20 вересня 2021 року м. Рівне №460/11929/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін та інші проти України» щодо позивача; стягнути моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Заяви по суті справи.
Позовна заява обґрунтована тим, що у виконавчому органі надмірно тривалий час перебуває без належного виконання виконавче провадження №42551671 з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щукін та інші проти України» від 13 лютого 2014 року, куди входить і заява ОСОБА_1 щодо виконання рішення національного суду ухваленого на користь позивача, де відповідачем (боржником) є Держава Україна в особі відповідача, як органу представництва який відповідальний за виконання рішень Європейського суду з прав людини. Вважає, що бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що породжує і завдає йому моральної шкоди. Зазначає, що постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі № 2а-9456, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з 13.01.2009 здійснити перерахунок та виплатити пенсію позивачу відповідно до статті 50, частини 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, зазначене рішення національного суду відповідачем не виконується, хоча наявне рішення Європейського суду з прав людини. Вказує, що відповідач порушив строки відновлення виконавчого провадження. Зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача є самостійною підставою для стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн. Просив позов задовольнити повністю.
Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що відповідач не допускав жодної протиправної бездіяльності в межах виконавчого провадження №42551671 та вживав усі належні заходи щодо виконання рішення суду. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 30.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, з врахуванням особливостей провадження у категорії справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця (стаття 287 КАС України), у судовому засіданні на 08.09.2021.
Ухвалою суду від 08.09.2021 судове засідання відкладене на 20.09.2021 за клопотанням відповідача.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибули. Позивач у прохальній частині позову просив суд розглянути справи за його відсутності.
За правилами частини третьої статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.
За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі №2а-945 зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з 28.01.2009 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі кратному до мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У зв'язку з невиконанням судових рішень, позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою №68467/12 від 9 жовтня 2012 року.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін інші проти України» (заява № 68467/12 та 249 інших заяв) суд визнав прийнятними скарги заявників (у тому числі й скаргу ОСОБА_1 ) за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг; констатував порушення Україною названих положень Конвенції та Першого протоколу до Конвенції; постановив, що: (a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 Євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Головним держаним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову від 19.03.2014 ВП №42551671 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини (а.с. 13).
Постанова про відкриття виконавчого провадження містить наступні відомості: назва документа: рішення №59834/09 виданий 13.02.2014; документ видав: Європейський суд з прав людини; про: (а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 Євро кожному заявнику або його / її спадкоємцю, чиї заяви зазначені у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватися; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; боржник: Держава; стягувач: ОСОБА_1 .
На виконання рішення Європейського суду з прав людини позивачу сплачено 34786,92 грн (еквівалент 2000 євро) платіжним дорученням №3572 від 19 вересня 2014 року, 108126,58 грн заборгованість за рішенням національного суду платіжним дорученням №2488 від 28.10.2015 та пеню в розмірі 437,85 грн за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини платіжним дорученням №1747 від 16 липня 2015 року.
18 листопада 2015 року виконавчим органом винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з фактичним та у повному обсязі виконанням рішення Європейського суду з прав людини на підставі пункту 8 частини 1 статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV та пункту 5 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 20.11.2017 визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення головним державним виконавцем постанови від 18.11.2015 про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 59834/09, прийнятого 13.02.2014.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №572/4377/15-а апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишені без задоволення, а постанова Сарненського районного суду Рівненської області від 20.11.2017 - без змін (а.с. 10).
Позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою від 23.10.2020, у якій, посилаючись на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 20.11.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №572/4377/15-а, просив надіслати постанову про відновлення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін інші проти України» (заява № 68467/12 та 249 інших заяв) (а.с. 14).
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесена постанова про відновлення виконавчого провадження від 27.11.2020 ВП №42551671 (а.с. 15).
Позивач вказує, що з моменту відкриття виконавчого провадження минуло більше семи років, проте рішення суду не виконане, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо виконання судового рішення.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість дій / бездіяльності відповідача щодо виконання судового рішення, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Такі вимоги закону, щодо обов'язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права.
Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 року на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв'язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід'ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 та набрала чинність в України 11.09.1997, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до преамбули Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон України №3477-IV), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) і протоколів ( 994_535, 994_059, 994_802, 994_804, 994_170, 994_171, 994_536, 994_537, 994_180, 994_527 ) до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
В силу вимог статті 2 Закону України №3477-IV, рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції (995_004). Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
За приписами Закону України №3477-IV та Указу Президента України від 25.06.2002 №581 (581/2002) «Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах», Кабінет Міністрів України постановою Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31.05.2006 №784 (далі - Постанова №784) постановив покласти на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
Зі змісту Постанови №784 вбачається, що органом представництва відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України.
