Справа №557/833/21
08 вересня 2021 року смт Гоща
Гощанський районний суд Рівненської області в складі
головуючого судді Тишкуна П.В.
за участі секретаря судового засідання Гуменюк Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Гоща в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором б/н від 20.05.2009 у розмірі 32423,38 гривень та судові витрати у розмірі 2270,00 гривень.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву від 20.05.2009 року б/н.
При підписанні анкети - заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
Відповідно до умов зазначеного договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому було збільшено до розміру 29000 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2, 3.3 Договору, на підставі якого відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативою Банку.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та у межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язання за договором не виконала, так як в процесі користування кредитним рахунком не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
У зв'язку з порушенням зобов'язання за кредитним договором, відповідач станом 19.05.2021 року має заборгованість у розмірі 32423,38 коп., з яких: 26023,60 грн. заборгованість за тілом кредита; в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 26023,60 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 6399,78 грн. -заборгованість за простроченими відсотками.
Ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 14 липня 2021 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 12 серпня 2021 року розгляд справи відкладено до 08.09.2021 року за клопотанням позивача.
Будь-які інші процесуальні дії у справі не проводилися.
04.08.2021 року відповідач подала відзив на позовну заяву, вказує, що позов являється безпідставним. Так, у поданому позові зазначено про те, що їй було надано кредит у розмірі 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту, проте У підписаній нею заяві-анкеті процентна ставка за користування кредитом та термін користування ним не вказані. Долучені позивачем до позовної заяви довідки свідчать про односторонню, без узгодження з позичальником, зміну банком кредитного ліміту, що суперечить положенням ЦК України. Крім того, зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви належних доказів про порядок і послідовність збільшення кредитного ліміту, оскільки з будь яких додаткових угод вона не підписувала і з будь якими додатковими документами про істотні умови договору ознайомлена не була. Також зазначає, що оскільки позивачем не подано доказів істотних умов укладеного сторонами кредитного договору, то поданий ним розрахунок заборгованості не вказує достовірно на розмір не виконаного відповідачем зобов'язання. Крім того, з цих розрахунків при сумарному підрахунку загальної суми витрачених коштів та погашених за кредитом коштів вбачається, що станом на 19.05.2021 року вона повернула банку суму коштів, яка значно перевищує суму позики. Тому вважає, що заборгованість нею була погашена у повному обсязі і просить у позові відмовити повністю.
01.09.2021 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якому заперечив проти посилань відповідача, вказав, що посилання відповідача безпідставні, а щодо виписки по рахунку, то з неї вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконувала взяті на себе зобов'язання, тобто була обізнана з умовами кредитування і визнавала свої зобов'язання за кредитом. Зазначає, що сторонами було укладено кредитний договір та досягнуто згоди по всіх його істотних умовах. Тому просив суд задоволити позов у повному обсязі
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, письмово просив суд провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Згідно поданої заяви, позов не визнає.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст.89 ЦПК України, вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1.ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1.ст.13 ЦПК України).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини
Як вбачається з матеріалів справи 20.05.2009 між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідач погодився з тим, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на офіційному банківському сайті, складає між ним та позивачем договір банківського кредиту.
У вказаній Анкеті-заяві, зазначено розмір встановленого кредитного ліміту на картковому рахунку наданому відповідачу, термін дії картки та базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору - 2,5% на місяць на залишок заборгованості, порядок погашення заборгованості - шляхом внесення коштів на картку клієнтом або шляхом списання коштів з дебетової картки.
Відповідач не заперечує підписання Анкети-заяви, але вказує, що не підписувала і не погоджувала інших умов, ніж ті, що вказані в Анкеті -заяві.
Також, судом встановлено, що АТ «КБ «Приватбанк» відповідачу було надано наступні кредитні карти: НОМЕР_1 - дата відкриття 20.05.2009 року, термін дії 11/12; НОМЕР_2 - дата відкриття 11.02.2011 року, термін дії 11/14, НОМЕР_3 - дата відкриття 02.03.2011 року, термін дії 12/14; НОМЕР_4 - дата відкриття 15.05.2014 року, термін дії 02/16; НОМЕР_5 - дата відкриття 03.07.2015 року, термін дії 08/17; НОМЕР_6 - дата відкриття 29.08.2017 року, термін дії 03/21.
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_2 , вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 20.05.2009, а в подальшому кредитний ліміт збільшувався і зменшувався; 26.11.2020 - зменшено кредитний ліміт до 26329,91 грн.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач нарахував відповідачу заборгованість, виходячи з умов викладених в «Умовах та правилах надання банківських послуг», Правил користування платіжною карткою. Позивач зазначає, що відповідач порушила взяті на себе зобов'язання щодо належного та вчасного повернення коштів і станом на 19.05.2021 року має заборгованість у розмірі 32423,38 коп., з яких: 26023,60 грн. заборгованість за тілом кредита; в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 26023,60 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 6399,78 грн. -заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідач заперечуючи позов, вказала, що позовні вимоги не визнає, оскільки позивач помилково вважає, що вона має заборгованість. Дійсно 20.05.2009 між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір шляхом підписанням анкети-заяви до договору надання банківських послуг. Банк відкрив рахунок у гривні та надав кредит у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 500 грн., в подальшому кредитний ліміт збільшувався.
