Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/808/20
номер провадження 2/695/241/21
13 вересня 2021 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Середи Л.В.,
за участю:
секретаря - Біліченко С.В.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача, адвоката - Бруса С.М.,
представника відповідача, адвоката - Зеленого Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотонському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області (правонаступник КУ «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області), про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 10.04.2020 року звернулась до суду з позовом до Комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наказом № 6 від 17.03.2020 її було звільнено з посади завідувача відділення стаціонарного догляду селища Пальміра Комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) в Золотоніському районі» на підставі ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Наказ про звільнення позивач вважає незаконними, оскільки її звільнення відбулося без належних правових підстав, а саме не було належно проведене службове розслідування, позивачу не надано можливості надати свої доводи та зауваження щодо обставин, які покладались в основу її звільнення, а відповідачем не було належно доведено факт скоєння позивачем грубого порушення трудових обов'язків, що призвело до необґрунтованого притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності та протиправно звільнено позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Також вказувала, що за порушення трудової дисципліни ст. 147 КЗпП передбачено, стягнення - догана або звільнення, однак відповідачем обрано найтяжчий вид покарання, що свідчить про упередженість директора ОСОБА_2 по відношенню до позивача.
Позивач просить стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, що стався з вини відповідача, а також моральну шкоду в розмірі 30000 грн., яка обґрунтована сильними душевними стражданнями в наслідок незаконного її звільнення та втратою заробітку, що унеможливило її нормальне медичне забезпечення, з урахуванням тяжкості її захворювання, що стало підставою присвоєння їй ІІ групи інвалідності, та фінансового забезпечення сім'ї.
Ухвалою суду від 12.05.2021 року було замінено відповідача Комунальну установу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області на правонаступника - Комунальну установу «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував у повному обсязі вказуючи при цьому на невірне викладення позивачем усіх обставин. Так відповідач вказує, що він отримав заяви від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є колишніми працівниками відділення про те, що з вересня 2018 по травень 2019 року свекруха позивача - ОСОБА_6 проживала у цьому відділенні на повному державному забезпеченні. Вказані заяви отримано 11.03.2020 року. Відповідачем було запропоновано позивачу надати пояснення з приводу вказаних фактів, на що остання зволікала та згодом надала пояснення у яких проти вказаних обставин заперечувала. Позивач була повідомлена про початок службового розслідування, хоча і відмовилась від підписання відповідного наказу від 13.03.2020 року. Вказаним наказом про початок проведення службового розслідування від 13.03.2020 року було визначено склад комісії, мета і строк його проведення. Протягом службового розслідування з 13 по 17 березня 2020 року позивач мала час надати докази на спростування факту зловживання нею службовим становищем, а 17.03.2020 року брала участь у засіданні комісії з розслідування. За результатами проведення відповідної перевірки комісією було встановлено факт проживання ОСОБА_6 у відділенні стаціонарного догляду КУ «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)». Комісія встановила, що розпорядившись одноосібно розмістити на проживання свою свекруху позивач порушила умови і правила прийому до відділення передбачені пп. 4.17.9 - 4.17.11 Статуту, затвердженого рішенням Золотоніської районної ради №20-31/VII від 21.05.2018 та п.п. 8-10 Положення про відділення стаціонарного догляду, затвердженого наказом директора Відповідача №7 від 03.01.2017 року, що завдало значної матеріальної та репутаційної шкоди відповідачу, таким чином було зроблено правомірний висновок про вчинення посадовою особою одноразового грубого порушення, а у зв'язку з істотністю заподіяної шкоди було прийнято рішення про застосування норм п. 1 ст. 40 КЗпП України.
У судовому засіданні позивач та її представник адвокат Брус С.М. позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити вказуючи, що службове розслідування було упереджене, та належним чином факт перебування свекрухи позивача на утриманні відповідача не доведене, що призвело до необґрунтованого притягнення до дисциплінарної відповідальності та протиправного звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
У судовому засіданні представник відповідача Комунальної установи «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області адвокат Зелений Ю.В. заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи про належне з'ясування відповідачем усіх обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку та правомірність її звільнення.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що вона працює підсобним працівником в КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотонському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області (правонаступник КУ «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області) та під час відсутності ОСОБА_1 здійснювала догляд за ОСОБА_6 , а саме носила їй їсти у її будинок, інколи, коли відбувались святкові заходи, приводила її на концерти. Жодної кімнати за нею закріплено не було, на утриманні закладу вона не перебувала. ОСОБА_6 приходила до закладу спілкуватися із своїми подругами, які там перебували.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що вона працювала з 2017 по 20.03.2019 року на посаді медичної сестри з дієтичного харчування в КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотонському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області (правонаступник КУ «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області), ОСОБА_6 є свекрухою ОСОБА_1 , яка приходила до закладу на свята та до своїх подруг, які перебували у закладі, у самому закладі вона не проживала, його послугами не користувалася, кімнати за нею закріплено не було.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 03.01.2017 року переведена на посаду завідувача відділенням стаціонарного догляду селища Пальміра в комунальній установі «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області.