За приписами частин 1-3 статті 11 Закону України №3477-IV, протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;
б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.
Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.
Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.
За правилами статті 1 Закону України №3477-IV, у цього Законі орган представництва вживається у такому понятті - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
Позивач на обґрунтування позову вказує, що постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі № 2а-9456, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з 13.01.2009 здійснити перерахунок та виплатити пенсію позивачу відповідно до статті 50, частини 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, зазначене рішення національного суду відповідачем не виконується, хоча наявне рішення Європейського суду з прав людини. Таким чином, позивач упродовж тривалого часу не може відновити своє порушене та захищене в судовому порядку право.
Зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення суду, ухваленого на його користь, призвела до появи у позивача сильних душевних страждань, відчуття несправедливості, незахищеності, безвиході, негативного настрою з приводу дискримінації, утисків з приводу виникнення і неусунення порушення права на належну пенсію. Вважає, що протиправне невиконання відповідачем протягом занадто тривалого часу рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 (справа Щукін та інші проти України) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 (виконавче провадження № 42551671), завдало позивачу моральної шкоди в розмірі 100000 грн.
§ 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) закріплює таке:
«Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».
Відповідно до усталеного прецедентного права Суду § 1 статті 6 гарантує кожному право подати в суд чи відповідний орган будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, § 1 статті 6 передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним, на шкоду будь-якій стороні. Важко уявити собі ситуацію, якби § 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надано сторонам у спорі, - справедливість, відкритість і розумність строку провадження, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікувавши Конвенцію.
Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції. 1 Таким чином, усі ті гарантії, які передбачені в § 1 статті 6 Конвенції, повинні застосовуватися і на стадії виконання рішення. Однією з таких гарантій є встановлення розумного строку провадження, а отже, і розумного строку виконання рішення суду. Розумність строку виконання в кожній справі оцінюється окремо, враховуючи складність справи, поведінку заявника та державних органів.
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.
Суд констатує те, що рішення національного суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню на території України, а державний виконавець (виконавчий орган) в межах Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до приписів Закону України №3477-IV повинен вживати усі належні дії та заходи для виконання судового рішення без тривалого зволікання.
На момент розгляду справи відповідачем не надано доказів виконання судового рішення, ухваленого національним судом на користь позивача, що може свідчити про протиправну бездіяльність: виконавче провадження відкрите 19.03.2014; відновлене - 27.11.2020.
Разом з цим судом установлено, що позивач звертався до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України стосовно виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін та інші проти України» щодо ОСОБА_1 та стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 100000,00 грн моральної шкоди.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 у справі №460/9576/20 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України стосовно належного виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін та інші проти України» щодо ОСОБА_1 ;
стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10950 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 (нуль) коп;
у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 89050 грн. 00 коп. - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2021р. в адміністративній справі № 460/9576/20 залишені без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 у справі №460/9576/20 зазначено:
«З системного аналізу вищезазначених норм права суд дійшов висновку, що відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини та його координацію є Міністерство юстиції України»;
«Водночас, доказів контролю Міністерства юстиції України, як відповідального за виконанням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щукін та інші проти України» в порядку визначеному ст.11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 - суду відповідачем не надано»;
«Натомість, доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду з прав людини та відсутність необхідних законодавчих актів, які б забезпечували виконання цього рішення - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи»;
«Відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 - підлягає до задоволення»;
«Разом з тим, зважаючи на те, що рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішень національного суду, ухваленого на користь позивача, не виконане через протиправну бездіяльність відповідача, позивачем заявлено вимогу про стягнення з них на його користь завданої моральної шкоди»;
«Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення суду, стурбованістю і тривогою через те, що ситуація триває надмірно довго (понад 6 років); негативним впливом такої протиправної бездіяльності відповідача на здоров'я позивача, психічним напруженням, глибоким відчуттям несправедливості, викликаним тривалим невиконанням судового рішення, розчаруванням»;
«Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості»;
«Таким чином, суд враховує, що відповідно до прецедентної практики Європейського Суду право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується»;
«Як свідчать матеріали справи, судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 12.03.2014 в частині виконання судового рішення національного суду в редакції постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №31229914»;
