Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 вересня 2021 р. Справа№200/8206/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрегіонального відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського міжрегіонального відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 84; код ЄДРПОУ 40109084), з вимогами:
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецький області на користь ОСОБА_1 несплачену одноразову грошову допомогу при звільнені у розмірі 59 813,00 грн.;
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецький області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі 24 808,00 грн.;
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецький області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 липня 2020 року по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати Маріупольський міжрайонноий вілліл Управління поліції охорони в Донецький області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом від 02.07.2020 №50 о/с був звільнений зі служби в Національній поліції, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає - 18 років 05 місяців 19 днів. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачена йому одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 59 813,00 грн. Також вважає, що йому протиправно не виплачена компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі 24 808,00 грн. Крім того, просить суд стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що станом на дату звільнення позивача відповідач не мав правових підстав нараховувати та виплачувати певний вид грошового забезпечення, оскільки таке право виникло лише 21.08.2020, коли набув чинності наказ Міністерства внутрішніх справ №539 від 17.07.2020 “Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260”, яким було доповнено новим Розділом VІ “Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських”. Тобто, на думку відповідача, оскільки норма цього наказу діє з 21.08.2020, а позивач звільнився 03.07.2020 на нього не розповсюджуються приписи цього наказу. Зазначає, що в силу приписів ст. Закону України «Про Національну поліцію» і ст.24 Закону України «Про відпустки» компенсація невикористаних днів таких відпусток не передбачена. Приписи ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», також, не передбачають надання компенсації додаткової відпустки, якої не скористалась особа, що має відповідне право за вказаним законом. Вважав, що діяв правомірно. Також відповідач вважає, що він не був роботодавцем ОСОБА_1 , оскільки позивач не працював на підставі трудового договору, а проходив службу в підрозділі Національної поліції України. Просив в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2021 провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2021 у задоволенні заяви Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2021 у задоволенні заяви Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про залишення позову без розгляду відмовлено.
З 18.08.2021 по 30.08.2021 головуючий суддя перебував у щорічній основній відпустці та з 31.08.2021 по 14.09.2021 у щорічній додатковій відпустці.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копію паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.9-10).
Відповідно до копії свідоцтва про народження від 08.11.2001 № НОМЕР_3 ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.22).
Наказом начальника Маріупольського міжрайонного центру Управління поліції охорони в Донецькій області Національної поліції України від 02.07.2020 №50 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України “Про національну поліцію” з 03.07.2020 за власним бажанням, з виплатою грошової компенсації за 21 добу невикористаної в 2020 році чергової щорічної відпустки. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає: 18 років 05 місяців 19 днів (а.с.14).
Відповідно до довідки Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області від 20.07.2021 №593, грошова допомога при звільненні не нараховувалась позивачу. Грошове забезпечення позивача станом на момент звільнення, за липень 2020 року, складало 9072 грн (а.с.43).
Згідно довідки Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області від 15.06.2021 №196 ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, як учаснику бойових дій використав: за 2016 рік та за 2020 рік. Вказано, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку не передбачена, оскільки не належить до виду щорічних відпусток (а.с.18).
Суд зазначає, що розрахунок стажу позивача сторонами не оскаржується.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за не використані додаткові відпустки, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 102 Закону України “Про Національну поліцію” пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” (далі - Закон №2262-XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону №2262-XII, поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Згідно з пунктом 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішні з справ України від 06.04.2016 № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” від 17 липня 1992 року №393 (далі - Порядок №393) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд зазначає, що положення пункту 10 Порядку №393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.
Системний аналіз наведених положень Закону №2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами, які перебували на службі в Національній поліції, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на те, що не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.
Вказана правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №821/3762/15-а, від 30 вересня 2020 року у справі №821/952/17, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020.
Як зазначалось, позивача звільнено з 03.07.2020 за власним бажанням з вислугою років 18 років 05 місяців 19 днів, отже він має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Щодо розрахунку стягнення з відповідача належних йому при звільненні грошових сум вказаної допомоги, суд зазначає наступне.
Оскільки відповідачем заперечується сам факт наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідного розрахунку такої допомоги ним до суду не надано.
Тому суд, виходячи із розміру грошового забезпечення позивача станом на час звільнення - 9072 грн, зазначеного у довідці відповідача від 20.07.2021 №593, вважає за належне розрахувати суму недоотриманої позивачем одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с.43).
