15 та ОСОБА_16 ..
На спростування доводів захисника ОСОБА_9 про нелегітимність в даному кримінальному провадженні слідчих ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 прокурором надано постанову про здійснення досудового розслідування від 22.10.2018, постанову про доручення здійснення досудового розслідування слідчому підрозділу вищого рівня від 27.02.2019, постанови про доручення досудового розслідування групі слідчих від 02.08.2019 та від 28.02.2019, згідно яких вказані слідчі входять до групи слідчих, якій доручено здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018250270001275 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Разом з цим надані прокурором ОСОБА_7 постанови, в розумінні ст. 110 КПК України, є процесуальними рішеннями, а тому не можуть бути визнані неналежними та недопустимими доказами, як про це зазначає захисник ОСОБА_9 .
Твердження захисника ОСОБА_9 про визнання протоколу слідчого експерименту від 01.03.2019 недопустимим доказом, оскільки він не відповідає вимогам ст. 104, 105 КПК України, так як на момент слідчої дії ОСОБА_8 мав статус свідка, є необгрунтованими.
Протокол слідчого експерименту від 01.03.2019 відповідає вимогам ст.ст. 104, 105 КПК України. Слідчий експеримент був проведений за участю свідка ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_20 , двох понятих, про що маються відповідні підписи в протоколі слідчої дії та складеній до нього схемі.
До початку проведення слідчої дії ОСОБА_8 , як свідку, були роз?яснені його права, передбачені ст.ст. 66, 67 КПК України, в тому числі право не свідчити проти себе та відмовитися давати показання. З даної слідчої дії вбачається, що ОСОБА_8 було запропоновано показати на місці події як саме відбулася ДТП, на що останній добровільно погодився. Будь-яких заперечень щодо встановлених обставин, за результатами слідчої дії, ОСОБА_8 не заявляв, таких заперечень не було і в інших учасників слідчої дії.
Частиною 3 ст. 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Разом з тим, якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим, свідком під час проведення процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 95 КПК України.
В даному випадку, в ході слідчого експерименту, що зафіксований протоколом слідчої дії від 01.03.2019, свідок ОСОБА_8 не давав визнавальних показань щодо обставин вчинення ДТП, за його участю встановлювалися напрямок руху, розташування автомобіля «Хонда» та велосипедиста відносно дороги, їх швидкість, проводилися вимірювання, фотографування та складена відповідна схема
З врахуванням висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду № 51-6070кмо19 від 14.09.2020, колегія суддів вважає, що в даному випадку протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 від 01.03.2019 є самостійним процесуальним джерелом доказів, а відомості, які встановлені за його участю під час вказаної слідчої дії не є показаннями, в розумінні ч. 1 ст. 95 КПК України, а є складовими компонентами змісту протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.
Щодо твердження захисника ОСОБА_9 про те, що слідчий ОСОБА_18 листом направив до Черкаського НДЕКЦ МВС України копію протоколу слідчого експерименту з метою уточнення вихідних даних, зазначених в ухвалі слідчого судді від 11.03.2019, а саме щодо зміни напрямку руху велосипедиста не вліво, а вправо, що є порушенням вимог ст. 379 КПК України, згідно якої виправлення описки у судовому рішенні здійснюється судом, який постановив відповідне рішення, то колегія суддів вважає, що слідчим ОСОБА_18 не вносилися зміни в ухвалу слідчого судді, а уточнювалися вихідні дані. Разом з цим те, що велосипедист змінив напрямок руху саме вправо, є встановленим фактом, який не потребує доказування в даному кримінальному провадженні та не оспорюється учасниками судового провадження, оскільки при зміні велосипедистом напрямку руху вліво, він би потрапив в кювет та відбулися б зовсім інші події. Тому, уточнення слідчим вихідних даних, в такий спосіб, не може слугувати підставою для визнання недопустимим доказом висновку експерта № 4/158 від 02.04.2019.
В ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки, наведених судом у вироку, доказів.
