справа № 759/8865/20
провадження № 22-ц/824/9886/2021
15 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Гайворонському В. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року у складі судді Войтенко Ю.В.,
встановив:
29.05.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право на користування житлом у квартирі АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вказана квартира належить їй на праві власності на підставі договору купівлі - продажу від 30.07.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А. за реєстровим №6162 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 554271980000.
У травні 2020 року, після придбання квартири, їй стало відомо, що в квартирі залишилися зареєстрованими відповідачі.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб №12223355 від 14.05.2020, відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі значиться зареєстрованим з 19.08.1994, а його діти: ОСОБА_3 з 24.02.2009 та син ОСОБА_4 з 21.04.2009.
Вказувала, що на день придбання квартири і протягом всього часу до моменту звернення до суду з позовом відповідачі в квартирі не проживали, належне їм майно не зберігали. Місце їх проживання чи перебування їй не відоме, а своєю реєстрацією місця постійного проживання створюють їй перешкоди у користуванні житлом.
Посилаючись на вказані обставини та положення ст. 346, 383, 391, 405 ЦК України просила позов задовольнити.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Свої доводи мотивує тим, що за відповідачем ОСОБА_2 та членами його сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право користування житлом зберігалось до припинення на це майно права власності. Зі зміною власника відповідачі втратили право користування цим житлом.
Висновок суду про недоведеність позивачем того, що відповідачі в минулому були власниками спірної квартири та яке вони мають відношення до попереднього власника є безпідставними та не ґрунтується на нормах процесуального права.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Отже за відповідачами право користування спірним житлом зберігалося до припинення права власності на житло попереднього власника. Інших правових підстав, відповідно до яких право користування житлом могло б перейти до нового власника відповідачі не зазначили, доказів цьому не надали, а тому наявні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житлом.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Соляник Д. П. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації просила розглядати справу в їх відсутність, ухвалити рішення в інтересах дитини.
Заслухавши позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі були власниками вказаної квартири, що вони в ній не проживають, позивачем не зазначено про підстави припинення права відповідачів на проживання у вказаній квартирі, яке відношення мають відповідачі до попереднього власника тощо. З відритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається наявність множинних судових процесів відносно спірної квартири, про які позивач не зазначає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.07.2019 року між ТОВ «Атлант-Актив» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А.
За умовами вказаного договору продавець передає, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Квартира, що продається, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Єгоровою М.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 травня 2015 року.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києві від 30.07.2019, зареєстровані особи у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 відсутні (а.с. 7).
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києві від 14.05.2020, у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_2 ( дата реєстрації 19.08.1994), ОСОБА_3 , 2006 року народження ( дата реєстрації 24.02.2009) ОСОБА_4 ( дата реєстрації 21.04.2009), ОСОБА_1 (дата реєстрації 02.08.2019) (а.с. 8).
Відповідно до висновку Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про недоцільність визнання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житлом від 22.10.2020 №107-40/7072, працівники у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації 22.10.2020 провели обстеження умов проживання дитини у квартирі АДРЕСА_1 . Житлово-побутові умови проживання створено належним чином, квартира перебуває під охороною, у ній встановлена сигналізація. Зі слів власниці ОСОБА_1 , у квартиру без її відома потрапити неможливо (а.с.25).
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року (справа №759/15148/17) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Атлант-Актив», ТОВ «Вектор-Плюс», ПАТ «Сведбанк» про визнання договору факторингу та договору про відступлення прав недійсним, треті особи: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць І. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коптєлова О. Р., , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М. Є. відмовленою.
Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення, 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу.
28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором.
15.05.2015 між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Атлант-Актив» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
29.04.2015 ОСОБА_2 повідомлено про зняття його разом з повнолітнім сином ОСОБА_4 та неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , 2006 року народження, з реєстраційного обліку за місцем їхнього проживання.
16.10.2015 постановою Окружного адміністративного суду м. Києва було визнано неправомірними дії Святошинського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві щодо зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та членів його родини та зобов'язано поновити реєстраційний облік у вказаній квартирі.
Судом встановлено, що реєстрація ОСОБА_2 та членів його родини у спірній квартирі станом на 14.05.2020 була відновлена (а.с. 8).
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року (справа №759/4916/16-ц) позов ТОВ «Атлант'Актив» до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням залишено без задоволення.
Відповідно до змісту вказаного судового рішення, відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що спірна квартира належить йому на праві власності, він проживає в ній разом з громадянською дружиною та дітьми, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2015 було поновлено реєстраційний облік відповідача та дітей у спірній квартирі , отриманий відповідачем кредит в АБ «ТАС-Комерцбанк» не використовувався на придбання спірної квартири.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування спірним житловим приміщенням, колегія суддів приймає до уваги той факт, що у спірних правовідносинах права відповідачів захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розмінні статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
У справі, що переглядається, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та права користування цією квартирою відповідачів, які в ній зареєстровані.
Позивачка зазначала в якості підстави позову статтю 405 ЦК України, якою передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачі добровільно залишили спірне житлове приміщення, в ньому не проживають без поважних причин більше встановленого законом строку, мають в наявності інше житло, а також про підстави відновлення реєстраційного обліку відповідачів у спірній квартирі.
Та обставина, що реєстрація відповідачів у спірній квартирі була поновлена у 2020 році свідчить про те, що останні не втрачають інтерес до свого житла, а їх відсутність в ньому носить вимушений характер.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк