Справа № 547/210/20 Номер провадження 22-ц/814/1629/21Головуючий у 1-й інстанції Харченко В. Ф. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.
15 вересня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондаревської С.М.
суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І.
секретар: Зеленська О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, начальник Семенівського районного відділу державної виконавчої служби Полтавського обласного Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Чекальський Сергій Броніславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У березні 2020 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк'про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 11 липня 2008 року вона та АТ КБ «ПриватБанк» уклали договір поруки №PLRSGA0000000013. У відповідності до вказаного договору вона взяла на себе зобов'язання перед банком відповідати по борговим зобов'язан-ням за кредитним договором №PLRSGA0000000013 від 11 листопада 2008 року, згідно якого кредитор, АТ КБ «Приватбанк» надав боржнику, ОСОБА_3 кредит у розмірі 29 105 грн. на споживчі цілі. Кредит оформлений під заставу житла позивача, а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
За умовами пункту 16 вказаного договору передбачено щомісячний платіж у сумі 600 грн. 62 коп., але у січні 2012 року банком було проведено реструктуризацію боргу та укладено додаткову угоду із боржником ОСОБА_3 та змінено щомісячний платіж у сумі 950 грн. 86 коп. про, що позивачем не було повідом-лено та не укладено ніякої угоди.
У червні 2016 року банк звернувся до Семенівського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення на свою користь солідарно існуючу заборгованість у сумі 31 118 грн. 41 коп. за вищевказаним кредитним договором.
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2016 ро-ку відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у позові до поручителя ОСОБА_1 через припинення відповідної поруки.
Оскільки згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, - зазначені обставини обумовили припинення поруки ОСОБА_4 щодо зобов'язань ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк».
02 березня 2020 року вона отримала постанову начальника Семенівського РВ ДВС Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) С.Б.Чекальського ВП 61254477 від 20 лютого 2020 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим написом №1235 від 03 вересня 2018 року про звернення стягнення на нерухоме майно житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачеві ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_3 , за його кредитними зобов'язаннями за кредитним договором №PLRSGA0000000013, укладеним між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк»11 липня 2008 року на загальну суму 66 697 грн. 73 коп.
З постанови державного виконавця вона дізналася, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу І.М.Бондар вчинено виконавчий напис №1235 про стягнення з позивача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 66 697 грн. 73 коп.
Вважає, що вищевказаний виконавчий напис вчинено з порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню. Нотаріусом не отримано документи, що свідчать про безспірність вимог банку. З дня виникнення права вимоги пройшло більш як 3 роки.
Просила визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни №1235 від 03 вересня 2018 року про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за договором поруки та кредитним договором №PLRSGA0000000013, укладений між ОСОБА_1 за ЗАТ КБ «ПриватБанк» 11 липня 2008 року на загальну суму 66 697 грн. 73 коп. - таким, що не підлягає виконанню.
Заочним рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати заочне рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов про визнання виконавчого напису №1235 від 03 вересня 2018 року, вчиненого ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, таким, що не підлягає виконанню.
Зазначала, що АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до приватного нотаріуса Дніпровсь-кого міського нотаріального округу Бондар І.М. про вчинення виконавчого напису про стяг-нення з неї - ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 66 697 грн. 73 коп., не надавши нотаріусу рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2016 року.
Також вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню. Нотаріусом не отримано документів, що свідчать про безспірність вимог банку.
На апеляційну скаргу ОСОБА_1 свій відзив надало АТ КБ «Приватбанк», у якому, спростовуючи доводи апеляційної скарги, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2021 року - залишити без змін.
Вказувало, що виконавчий напис вчинений не за договором поруки, а відповідно до умов Договору іпотеки від 11 липня 2008 року, де ОСОБА_1 є іпотекодавцем (а не фінансовим поручителем) за зобов'язаннями ОСОБА_3 по кредитному договору №PLRSGA0000000013 від 11 липня 2008 року.
Також зазначало, що через прострочення по внесенню платежів, заборгованість позичальника перед банком постійно зростала, а тому 01 серпня 2018 року позичальнику та Іпотекодавцю було надіслано письмові вимоги банка про усунення порушень.
Для виконання виконавчого напису нотаріусу від 03 вересня 2018 року були надані всі необхідні документи, відповідно до вимог чинного законодавства.
Окрім того, позовні вимоги позивача та доводи апеляційної скарги обґрунтовані фактом припинення фінансової поруки, однак ці обставини не призводить до припинення майнової поруки та не свідчать про неправомірність дій нотаріуса.
Також скаржником не спростований розмір заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунто-ваність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис №1235 від 03 вересня 2018 року про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_3 , за його кредитними зобов'язаннями за кредитним договором №PLRSGA0000000013, укладеним між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» 11 липня 2018 року.
Зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки №PLRSGA0000000013, посвідченого 11 липня 2008 року приватним нотаріусом Семенівського районного нотаріаль-ного округу Литвин М.І за реєстровим № 1994, передане в іпотеку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк».
За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, пропонується задовольнити вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» у розмірі: заборгованість за кредитом - 22 277 грн. 80 коп., заборгованість за відсотками - 8517 грн. 10 коп., комісія - 1722 грн. 64 коп., пеня - 27 670 грн. 77 коп., штраф - 3 009 грн. 42 коп.
Кредитний договір №PLRSGA0000000013 від 11 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_3 і банком ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено у простій письмовій формі, його не посвідчено у нотаріальному порядку.