Таким чином у вироці суду в повній відповідності з вимогами ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які суд дослідив та оцінив з дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їх достовірності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_23 для скасування вироку суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_23 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Доводи прокурора та потерпілого ОСОБА_11 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного ОСОБА_8 покарання в зв'язку з безпідставним звільненням останнього відповідно до ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням є необгрунтованими.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 районний суд достатньо виконав вимоги ст. 50,65,66,67 КК України та правові позиції, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який одружений, працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має на утриманні малолітню дочку, 2016 року народження, дані досудової доповіді про те, що ймовірність вчинення повторного правопорушення ОСОБА_8 є низькою, виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить небезпеки для суспільства, те що ОСОБА_8 керував транспортним засобом, експлуатація якого заборонялася відповідно до п. 31.4.2 г) та п. 31.4.1 а) ПДР, за відсутності пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування основного покарання у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, враховуючи сукупність всіх обставин кримінального провадження, того, що ОСОБА_8 вперше притягується до відповідальності, вчинений злочин є з необережною формою вини, на момент вчинення злочину був тверезий, має сталі соціальні зв'язки, працюючий, на його утриманні перебуває малолітня дитина, відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Крім того колегія суддів враховує, що потерпілим ОСОБА_13 також було порушено вимоги п. 10.1, 11.14 ПДР України при зміні напряму руху вправо.
На момент апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 намагався частково відшкодувати потерпілому ОСОБА_11 заподіяну шкоду, шляхом направлення, через ПАТ «Укрпошта», останньому адресного переказу грошових коштів в сумі 15000 грн., що підтверджується ксерокопією фіскального чеку від 07.09.2021. Колегія суддів вважає вказану обставину такою, що пом'якшує покарання. Хоча потерпілий ОСОБА_11 відмовився отримувати вказані кошти, свою відмову пояснивши тим, що ОСОБА_8 не визнав вину у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Твердження прокурора та потерпілого про те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання з застосуванням вимог ст. 75 КК України районним судом не в достатній мірі враховано: тяжкість кримінального правопорушення, поведінку обвинуваченого, керування технічно несправним автомобілем, рівень суспільної небезпечності, особу обвинуваченого є безпідставними, оскільки дані обставини в повній мірі були враховані місцевим судом при призначенні покарання обвинуваченому.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що призначене районним судом обвинуваченому ОСОБА_8 покарання з застосуванням вимог ст. 75, 76 КК України, виходячи з принципів законності справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співрозмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та потерпілого, в цій частині.
Перевіряючи доводи потерпілого ОСОБА_11 , цивільного відповідача та захисника ОСОБА_9 про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 , колегія суддів дійшла наступного висновку.
Так, згідно ст. 129 КПК України ухвалюючи вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
Відповідно до ст. 129 КПК України та п. 14 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1989р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (зі змінами) в мотивувальній частині вироку суд на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи має навести мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого, цивільного відповідача обов'язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, з кого саме вони стягуються, на чию користь та в якому порядку проводити стягнення, зарахувати суми, добровільно передані цивільному позивачеві, вказати матеріальний закон на підставі якого вирішено цивільний позов, давши при цьому належну оцінку зазначеним обставинам.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Також, у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.
Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
При цьому суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Цих вимог закону при розгляді даного провадження місцевим судом в повній мірі дотримано не було.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_8 на момент ДТП була застрахована в Страховому товаристві з додатковою відповідальністю «Глобус», згідно поліса № АМ/2713099.
В рамках кримінального провадження потерпілий ОСОБА_11 заявив цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_8 та Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус», який судом першої інстанції задоволено частково та стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_11 зі Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» матеріальну шкоду: 7418,90 грн. - витрати на проведення поховання, 15150 грн. - витрати на спорудження надгробного пам'ятника та моральну шкоду в розмірі 30000 грн; з ОСОБА_8 матеріальну шкоду: 9704 грн. - витрати на поминальні обіди, 4641,02 грн. - витрати на лікування та придбання лікарських засобів та моральну шкоду в розмірі 40000 грн., та витрати на правову допомогу - 16000 грн.
Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про стягнення з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь потерпілого ОСОБА_11 моральної шкоди, судом першої інстанції не правильно визначено розмір такого відшкодування.
Відповідно до п. 27.3. ст.. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновителям) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентованої вплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня 2018 року становив 3723 грн.
З врахуванням вказаних норм, розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з Страховика на користь потерпілого ОСОБА_11 становить 44676 грн. (3723грн.*12 мін. зарплат), а не 30000 грн., як визначив суд першої інстанції.
Такі обставини є підставою для зміни вироку суду в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_11 з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» до 44676 гривень.
Доводи апелянта - Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» про те, що вирок суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог потерпілого ОСОБА_11 та стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судом першої інстанції не визначено коло осіб, які мають право претендувати на таке відшкодування, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим в даному кримінальному провадженні визнано ОСОБА_11 , який є сином загиблого ОСОБА_13 , та яким було заявлено цивільний позов про відшкодування спричиненої шкоди. Дані про те, що в даному кримінальному провадженні залучались потерпілими інші особи, матеріали провадження не містять.