Але сплачені (повернуті) відповідачем кошти Банк зараховував не на погашення тіла кредиту, а в рахунок погашення відсотків. Відповідач вважає, що не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанком», оскільки при сумарному підрахунку загальної суми витрачених коштів та погашених за кредитом коштів вбачається, що станом на 19.05.2021 року вона повернула банку суму коштів, яка значно перевищує суму позики, а саме 211517,16 грн. - 189252,87 грн. , тобто 22264,29 грн. в бік переплати, що видно з розрахунку позивача, а тому позивач вправі вимагати повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідач вказує, що банк неправомірно зарахував сплачувані нею кошти напогашення відсотків за кредитом, тоді як вони мали бути зараховані в погашення тіла кредиту.
Також, відповідач зазначає, дії, які банк здійснює на власну користь - несправедливі, суперечать принципу добросовісності, наслідок істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, призводять де погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечні моральним засадам суспільства, а тому - незаконні.
Також, заперечуючи позов, відповідач вказує на неправомірне нарахування і стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки природа та підстави нарахування «заборгованості за простроченим тілом кредиту» не передбачені самими умовами та правилами надання банківських послуг, що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку з його повернення. Фактично отримана сума кредиту відповідачем погашена, а сума простроченого тіла кредиту охоплює інші нарахування, не передбачені заявою б/н від 20.05.2009 р., відтак підстави для задоволення позову відсутні. Також, відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за простроченими відсотками. Оскільки в анкеті-заяві позичальника процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Зазначені Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Відповідач зазначає, що фактично отримані та використані ним кошти були повернуті позивачу в добровільному порядку, а тому немає правових підстав для стягнення в примусовому порядку з нього суми непогашеного тіла кредиту.
Задовольняючи позов частково, суд виходить з наступного.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 20.05.2009 зазначена лише базова процентна ставка за кредитом. Крім того в анкеті-заяві не зазначені умови та порядок нарахування та сплати прострочених процентів
Між тим, позивачем не надано суду жодного доказу з якого можливо було б встановити тарифи кредитної картки.
Також, судом встановлено, що в наданих позивачем розрахунках заборгованості за договором б/н від 20.05.2009 відсутні дані про те, за якою карткою зроблено розрахунок.
Банк пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за договором просив, крім простроченого тіла кредиту, стягнути, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.uaяк невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Отже, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Згідно ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
У даному випадку, договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживача» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Наведене вище, підтверджено правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17.
Аналогічна позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року, справа №191/2648/17 провадження №61-5662ск19.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак, враховуючи, що відповідно до виписки за договором відповідач користувався кредитними коштами шляхом зняття їх з кредитної карти, здійснював платежі, а також поповнював карту, а фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Вирішуючи вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд виходить з того, що відповідно до розрахунку заборгованості, у позивача наявна заборгованість за тілом кредиту в сумі 26023,60 грн. І зазначеного відповідач не спростував.
Тіло кредиту - це сума, яку позичальник фактично отримує на руки. У неї входить тільки основний борг. Прострочене тіло кредиту є сумою яку позичальник не повернув.
При цьому, суд вважає безпідставним проводити перерахунок заборгованості за минулий період та віднести всі повернуті відповідачем кошти на рахунок погашення тіла кредиту, а не відсотків та ін. В даному випадку, відповідач не був позбавлений права цікавитися станом своїх фінансових справ, міг дізнатися про зарахування повернутих коштів не лише в рахунок боргу (тіла кредиту), а й відсотків. Відповідачем не надано доказів, що позика була безпроцентна, відповідач не оскаржував дій позивача та розрахунку позивача з травня 2009 року, не ініціював повернення банком надміру сплачених коштів.
З огляду наведеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення та підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 26023,60 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту. Суд відмовляє в задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 80,27 % (26026,60 грн. х 100 : 32423,38 грн.), судовий збір слід стягнути в розмірі 1822,13 грн. (2270 х 80,27 % : 100).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код. ЄДРПОУ 14360570, рах.№ НОМЕР_7 , заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 20 травня 2009 року у розмірі 26023 (двадцять шість тисяч двадцять три) гривні 60 коп., в тому числі, заборгованість за тілом кредиту у розмірі 26023 (двадцять шість тисяч двадцять три) гривні 60 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код. ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_8 збір в сумі 1822 (одна тисяча вісімсот двадцять дві) гривні 13 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Гощанський районий суд Рівненської області.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», м.Київ вулиця Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 .
Суддя Тишкун П.В.