За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2016 ро-ку відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у позові до поручителя ОСОБА_1 за вказаним кредит-ним договором через припинення договору поруки від 11 липня 2008 року. Рішенням вста-новлено збільшення відповідальності поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України обумовило припинення 15 листопада 2011 року поруки ОСОБА_6 за кредитним договором.
З вказаним позовом банк звернувся до суду у березні 2016 року.
Пункт 5.5. кредитного договору вказує на строк позовної давності за усіма вимогами 5 років. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Звідси вірним є висновок суду першої інстанції про те, що п'ятирічний строк позовної давності почав перебіг заново у березні 2016 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у встановленому законом порядку не спростовано належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надано доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, за нормами ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (абзац третій); іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (абзац сьомий); майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду (абзац восьмий); боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання (абзац десятий).
За нормами частини першої статті 17 Закону «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: - припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним;
- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
- з інших підстав, передбачених цим Законом.
Таким чином, статтею 17 Закону «Про іпотеку» не передбачено такої підстави припинення іпотеки як зміна зобов'язання, що призвела до збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця. Підстави припинення іпотеки як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання встановлені окремими нормами цивільного закону, а тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання незалежно від ступеня їх подібності щодо відносин чи найменування сторін.
Іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 Закону України «Про іпотеку» встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і внесення змін і доповнень до іпотечного договору.
Зміна основного зобов'язання за кредитним договором без згоди майнового поручителя (іпотекодавця), що призвела до збільшення обсягу його відповідальності, не може бути підставою припинення іпотеки.
Отже вірним є висновок районного суду, що договір іпотеки №PLRSGA0000000013 від 11 липня 2008 року , що укладений між сторонами щодо будинку позивача, не припинив свою дію.
Пункт 35.2 договору іпотеки вказує на погашення кредиту у період 11 липня 2008 року - 11 липня 2018 року. Пункт 30 договору вказує на його дію до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №PLRSGA0000000013 від 11 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_7 і ЗАТ КБ «ПриватБанк».
Пункт 24 договору іпотеки передбачає право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Виконавчий напис вчинено 03 вересня 2018 року. Його ініційовано перед нотаріусом 03 вересня 2018 року.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 За-кону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспір-ної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого на-пису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на при-мусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - нада-ними стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгова-ності провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), а також Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів,
У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що надані відповідачем приватному нотаріусу документи наразі відповідають переліку, що вказаний у пункті 1-1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Вони містять оригінали кредитного і іпотечного договорів; копію письмової вимоги до позичальника ОСОБА_3 і майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 ; чек Укрпошти і опис вкладення відповідного поштового відправлення на адреси ОСОБА_3 і ОСОБА_1 ; розрахунок-довідку заборгованості про ненадходження платежу за кредитним договором /т. 1 а.с. 36-79/.
Повідомлення (письмова вимога про усунення порушень за кредитним договором) надіслане банком ОСОБА_3 і ОСОБА_1 01 серпня 2018 року, тобто меш як через місяць після закінчення графіку погашення кредиту. Із заявою до приватного нотаріуса банк звернувся 03 вересня 2018 року.
Відтак вірним є висновок місцевого суду про те, що відповідачем виконано відповідні вимоги для отримання спірного виконавчого напису і нотаріусом не порушено вимог ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат».
Будь-яких доказів на спростування безспірності вимог відповідача перед позивачем, позивач до суду першої та апеляційної інстанцій - не надав. Вказану у виконавчому написі заборгованість, в тому числі її розмір, позивачем не спростовано.
З виконавчого напису вбачається, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу І.М. Бондар було вчинено виконавчий напис №1235 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПриватБанк» заборгованості, яка співпадає із розміром суми, зазначеної у направленому повідомленні боржнику.
Апелянт безпідставно вважає, що припинення фінансової поруки впливає на майнову поруку. Виконавчий напис від 03 вересня 2018 року було вчинене на підставі нотаріально посвідченого Договору іпотеки від 11 липня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є майновим поручителем за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_3 відповідно до його кредитного договору №PLRSGA0000000013 від 11 липня 2008 року.
Виконавчий напис вчинявся не за договором поруки, а відповідно до умов Договору іпотеки від 11 липня 2008 року, де ОСОБА_1 є іпотекодавцем (а не фінансовим поручителем) за кредитним зобов'язанням ОСОБА_3 по кредитному договору №PLRSGA0000000013 від 11 липня 2008 року.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу», статей, 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.
Згідно ст. 546 ЦК України, застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК), не застосовується до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодер-жателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.
З огляду на зазначені обставини, припинення фінансової поруки заявником жодним чином не впливає на її майнову поруку перед Банком відповідно до договору іпотеки від 11 липня 2008 року (за умовами якого ОСОБА_1 є іпотекодавцем і предмет іпотеки забезпечує кредитні зобов'язання ОСОБА_3 як позичальника по кредитному договору №PLRSGA0000000013 від 11 липня 2008 року.
Таким чином, правильним є висновок суду, що правовідносини між кредитором (АТ КБ «Приватбанк») та майновим поручителем (іпотекодавцем ОСОБА_1 -ною) продовжують існувати до повного виконання умов Іпотечного договору, ці правовідно-сини не є припиненими.
Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється також зокрема і з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.
Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
Інформація про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі.
В свою чергу позивачем не надано жодних доказів наявності спору щодо розміру та складових заборгованості перед банком.
Оспорюваний виконавчий напис вчинено відповідно до вимог закону та в межах повноважень нотаріуса, доказів на спростування такого висновку стороною позивача надано не було.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: Бондаревська С.М.
Судді: Абрамов П.С.
Пилипчук Л.І.