Таким чином, на підставі положень статті 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, розмір належної позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні складає 40824 грн (9072*25%*18).
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що станом на 03.07.2020 (дату звільнення позивача) відповідач не мав правових підстав нараховувати та виплачувати певний вид грошового забезпечення, оскільки таке право виникло лише 21.08.2020, коли набув чинності наказ Міністерства внутрішніх справ №539 від 17.07.2020 “Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260”, яким було доповнено новим Розділом VІ “Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських” відхиляється судом, оскільки спірні правовідносини регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, що має вищу юридичну силу ніж вищезазначений порядок.
Суд відхиляє посилання відповідача про те, що відповідач не був роботодавцем позивача, оскільки в ч.2 ст.13 Закону України “Про національну поліцію” зазначено, що поліція охорони входить у структурні підрозділи Національної поліції, тобто є належним відповідачем по справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині наявності у нього права на одноразову грошову допомогу при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 40824 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення несплаченої компенсації за не використані додаткові відпустки у розмірі 24 808,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 №260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
В статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11 листопада 2015 р. (далі Постанова № 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
За правилами пункту 1 Постанови №988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку №260 обумовлено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Верховний Суд в своїй постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 дійшов наступного висновку.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Верховний Суд відзначив, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Відтак, при звільненні з служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій у розмірі 24808,00 грн. Нарахування грошової компенсації відпустки є виключною компетенцією відповідача. Тому суд не може перебирати на себе повноваження Національної поліції та втручатись в його дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.
Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, позовні вимоги про стягнення з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецький області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі 24808,00 грн, для захисту прав позивача підлягають задоволенню з урахуванням приписів ч.2 ст.9 КАС України, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно пункту 5 Порядку №100 убачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до п.3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до довідки, виданої Маріупольським міжрайонним відділом Управління поліції охорони в Донецькій області, від 20.07.2021 №593 за липень 2020 року позивачу було нараховано грошове забезпечення у розмірі 9072 грн (а.с.43).
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає - 302,40 грн (9072 грн/30 днів).
Позивач був звільнений зі служби з 03.07.2020 та станом на час ухвалення судом рішення по даній справі відповідачем не проведено з позивачем повного розрахунку при звільненні, тобто затримка складає - 305 робочих днів.
Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час несвоєчасного розрахунку при звільненні складає - 92232 грн (302,40 грн *305 днів).
Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №825/325/16.
У той же час, застосовуючи вказані висновки Верховного Суду, суд враховує, що позивач з даним позовом звернувся до суду 02.07.2021, що (у взаємозв'язку з непроведенням відповідачем остаточного розрахунку щодо виплати компенсації при звільненні позивача) призвело до необумовленого об'єктивними причинами збільшення кількості днів прострочення проведення розрахунку та, відповідно, збільшення сум середнього заробітку, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.
Крім того, позивачем заявлено вимоги щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку окремо щодо невиплати невикористаних календарних днів додаткових відпусток як учаснику бойових дій та невиплати одноразової грошової допомоги. Проте, стягнення суми відшкодування середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні за кожний вид невиплачених належних позивачеві при звільненні виплат, призведе до порушення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах.
Не заперечуючи факту непроведення виплати відповідачем позивачу суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (невиплату компенсації) під час звільнення, яка, фактично, становить 92232 грн, що є більшим ніж сама сума компенсації, що належить до виплати позивачу та перевищує суму середньомісячного заробітку позивача у спірний період.
Виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги формулювання назви компенсаційної виплати, вказаної у КЗпП України, з принципів розумності, справедливості, пропорційності та законності, принципу співмірності, а також з того, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету, суд вважає, що справедливим та співмірним є визначення середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 3000 грн.
До висновків щодо можливості застосування принципу співмірності дійшов і Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 в справі №825/325/16.
Належним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану суму.
Відповідно до п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Нормами ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, з урахуванням приписів ч.2 ст.9 КАС України.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Судові витрати судом не встановлені.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 263, пп.15.5 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Італійська, 84, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, ЄДРПОУ 40109084) про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену грошову допомогу при звільненні у розмірі 40824 грн.
Зобов'язати Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення.
Стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по день ухвалення рішення - 17.09.2021 - у розмірі 3000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Т.В.Загацька