Разом з тим, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції відповідно до ст. 129 КПК України задовольняє цивільний позов в межах заявлених вимог. Суд не наділений повноваженнями встановлювати коло осіб, яким спричинена шкода та які в майбутньому мають право на таке відшкодування.
Твердження цивільного відповідача про безпідставне стягнення на користь потерпілого ОСОБА_11 витрат на поховання в сумі 400 грн. є слушними.
Згідно вироку суду з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь потерпілого ОСОБА_11 стягнуто витрати на проведення поховання в загальній сумі 7418,90 грн..
Однак, задовольняючи вказану вимогу потерпілого, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що витрати на суму 400 грн. (ритуальний одяг), не підтверджені належними та допустимими доказами.
На підтвердження понесених витрат на поховання, потерпілим ОСОБА_11 до позовної заяви додано докази, серед яких накладна № 451 від 23.10.2018 на суму 400 грн., яка є неналежним доказом в даному провадженні, оскільки в розумінні ст.. 2 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», не є розрахунковим документом, що підтверджує факт продажу товарів, надання послуг, а є документом первинного обліку, на підставі якого не може бути здійснено відшкодування.
З огляду на викладене, розмір витрат на поховання, які підлягають стягненню з Страховика на користь потерпілого ОСОБА_11 підлягають зменшенню з 7418,90 грн. до 7018,90 грн., тобто на суму 400 грн., яка не підтверджена належними доказами, а вирок суду в цій частині - зміні.
Доводи захисника ОСОБА_9 про те, що потерпілим ОСОБА_11 не наведено обґрунтування в чому саме полягає спричинена йому моральна шкода та як наслідок безпідставно стягнуто на користь потерпілого 40000 грн., є необгрунтованими.
З вироку суду вбачається, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд урахував тяжкість наслідків вчиненого кримінального правопорушення, характер і обсяг моральних та фізичних страждань, яких зазнав потерпілий ОСОБА_11 у зв'язку з втратою батька, тяжкість вимушених змін у його життєвих обставинах.
Керуючись засадами виваженості та розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_8 40000 грн. на користь потерпілого ОСОБА_11 у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_11 14345,02 грн., витрат на поминальні обіди, лікування.
Перевіряючи матеріали провадження, колегією суддів встановлено, що місцевий суд, частково задовольнив позов потерпілого, врахував надані ним документи, які містяться в матеріалах провадження, взявши до уваги підтверджені витрати потерпілого, а тому обґрунтовано стягнув сказану суму в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Таким чином доводи захисника ОСОБА_9 про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 до обвинуваченого ОСОБА_8 , та про відсутність доказів, які підтверджують факт понесення витрат потерпілим ОСОБА_11 , є безпідставними.
Вимога потерпілого ОСОБА_11 про скасування вироку суду в частині зняття арешту з автомобіля «Хонда акорд», реєстраційний номер НОМЕР_1 , підлягає до задоволення.
Так, з вироку суду вбачається, що судом першої інстанції відповідно до ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів, в тому числі знято арешт з автомобіля «Хонда Акорд», д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 25.05.2017 та залишено його ОСОБА_8 за належністю.
Колегія суддів вважає таке рішення суду першої інстанції передчасним, оскільки в даному кримінальному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_8 заявлено цивільний позов, який судом першої інстанції задоволено частково та завдана кримінальним правопорушенням шкода потерпілому ОСОБА_11 не відшкодована.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд скасовує арешт майна, зокрема у випадках залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
З огляду на вказані норми процесуального закону, за наявності задоволеного цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 , суд першої інстанції передчасно прийняв рішення про скасування арешту автомобіля «Хонда Акорд», тому вказане рішення суду першої інстанції підлягає виключенню з резолютивної частини вироку, шляхом зміни вироку в частині вирішення долі речових доказів, відповідно до ст. 408 КПК України.
В решті вирок суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, п.2 ч.1 ст. 407, ст. 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_11 та цивільного відповідача ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»» - задовольнити частково.
Апеляційні скарги прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 22 березня 2021 року змінити в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» та вирішення долі речового доказу - автомобіля Хонда Акорд , р.н. НОМЕР_1 .
Збільшити розмір моральної шкоди , стягнутої з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь потерпілого ОСОБА_11 , з 30000 грн. до 44676 грн.
Зменшити розмір матеріальної шкоди, пов'язаної з витратами на поховання, стягнутої з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь потерпілого ОСОБА_11 з 7418,90 грн. до 7018,90 грн..
Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду на зняття арешту з автомобіля Хонда Акорд, д.н.з НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 25.05.2017, що знаходиться у обвинуваченого ОСОБА_8 .
В решті - вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржений у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді