ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
09 вересня 2021 року Справа № 923/687/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., при секретарі судового засідання Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства "Херсонгаз", м. Херсон, код ЄДРПОУ 03355353,
до: Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", м. Херсон, код ЄДРПОУ 316553320,
про стягнення 1051246,48 грн.
За участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
У відповідності до ч.3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Обставини справи:
19 травня 2021 року Акціонерне товариство "Херсонгаз" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" з вимогою про стягнення суми заборгованості у розмірі 1051246,48 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання за договором розподілу природного газу № 1-1784Т від 01 січня 2016 року, в частині проведення розрахунків за надані послуги. Оскільки відповідачем порушено строки виконання зобов'язань за договором, позивачем, на підставі ст.ст. 526, 530, 549-554, 625, 655 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 405242,16 грн., 3% річних у сумі 233092,64 грн. та пеню у сумі 412911,68 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2021, визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.
Ухвалою суду від 24 травня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), належним чином завірені копії статутних та реєстраційних документів та позивачу відповідь на відзив.
Матеріали справи містять докази (клопотання) отримання представниками сторін ухвали суду від 24.05.2021. (т.1, а.с. 74, 76).
09 червня 2021 року до суду від МКП "Херсонтеплоенерго" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, а тому просить суд відмовити позивачу у задоволені позову, з підстав, викладених у відзиві, оцінюючі надані докази на підтвердження своєї правової позиції на свою користь. Відповідач вказує, що розрахунок заборгованості наданий позивачем не відповідає дійсності.
Судом вставлено, що відзив відповідача надійшов у визначені строки, а тому судом приймається до розгляду та долучається до справи.
Ухвалою від 22 червня 2021 року суд закрив підготовче провадження у справі № 923/687/21, продовжив строк розгляду справи по суті на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 вересня 2021 року о 15:30 год.
Представник позивача повідомлений про дату та час проведення судового засідання з розгляду справи по суті у підготовчому засіданні 22.06.2021 під розписку, представником відповідача 01 липня 2021 року за клопотанням отримано ухвалу суду від 22.06.2021.
У призначене судове засідання представники сторін не з'явились.
08 вересня 2021 року до суду від представника відповідача у справі - адвоката Оніщенко В.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з її відрядженням до м. Київ.
Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Разом з тим судом враховано, що від сторін жодних заяв, клопотань про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених вищезазначеним Законом, не надходило.
Крім того, в матеріалах справи містяться відзив відповідача на позовну заяву.
Суд також і не визнавав явку представників сторін у судове засідання обов'язковою.
За таких обставин, з метою недопущення судової тяганини, дотримання основних принципів здіснення правосуддя, суд відмовляє відповідачу у задоволені клопотання про відкладення судового засідання.
Наслідки неявки у судове засідання учасника справи передбачені ст. 202 ГПК України.
Враховуючи, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат, з огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені строки, доказів в обґрунтування своєї позиції, жодних заяв про продовження/поновлення строків для їх подачі, відсутність заявлених учасником справи заяв чи клопотань, пов'язаних з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті спору та прийняття рішення у справі за наявними у справі матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд,
Матеріали справи свідчать, що 01 січня 2016 року між Публічним Акціонерним товариством «Херсонгаз» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Херсонгаз» (надалі - Оператор ГРМ або Позивач) і Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" (надалі - Споживач або Відповідач) був укладений договір №1-1784Т про розподіл природного газу (надалі - Договір).
За умовами Договору, Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 2.1. Договору).
За умовами пункту 2.3. Договору, відносини сторін, що є предметом цього договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Законом України "Про ринок природного газу", та Кодексом газорозподільних системи.
Згідно п. 12.1. Договору цей Договір укладається на невизначений строк.
Доказів про відмову від договору чи його розірвання у визначеному законодавством порядку суду не надано.
В подальшому, між сторонами було укладено ряд додаткових угод до зазначеного договору про розподіл природного газу :
- Додаткова угода від 29 листопада 2016 року внесено зміни до Розділу V "порядок обліку природного газу", Розділу IV "Порядок розрахунків", Розділу IX "Порядок обмеження (припинення) розподілу природного газу Споживачу)", Розділу XI"Порядок вирішення спорів".
- Додаткова угода від 01 жовтня 2018 року внесено зміни до Розділу І "Загальні положення", Розділу ІІІ "Умови передачі природного газу Споживачу", Розділу IV "Порядок розрахунків , Розділу VІІІ "Відповідальність сторін", Розділу IX "Порядок обмеження (припинення) розподілу природного газу Споживачу)", Розділу ХІІ "Строк дії договору та інші умови";
- Додаткова угода від 15 жовтня 2019 року внесено зміни до Розділу IV "Порядок розрахунків;
- Додаткова угода від 07 листопада 2019 викладено Додаток 2 до договору у новій редакції;
- Додаткова угода від 20 січня 2020 року внесено зміни до Розділу І "Загальні положення", Розділу IV "Порядок розрахунків , Розділу VІІ "Права та обов'язки Сторін".
