08 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/245/21 пров. № А/857/12567/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Онишкевича Т. В., Хобор Р. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Смолинця А. В.,
розглянувши у відкритому судового засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Клименко О. М. у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.06.2017 № 51871-13, від 23.04.2018 № 00556824-1311-1306, від 25.09.2020 № 0035674-0420-1306.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішення контролюючий орган нарахував йому податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , однак, з 28.12.2015 вказане нерухоме майно не належить позивачу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 володіє житловою нерухомістю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим йому правомірно визначено суми податкового зобов'язання з податку на нерухому майно за 2016, 2017 та 2019 роки.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника відповідача, проаналізувавши письмові докази у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 19.06.2017 № 51871-13, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, у розмірі 453,60 грн за податковий період 2016 року.
23.04.2018 Головне управління ДФС у Львівській області винесло податкове повідомлення-рішення № 0556824-1311-1306, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості ,у розмірі 965,58 грн за податковий період 2017 року.
25.09.2020 Головне управління ДПС у Львівській області винесло податкове повідомлення-рішення № 0035674-0420-1306, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, у розмірі 1568,18 грн за податковий період 2019 року.
На запит уповноваженої особи Рущака Д. В. Головним управлінням ДПС у Львівській області листом від 02.11.2020 № 42912/10/13-01-04-20-06 «Про надання відповіді» повідомлено, що вказані податкові повідомлення-рішення було сформовано в автоматичному режимі засобами АІС «Податковий блок» по квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є власником об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 (об'єкта оподаткування), а тому, зважаючи на приписи підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, не може бути платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо цього об'єкта нерухомого майна.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК).
За правилами пункту підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК).
Як встановлено з матеріалів справи, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 19.06.2017 № 51871-13, від 23.04.2018 № 00556824-1311-1306 та від 25.09.2020 № 0035674-0420-1306 контролюючий орган визначив позивачу податкові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , на загальну суму 2987,36 грн за податкові періоди 2016, 2017, 2019 років.
Водночас, з наявного у матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № 50999693 від 28.12.2015 встановлено, що власником об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 .
Вказана обставина також підтверджується рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18.11.2015 у справі № 463/4647/15-ц, яким визнано за ОСОБА_3 в цілому право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 107,4 кв.м.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач не є власником об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 (об'єкта оподаткування), відтак, не може бути платником податку на нерухоме майно щодо цього об'єкта.
За наведених обставин, відповідач протиправно визначив ОСОБА_1 оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , власником якого з грудня 2015 року є інша особа.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 380/245/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді Т. В. Онишкевич
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 20.09.2021