01.05.2018 року у зв'язку з реорганізацією установи було змінено її назву, тому в трудовій книжці зроблено відповідний запис, хоча назва посади, з відповідним колом повноважень залишилася без змін.
Наказом директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області № 6 від 17.03.2020 року ОСОБА_1 було звільнено, за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (п. 1 ст. 41 КЗпП України).
Підставою зазначено: матеріали службового розслідування.
Рішенням Золотоніської районної ради № 2-26/VIII від 24.12.2020, ухвалено до 01.01.2021 року безоплатно передати в комунальну власність Вознесенської об'єднаної територіальної громади на баланс Вознесенської сільської ради Комунальну установу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області.
Рішенням Вознесенської сільської ради № 5-1/VIII від 30.12.2020, було прийнято в комунальну власність Комунальну установу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотоніському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області та перейменовано на Комунальну установу «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.01.2019 року у справі № 343/6/18.
Аналогічні роз'яснення містяться у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» .
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Аналіз вказаних норм трудового права та судової практики ВС дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
До таких правих висновків дійшов ВС у постанові від 29.01.2020 р. у справі № 759/1122/19 та постанові від 22.08.2019 у справі № 309/3460/16-ц.
Відповідно до вимог трудового законодавства порушення трудової дисципліни визначається як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків. Наявність вини є обов'язковою умовою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
Ознакою порушення працівником трудової дисципліни, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, є наявність вини в його діях чи бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними і поведінкою правопорушника.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 року у справі № 821/935/16.
Дослідивши матеріали справи та надані відповідачем матеріали службового розслідування, судом встановлено, що підставою для початку проведення службового розслідування стали заяви колишніх працівників КУ «Територіальний центр в Золотоніському районі» ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про те, що ОСОБА_6 безпідставно перебувала на утриманні закладу.
Службовим розслідуванням, що наказом В.о. директора КУ «Територіальний центр в Золотоніському районі» Слюсаренко Л.І. від 18.02.2019 року №13 ОСОБА_6 була прийнята для постійного проживання на платній основі у відділення стаціонарного догляду КУ «Територіальний центр в Золотоніському районі». Однак наказом від 18.02.2019 року за № 14 В.о. директора КУ «Територіальний центр в Золотоніському районі» Слюсаренко Л.І. наказ від 18.02.2019 року за №13 був скасований.
У ході службового розслідування були відібрані письмові пояснення в працівників КУ «Територіальний центр в Золотоніському районі» ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , які факт проживання ОСОБА_6 в територіальному центрі заперечили.
Крім того, комісія з проведення службового розслідування КУ Територіальний центр в Золотоніському районі» заслухала голову комісії, який повідомив членам комісії, що впродовж 14-15 квітня шляхом аудіо запису ним було зібрано свідчення колишньої сестри-господарки відділення стаціонарного догляду ОСОБА_9 , колишнього кухаря відділення стаціонарного догляду ОСОБА_4 , колишнього помічника кухара ОСОБА_5 та молодшої с медичної сестри відділення стаціонарного догляду ОСОБА_14 та свідчення підопічних відділення стаціонарного догляду ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .. Він ознайомив членів комісії із аудіо записами. Усі свідчення підтверджують факт неофіційного проживання ОСОБА_6 в період з осені 2018 по весну 2019 року, хоча у визначенні періоду проживання у вказаних прояснення єдності немає, що було взято до уваги членами комісії та відображено в протоколі №2 засідання комісії від 16.03.2020 року. Вказані пояснення були роздруковані та долучені до матеріалів службового розслідування.
Також були відібрані письмові пояснення від ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , які ствердили факт проживання факт проживання ОСОБА_6 у КУ Територіальний центр в Золотоніському районі».
Згідно з даними протоколу засідання комісії з проведення службового розслідування від 17.03.2020 року за №3, члени комісії ознайомились з письмовими поясненнями працівників відділення, які заперечували факт проживання ОСОБА_6 у відділенні, провели опитування ОСОБА_1 із демонстрацією їй фотоматеріалів де вона упізнала на фото свою свекруху у їдальні і при виході з кімнати №3, та заслухали голову комісії, який запропонував членам комісії підтримати попередній висновок щодо вчинення ОСОБА_1 грубого порушення, яке полягало у наданні за її усним розпорядженням, без належних підстава з перевищенням своїх повноважень послуг її свекрусі ОСОБА_6 , що було підтримано членами комісії.