За умовами п. 6.1. Договору оплата вартості послуг Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
При цьому, згідно з п.7 гл. 6 розд. 6 Кодексу ГРМ, оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу.
За п. 6.4. оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку Оператора ГРМ.
Відповідно до п. 6.6. Договору, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
В подальшому, між стонами було укладено Додаткову угоду до Договору, за якою було внесено зміні до Договору про розподіл природного газу, серед іншого доповнено розділ IV "Порядок розрахунків".
Відповідно до умов абз. 1 п. 6.7 розділу VI Договору (нумерація в редакції Додаткової угоди до Договору від 08.01.2020) остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг.
Згідно п.7.4 Договору Споживач зобов'язується, зокрема, здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором; своєчасно повідомляти Оператора ГРМ про всі зміни щодо персоніфікованих даних в заяві-приєднанні та/або позаштатної роботи комерційного вузла обліку (лічильника газу); дотримуватись інших вимог цього Договору та Кодексу газорозподільних систем;
За умовами п. 8.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.
Сторонами Договору погоджено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення Споживачем, що є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені на заборгованість Споживачів, що є побутовими, здійснюється з 01.05.2019 року. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим Договором. ( п.8.2 Договору).
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору, товариством надано відповідачу послуги з розподілу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Позивач вказує, що оплату за надані послуги відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. Договору.
За твердженням позивача, ним було належним чином виконано зобов'язання за Договором про розподіл природного газу. Однак відповідачем в свою чергу було несвоєчасно здійснено оплату за поставлений газ. Оскільки відповідачем було порушено строки проведення розрахунків за поставлений позивачем газ, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерним товариством «Херсонгаз» підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Матеріали справи свідчать, що укладений між позивачем і відповідачем Договір №1-1784Т про розподіл природного газу від 01 січня 2016 року за своїм змістом та правовою природою є, договором надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням приписів п. 6.7. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України відповідач зобов'язаний був здійснити розрахунок з позивачем за розподіл природного газу до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг, однак відповідачем не було виконано вказаних вимог Закону та Договору.
Матеріали справи свідчать, що позивачем було надано відповідачу послуги з розподілу природного газу за наступні періоди:
- Акт №246-1784-3ТХГ за листопад 2018 року у розмірі 3589414,69 грн.;
- Акт №247-1784-3ТХГ за грудень 2018 року у розмірі 5287506,55 грн.;
- Акт №248-1784-3ТХГ за січень 2019 року у розмірі 5526418,82 грн.;
- Акт №258-1784-3ТХГ за листопад 2019 року у розмірі 2833687,78 грн.;
- Акт №259-1784-3ТХГ за грудень 2019 року у розмірі 4392368,50 грн.;
- Акт №260-1784-3ТХГ за січень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.;
- Акт №261-1784-3ТХГ за лютий 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.;
- Акт №262-1784-3ТХГ за березень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.;
- Акт №263-1784-3ТХГ за квітень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.;
- Акт №264-1784-3ТХГ за травень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.;
- Акт №265-1784-3ТХГ за червень 2020 року у розмірі 2607122,35 грн.;
- Акт №266-1784-3ТХГ за липень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.;
- Акт №267-1784-3ТХГ за серпень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.;
- Акт №268-1784-3ТХГ за вересень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.;
- Акт №269-1784-3ТХГ за жовтень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.;
- Акт №270-1784-3ТХГ за листопад 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.;
- Акт №271-1784-3ТХГ за грудень 2020 року у розмірі 2988652,45 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем порушено умови розділу 6 Договору щодо своєчасних розрахунків за надані послуги за вказану періоди.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Згідно із частинами першою, другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.
Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків 3% річних і інфляційних втрат, та встановлено, що вони є вірними (т. 1, а.с.31-66).
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 405242,16 грн. та 3% річних у розмірі 233092,64 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.
На підставі зазначеного, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 412911,68 грн. пені.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені (т. 1, а.с. а.с. 31-66), суд дійшов висновку про його правильність та відповідність умовам договору.
Разом з тим, враховуючі наданий відповідачем відзив на позовну заяву, суд дійшов наступних висновків.
Зменшення штрафних санкцій судом вирішується з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансованого стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів в економіці держави та інших обставин справи, які б свідчили про можливість зменшення пені.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
За приписами ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, правовий аналіз наведеної норми свідчить про те, що зменшення розміру неустойки це право суду, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013.
Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, те, що основним споживачем послуг відповідача є бюджетні установи/організації, враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача та необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату послуг з розподілу природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18.
Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 206455,84 грн. В решті вимог в частині стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (73025, м.Херсон, Острівське шосе, 1, код ЄДРПОУ 31653320) на користь Акціонерного товариства «Херсонгаз» (73036, м. Херсон, вулиця Поповича, будинок № 3, код ЄДРПОУ 03355353) суму інфляційних втрат у розмірі 405242,16 грн., суму 3% річних у розмірі 233092,64 грн., суму пені у розмірі 206455,84 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 15768,70 грн.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 20.09.2021.
Суддя С.В. Нікітенко