Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2021 р. Справа№200/8548/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, місто Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості з пенсії та моральної шкоди, -
12 липня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі-відповідач), в якій просить:
-визнати протиправною бездіяльність Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати заборгованості з пенсії за період з 12.05.2016 по 30.11.2020 в сумі 69 996,06 грн;
-стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на його користь заборгованість з пенсії за період з 12.05.2016 по 30.11.2020 в сумі 69 996,06 грн;
-допустити негайне виконання в межах суми стягнення за один місяць;
- стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.;
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі 200/6801/20 Управлінням зараховано до пільгового стажу позивача за списком № 1 періоди роботи з 19.02.1993 по 02.11.1993, з 13.06.1995 по 31.03.1999 та з грудня 2020 року пенсія в новому розмірі виплачується щомісячно. Проте, відповідач має перед ним заборгованість з виплати пенсії за період з 12.05.2016 по 30.11.2020 в сумі 69 996,06 грн., яка не виплачується у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування. Вважає, що відповідач порушує його конституційні права, у зв'язку з чим, він звернувся до суду із даним позовом.
Судом встановлено, що 9 жовтня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 925 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України”.
Пунктом 2 вищезазначеної Постанови № 925 вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.
Відповідно до зазначеного Переліку територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Листом від 04.06.2021 р. № 0500-26-7/13710 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило Донецький окружний адміністративний суд, що з 01.06.2021 р. до Головного управління перейшли завдання та функції територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій області в наслідок їх реорганізації шляхом приєднання до Головного управління. У цьому листі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на підставі ст. 52 КАС України у зв'язку із переходом функцій до Головного управління просить допустити Головне управління до участі у всіх справах, які перебувають в провадженні Донецького окружного адміністративного суду, як правонаступника де сторонами виступали територіальні управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Статтею 52 КАС України передбачено, що в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Згідно з ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
На підставі викладеного, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до відповідача- Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що дійсно перед позивачем існує заборгованість за спірний період у сумі 69 996,06 грн. Її виплата буде проведена після відповідного фінансування. Вважав, що не порушив права позивача. Просив в задоволенні позову відмовити.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 є громадянином України та пенсіонером з інвалідності з 2016 року, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 11 липня 2018 року, матеріалами пенсійної справи. (арк. справи 10-12).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року Адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення певних дій задоволено частково, визнано протиправним та скасовано розпорядження Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26 травня 2016 року, зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323, місцезнаходження: вул. Центральна, 13, м. Мирноград, Донецька область, 85323) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) від 23 травня 2016 року про призначення пенсії з інвалідності з зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 1 періодів роботи позивача з 19 лютого 1993 року по 02 листопада 1993 року на ВП “Шахта імені 1 Травня” та з 13 червня 1995 року по 31 березня 1999 року на ВП “Шахтоуправління імені 17 партз'їзду”,в іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду набуло законної сили 13.11.2020(арк. справи 27-31).
Листом №1419-695/Б-02/8-0500/21 від 18.02.2021 відповідач повідомив, що на виконання зазначеного рішення Управлінням зараховано до пільгового стажу позивача за списком № 1 періоди роботи з 19.02.1993 по 02.11.1993, з 13.06.1995 по 31.03.1999 та з грудня 2020 року пенсія в новому розмірі виплачується щомісячно. Заборгованість з пенсії за період з 12.05.2016 по 30.11.2020 буде виплачена на у мовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після його затвердження (арк. справи 19-20).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
За приписами статті 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України “Про виконавче провадження” (далі - рішення суду), та особливості їх виконання. Частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішення суду покладено на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у зв'язку з чим останні є відповідачами у справах, пов'язаних з виконанням рішень суду. Абзац 1 частини другої статті 3 Закону № 4901-VI передбачає право стягувача на звернення до органів казначейства із заявою про виконання рішення суду у випадку його невиконання в передбачені строки, а не право звернення до суду, тощо.
Отже, Законом № 4901-VI створено додатковий механізм гарантування права осіб на обов'язковість судового рішення без повторного звернення до суду з новим адміністративним позовом.
Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637 доповнено абзацом 20 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року, за змістом якого суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Внаслідок прийняття вказаної норми Кабінетом Міністрів України не тільки фактично зупинено виплату громадянам України пенсійних виплат на невизначений період часу, а й змінено строк виплати пенсій, регламентований частиною першою статті 47 Закону № 1058.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймалось.
Отже, приписи абзацу 20 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року) не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки не відповідають частині першій статті 47 Закону № 1058.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано суду доказів правомірності його бездіяльності щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 12.05.2016 по 30.11.2020 в сумі 69 996,06 грн.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу нарахованої пенсії у розмірі 69 996,06 грн., за період з 12.05.2016 по 30.11.2020, а також про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з з 12.05.2016 по 30.11.2020 в розмірі 69 996,06 грн., отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Приписами п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, дане рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (частина 2 статті 1167 ЦК України).
У відповідності до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно з'ясувати: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
В обґрунтування означеної позовної вимоги позивач навів, що своїми діями відповідач завдав своїми діями йому душевних страждань. Втім, позивачем до матеріалів справи не надані документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних страждань, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди у визначеному розмірі - 50 000,00 грн., а також інших документів, що мають значення для вирішення цієї вимоги.
Так, враховуючи всі доводи, які навів позивач у позовній заяві, беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав суб'єктом владних повноважень, суд зазначає, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи не достатньо для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки: суд встановив, що позивач не подав жодних доказів на підтвердження моральної шкоди; із позовної заяви, не вбачається, чому саме позивач обрахував свою моральну шкоду у розмірі: 50 0000 грн., а не іншого розміру.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Аналогічна правова позиція щодо покладення обов'язку доказування моральної шкоди на позивача викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 815/6107/17 і від 4 березня 2020 року у справі №815/2215/15, від 16 липня 2020 року у справі № 822/3180/15.
З урахуванням встановлених судом обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи те, що норми КАС України та Закону України "Про судовий збір" не передбачають розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124, 125, 132, 133, 134, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, місто Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості з пенсії та моральної шкоди, -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії у розмірі 69 996,06 грн., за період з 12.05.2016 по 30.11.2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, місто Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену пенсію, за період з 12.05.2016 по 30.11.2020, в розмірі 69 996,06 грн.( шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 06 копійок).
Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позовних вимог,- відмовити.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 16 вересня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.В. Зінченко