«На переконання суду, така бездіяльність відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського Суду безумовно свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу. Суд категорично вважає неприйнятною у правовій державі ситуацію, коли після досягнення успіху в Європейському суді щодо захисту своїх соціальних прав (рішення від 13.02.2014), позивач і надалі вже більше 6 років позбавлений можливості фактичної реалізації їх відновлення, отримання бажаного за рішенням суду, яке надмірно довго не виконується. Така невизначеність, стурбованість і тривога через те, що ця ситуація (невиконання рішення суду через бездіяльність відповідача) триває надто довго і невідомо коли припиниться, безперечно викликає психічне напруження, відчуття безнадійності, глибокої несправедливості, відчаю та розчарування у відсутності адекватного правового захисту, навіть за умов отримання рішення суду про визнання такої поведінки органів влади протиправною»;
«Враховуючи те, що протиправна бездіяльність відповідача перешкоджає отримати позивачу виконання рішення суду, ухваленого на його користь, протягом тривалого часу (понад 6 років з часу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 та понад 8 років - з примусового виконання рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі №2-а-945), що становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточних рішень судів з вини відповідача, за бездіяльність якого держава несе відповідальність, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди»;
«Таким чином, беручи до уваги вік позивача, стан його здоров'я (18.12.2002 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності) зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з кожного з відповідачів є 10950,00 грн., з розрахунку 5 грн. за кожен день невиконання відповідачами рішень судів упродовж більше як 7 років (365 днів х 6 х 5 грн)»;
«Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди, суд вважає таким, що є надмірним та не відповідає засадам розумності і співмірності».
Вказане вище свідчить про те, що позивач в межах адміністративної справи №460/11929/21 за позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та в межах адміністративної справи №460/9576/20 за позовом до Міністерства юстиції України, визначив один і той же предмет позову: визнання протиправною бездіяльності щодо виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін та інші проти України» щодо ОСОБА_1 та стягнення на користь ОСОБА_1 100000,00 грн моральної шкоди.
Якщо ж розглядати спір у справі в контексті недотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII щодо порушення строків відновлення виконавчого провадження, то суд зазначає таке.
Як зазначалося вище постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 20.11.2017 визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення головним державним виконавцем постанови від 18.11.2015 про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 59834/09, прийнятого 13.02.2014; скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 18.11.2015.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №572/4377/15-а апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишені без задоволення, а постанова Сарненського районного суду Рівненської області від 20.11.2017 - без змін.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За правилами частини другої статті 18 Закону України №1404-VIII, виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України №1404-VIII, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Суд зазначає, що відповідач не надав доказів того, що постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 була ним отримана 26.11.2020, тобто в день, що передує дню винесення постанови про відновлення виконавчого провадження від 27.11.2020.
Вказане свідчить про те, що виконавчим органом допущено протиправну бездіяльність саме щодо дотримання строків прийняття постанови про відновлення виконавчого провадження від 27.11.2020.
Доказів вжиття відповідачем заходів щодо виконання рішення національного суду на користь позивача з моменту відновлення виконавчого провадження - 27.11.2020, також не надано.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи - невиконання державним органом зобов'язань, які необхідно виконати.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Відповідно до частини третьої статті 287 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За правилами частини першої статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
У даному випадку суд констатує наявність протиправної бездіяльності з боку виконавчого органу - Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо дотримання строків прийняття рішення про відновлення виконавчого провадження та щодо вжиття належних заходів щодо виконання судового рішення на користь позивача з моменту відновлення виконавчого провадження.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позовні вимоги пред'явлені до неналежного відповідача - Міністерства юстиції України, яке не є суб'єктом правовідносин щодо стягнення на користь позивача соціальних виплат.
Суд відхиляє такі доводи та зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом не до Міністерства юстиції України, а до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, як виконавчого органу, на виконанні у якого перебуває рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 .
А тому такий виконавчий орган - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є належним відповідачем у справі.
Тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін та інші проти України» підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд зазначає, що позивач не надав належних пояснень того, в чому ж полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Сам лише факт порушення відповідачем строку відновлення виконавчого провадження не може слугувати виключною та самостійною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд також враховує те, що питання стягнення моральної школи було предметом розгляду у справі №460/9576/20 у справі за позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що період часу протягом якого установлено факт невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Щукін та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , та щодо якого вирішено питання про стягнення моральної шкоди фактично відповідає тому, що має місце у даній справі.
А тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає до задоволення.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної бездіяльності у порядку статті 77 КАС України, а тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
Питання щодо розподілу судових витрат в частині сплати судового збору у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін та інші проти України» щодо ОСОБА_1 в частині порушення строків відновлення виконавчого провадження №42551671.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 20 вересня 2021 року
Суддя К.М. Недашківська