Проте з такими висновками суд погодитись не може.
Як вбачається із наведених вище обставин, комісія взяла до уваги пояснення тільки тих працівників, які вказували на проживання ОСОБА_6 у територіальному центрі, та не взяла до уваги пояснення інших працівників, які даний факт заперечували, при цьому не надавши жодних обґрунтувань відхилення таких пояснень. Крім того комісія особисто не опитувала працівників установи, посилаючись та покладаючи в основу свого рішення аудіо записи таких пояснень, які були зібрані головою комісії, що не може бути визнано допустимим, належним та достатнім доказом.
Окрім того суд зауважує і про те, що інвентаризація, аудит чи будь-яка інша фінансова (господарська) перевірка вказаної установи не проводилася, розмір можливих заподіяних збитків не встановлювався, що свідчить про неналежне з'ясування усіх обставин справи та проведення службового розслідування, крім того вказує на безпідставність твердження відповідача про заподіяння діями позивача значної матеріальної шкоди, наявність якої взагалі не перевірялось та не встановлювалось. Фактично матеріали розслідування мають тільки формальні посилання на наявність шкоди без чіткого визначення її розміру.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з роботи на підставі п.1 ч. 1 ст.41 КЗпП України здійснено відповідачем без достатніх на те підстав, достатніх та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки позивача, факту завдання нею шкоди установі та її розміру відповідачем суду не надано, правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи відповідачем не доведена.
Згідно з правовим висновком викладеним в Постанові Верховного суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 р. по справа № 296/576/17, важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов'язків. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Відповідно до статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на можливе порушення, яке могло бути вчинено позивачем в період з вересня 2018 по травень 2019 року, а накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення лише 17.03.2020 р., тобто через майже рік з дня його можливого вчинення.
Таким чином навіть за умов належного доведення факту вчинення позивачем вказаного дисциплінарного порушення, строк притягнення позивача до відповідальності закінчився, адже ч. 2 ст.. 148 КЗпП України визначаючи шість місяців з дня вчинення проступку не містить прив'язки до дня його виявлення .
Отже, звільнення позивача відбулось з пропуском строку, визначеного в статті 148 КЗпП.
Таким чином, судом достовірно встановлено, що звільнення позивачки із займаної посади відбулося з порушенням трудового законодавства, а саме належним чином факт порушення позивачкою трудових обов'язків не доведено, а покарання фактично застосовано з пропуском встановленого законом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, а тому суд вважає, що її звільнення відбулось без законної на те підстави.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки, суд прийшов до висновку, що звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.03.2020 по 13.09.2021 (день винесення судового рішення).
Розмір середнього заробітку необхідно розраховувати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено гопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 з наступними змінами. Згідно пунктів 2, 5, 8 цього Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи із його заробітної плати за два останніх відпрацьованих місяця, які передували звільненню, а нарахування середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.
Відповідно до довідки про доходи від 22.12.2020, заробітна плата позивача за один місяць роботи складала 8282 грн.. Середньоденний заробіток становив -414.10 грн.
Кількість робочих днів за період з 18.03.2020 по 13.09.2021 складає 380 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення становить 157358 грн.
Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за чає вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.
Щодо моральної шкоди.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органові моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері групових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
За таких обставин, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи всі обставини в справі, з урахуванням обсягу заподіяних моральних страждань, тривалості заподіяння моральної шкоди, необхідністю позивача докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, а також інших негативних .наслідків, суд визначає достатнім розмір моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн.
Інша сума моральної шкоди, яка заявлена позивачем, на переконання суду є неналежно мотивованою, а тому в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.
Згідно ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. В зв'язку з цим, рішення суду в цій частині підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.,ст. 141, 263, 265, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотонському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області (правонаступник КУ «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області), про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Комунальної установи Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Золотонському районі» Золотоніської районної ради Черкаської області №6 від 17.03.2020 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючої відділенням Комунальної установи «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.
Стягнути з Комунальної установи «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 157358 (сто п'ятдесят сім тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень без врахування податків і обов'язкових платежів, що мають справлятися при виплаті заробітної плати.
Стягнути з Комунальної установи «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 моральну шкоду в сумі 3000 (три тисячі) гривень.
Стягнути з Комунальної установи «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на користь держави судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві гривні).
Допустити рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідуючої відділенням Комунальної установи «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Вознесенської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя : Середа Л.В.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний головуючим 17 вересня 2021 року.