справа № 753/8983/21 головуючий у суді І інстанції Курічова В.М.
провадження № 22-ц/824/10064/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
13 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У травні 2021року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором, укладеним між ТОВ «Літос Актив» та ФОП ОСОБА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року у відкритті провадження у даній справі відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та справу направити на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. При цьому, зазначає, що після відступлення ТОВ «Літос Актив» права вимоги по договору підряду № 36/12/9-2017, всі подальші відносини в частині оплати заборгованості існують між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ТОВ «Літос Актив» втратило всі права щодо стягнення заборгованості, а тому не може бути стороною у даному спорі. Між сторонами укладено договір про врегулювання матеріально-правової суперечки, на підставі якого нараховано штрафні санкції та пред'явлено позов. Вимоги позивача не є такими, що виникають при здійсненні господарської діяльності.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши надані матеріали, вислухавши думку учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкриті провадження по даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо виконання правочину у господарській діяльності, сторонами якого є юридична особа і ФОП, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
З такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а, також, не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, виходячи з наступного.
Згідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 23 ЦПК України, усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами, як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Відповідно до ст. 187 ЦПК України суддя при вирішенні питання про прийняття позовної заяви до розгляду має перевірити чи підсудна справа цьому суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
А відтак, можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства зазвичай можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства.
За положеннями статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що фізична особа ОСОБА_1 як новий кредитор, за договором про відступлення права вимоги від 17 грудня 2019 року (а.с.7), звернувся до суду з позов до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на підставі договору про врегулювання матеріально-правової суперечки від 21 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якого також проведено розрахунок заборгованості (а.с. 9)
А відтак, висновок суду першої інстанції про те, що позивач просить стягнути заборгованість за договором підряду, який укладено між ТОВ «Літос Актив» та ФОП ОСОБА_2 є безпідставним та таким, що не відповідає підставам та предмету спору, визначеним позивачем у позовній заяві.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються господарської діяльності,відсутні підстави для висновку про наявність юрисдикції господарського суду за вимогами про стягнення заборгованості, заявленими фізичною особою.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не правильно визначився зі статусом сторін, а також з правовідносинами, що виникли між сторонами, а тому приходить висновку, що вирішення даного спору повинно здійснюватись у порядку цивільного судочинства.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду.
У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Частиною 1 статті 379 ЦПК України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, вимоги процесуального законодавства, з метою реалізації позивачем права на належний судовий захист, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до постановлення ухвали з порушенням правил підсудності, що в силу ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 257, 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура