20 вересня 2021 р. Справа № 480/4429/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 06.05.2021 №18-5163/16-21-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Пекарівської сільської ради Конотопського району Сумської області;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Пекарівської сільської ради Конотопського району Сумської області.
Свої вимоги мотивував тим, що наказ відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Відмітив, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку, відповідач жодної з них у наказі не навів.
Ухвалою суду від 31.05.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що наказом від 06.05.2021 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з таких підстав: відсутня інформація щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні зокрема схемі планування території.
Відповідно до частини першої статті 4 Кодексу земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
У своїй діяльності відповідач має дотримуватись як законів так і підзаконних нормативно - правових актів.
Крім того, щодо вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, зазначив у відзиві, що з дня набрання чинності пунктом 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Тому ГУ Держгеокадастру у Сумській області з дня набрання чинності вказаних змін у законодавстві (з 27.05.2021) не має повноважень здійснювати розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, а відповідно не має повноважень щодо надання позивачу вказаного дозволу на розробку проекту землеустрою.
Станом на сьогодні відповідь на відзив позивачем до суду не надано.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Пекарівської сільської ради Конотопського району Сумської області (а.с.9). До заяви було додано копію паспорту та РНОКПП, графічні матеріали земельної ділянки (а.с.10-13).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 06.05.2021 №18-5163/16-21-СГ позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з підстав відсутності інформації щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні, зокрема схемі планування території. Згідно п.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.8).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. “а” ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов'язків, зобов'язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з'ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого “земельного” питання. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не може відповідати критеріям, установленим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, ГУ Держгеокадастру у Сумській області оскаржуваним наказом повідомляє позивача, з посиланням на ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, про відсутність інформації щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні, зокрема схемі планування території.
Однак, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами ч.7 ст. 118 Земельного кодексу Україну.
Відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України. Однак, в наказі, всупереч вказаним вище приписам ст.118 Земельного кодексу України, відповідачем не зазначено, в чому саме місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну та такий наказ не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу наказом в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, тому суд вбачає необхідним визнати такий наказ протиправним, скасувавши його.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою та стосовно доводів відповідача у відзиві на те, що станом на момент розгляду справи ГУ Держгеокадастру у Сумській області не є розпорядником спірної земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021 (далі - Закон №1423-ІХ), внесені зміни до Земельного кодексу, зокрема розділ X “Перехідні положення” доповнено пунктом 24, яким встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Тобто, з дня набрання чинності Законом № 1423-ІХ до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад відповідач, як орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратив права щодо розпорядження такими земельними ділянками.
Враховуючи вищевикладене, на час розгляду справи по суті ГУ Держгеокадастру у Сумській області дійсно не має повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому суд визнає, що законні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність позивачу відсутні, відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Разом з тим, на момент звернення позивача до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність повноваження щодо розгляду таких заяв та прийняття відповідного рішення були покладені саме на ГУ Держгеокадастру у Сумській області, та Закон України від 28.04.2021 №1423-IX не був взятий до уваги під час розгляду заяви позивача. У той же час з новим розпорядником земель у позивача не виникло спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, а також те, що судом визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 06.05.2021, суд, з урахуванням ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов'язати саме відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.
Щодо зобов'язання органу владних повноважень до прийняття конкретного рішення, суд зазначає, що згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.
Зважаючи, що судом визнано протиправним та скасовано оскаржуваний наказ відповідача, суд констатує наявність підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вказане положення, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в загальному розмірі 908,00грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 25.05.2021 (а.с.7).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головне управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 06.05.2021 №18-5163/16-21-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Пекарівської сільської ради Конотопського району Сумської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовно площею 2,00га за рахунок земель сільського сподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Пекарівської сільської ради Конотопського району Сумської області, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 20.09.2021.
Суддя І.Г. Шевченко