Справа № 752/23599/20
Провадження № 2/752/3989/21
іменем України
(заочне)
03 вересня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
у листопаді 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 11 753,64 грн., а також судових витрат.
Позов мотивувало тим, що ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 13.07.2011 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах кредитного ліміту, однак, остання умов укладеного договору не виконала належним чином.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Заборгованість останньої перед банком за кредитним договором № б/н від 13.07.2011 року на дату смерті становить 11 753,64 грн., яка складається з 6 612,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т. ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 6 612,18 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, 5 141,46 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. - нараховано комісії.
15.08.2018 року банк направив претензію кредитора до Другої Київської державної нотаріальної контори, на яку 18.10.2018 року отримав відповідь про направлення останньої до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, за місцем заведення спадкової справ, та від Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 28.10.2018 року отримано відповідь про отримання претензії.
Вказало, що 16.05.2020 року банк направив лист-претензію спадкоємниці померлої ОСОБА_2 , через яку пред'явив свої вимоги, однак, з боку останньої ніяких дій виконано не було.
Тому, посилаючись на положення ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважає, що відповідач, прийнявши спадщину, до складу якої входять кредитні зобов'язання померлого позичальника ОСОБА_2 , через що в силу ст. ст. 608, 1218, 1219 ЦК України набули статусу боржників, своїх обов'язків щодо сплати заборгованості за кредитним договором добровільно не виконують, у зв'язку з чим банк звертається до суду із вказаним позовом.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 15.12.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 13.05.2021 року (а.с. 75-76).
Ухвалою від 13.05.2021 року розгляд справи відкладено на 03.09.2021 року та витребувано у Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 80-81).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Позивач подав до заяву те, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що 13.07.2011 року ОСОБА_3 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої виявила бажання оформити на своє ім'я кредитку «Універсальна» з бажаним лімітом 4 000,00 грн. (а.с. 18).
На підтвердження своїх вимог до матеріалів справи позивач надав анкету-заяву та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не підписані позичальником ОСОБА_2 (а.с. 20-45). Крім того, на підтвердження своїх вимог позивач надав суду розрахунок, згідно з яким вбачається, що станом на 31.05.2015 року у ОСОБА_2 перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 5 399,21 грн., та станом на 30.09.2019 року - 11 753,64 грн. (а.с. 8-9, 10-11).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 13.07.2011 року неустойка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути зокрема пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.07.2011 року, посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.07.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що 13.07.2011 року між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого банком ОСОБА_2 було відкрито банківський рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, визначеному у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу було надано у користування кредитну картку.
На підтвердження своїх вимог АТ КБ «Приватбанк» надало суду копію анкети-заяви ОСОБА_2 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», розрахунок заборгованості, виписку з рахунку на ім'я ОСОБА_2 , довідку про зміну умов кредитування, довідку про видані кредитні картки та копію паспорта ОСОБА_2 .
Разом з тим, вказані документи не підтверджують умов кредитування.
Наявний в матеріалах справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису ОСОБА_2 .
Анкета-заява ОСОБА_2 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» містить лише її анкетні дані та контактну інформацію.
Вказана анкета-заява не містить даних про умови кредитування, в ній відсутня відмітка про те, яку картку відповідач просила видати.
03.07.2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Великої Палати Верховного Суду позивач має право лише на повернення сум фактично отриманих коштів.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 18.09.2017 року Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 14599 (а.с. 49).
15.08.2018 року банк направив до Другої Київської державної нотаріальної контори претензію кредитора від 25.07.2018 року вих. № SAMDN50000047566801 (а.с. 50-56).
Листом № 3532/01-16 від 21.08.2018 року Друга Київська державна нотаріальна контора повідомила про те, що спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заведено іншою нотаріальною конторою - Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою, до якої претензія кредитора перенаправлена за належністю (а.с. 57).
Дев'ята Київська державна нотаріальна контора листом № 5091/02-14 від 28.08.2018 року повідомила банк про долучення претензії до спадкової справи № 787/2017 (а.с. 58).
16.05.2020 року банком було направлено на ім'я відповідача ОСОБА_1 лист-претензію від 27.04.2020 року № SAMDN50000047566801 як до спадкоємця позичальника ОСОБА_2 (а.с. 59, 60).
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Саме на підставі норм ст. ст. 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.
Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Згідно наявної в матеріалах справи копії спадкової справи № 787/2017, розпочатої 30.10.2017 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , наданої Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою на виконання вимог ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2021 року, вбачається наступне.
30.10.2017 року до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори звернулась ПАТ «Ідея Банк» з претензією кредитора, на підставі якої було заведено спадкову справу.
16.05.2018 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 звернулась її донька - ОСОБА_4 .
Як вбачається, що на підставі даної заяви було заведено спадкову справу.
03.02.2017 року до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_5 - син померлого ОСОБА_6 про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини по заповіту після смерті ОСОБА_6 та із заявою про прийняття спадщини.
В матеріалах спадкової справи наявна претензія кредитора АТ КБ «Приватбанк» від 25.07.2018 року вих. № SAMDN50000047566801, котра надійшла до нотаріальної контори 28.08.2018 року.
Свідоцтва про прав власності на спадщину за законом не видавались.
Проте, відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 , та довідки про реєстрацію місця проживання особи, на момент смерті ОСОБА_2 разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована відповідач.
Однак, згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (гл. 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (гл. 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»).
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак, відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
Отже, відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем після померлої ОСОБА_2 .
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.
Отже, при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені ч. ч. 2, 3 ст. 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених ст. 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України.
Разом з тим, положення ст. 1282 ЦК України застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Статтею 1281 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини) встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини пред'являти свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою та третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Зазначена норма не встановлює певного порядку пред'явлення таких вимог і має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобов'язання спадкодавця перед кредитором, а частина перша цієї норми зобов'язує спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борг.
При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України приймає претензії кредиторів спадкодавця.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені ч. ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених ст. 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України.
Листом № 3532/01-16 від 21.08.2018 року Друга Київська державна нотаріальна контора повідомила про те, що спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заведено іншою нотаріальною конторою - Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою, до якої претензія кредитора перенаправлена за належністю (а.с. 57).
Дев'ята Київська державна нотаріальна контора листом № 5091/02-14 від 28.08.2018 року повідомила банк про долучення претензії до спадкової справи № 787/2017 (а.с. 58).
Однак, з матеріалів справи вбачається, що у претензії кредитора від 25.07.2018 року вих. № SAMDN50000047566801, направленої банком до Другої Київської державної нотаріальної контори 15.08.2018 року (а.с. 50-56), зазначено, що на теперішній час банку стало відомо, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, банком не вказано, коли саме стало відомо про смерть позичальника.
Враховуючи викладене, суд надійшов до висновку про пропуск АТ КБ «Приватбанк» шестимісячного строку пред'явлення вимог до спадкоємців, встановленого ч. 2 ст. 1281 ЦК України.
Тому, суд виходить з того, що банком не надано доказів дотримання ним строку, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, тому він позбавлений права вимоги до спадкоємців в силу приписів ч. 4 ст. 1281 ЦК України, а позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054, 1268, 1270, 1281, 1282, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко