17 вересня 2021 року Справа № 160/11102/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В, розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про визнання противною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281212-55У від 18.11.2020 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позову зазначено, що 18.11.2020 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281212-55У на суму 35 588,74 грн. З 2002 року він дійсно займався підприємницькою діяльністю та у листопаді 2007 року працевлаштувався на ДП «Дніпродзержинський сталеливарний завод» і підприємницькою діяльністю не займався. За місцем роботи, з заробітної плати позивача постійно проводилися відрахування на загальнообов'язкове соціальне страхування, даний факт підтверджується Довідкою форми ОК-5, з якої вбачається що на протязі 2017-2019 років з позивача утримувалися грошові кошти. Зазначив, що будь-яких перевірок, визначених ст. 75 Податкового Кодексу України відносно позивача з 2007-2020 року не проводились та звітність не подавалася.
Ухвалою суду від 08.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
02.08.2021 року до суду надійшло клопотання про заміну відповідача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений територіальний підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44118658).
Судом встановлено, що наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком. Можливість з 01.01.2021 року забезпечення здійснення новоствореними територіальними органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються, була передбачена відповідним наказом від 24.12.2020 року № 755.
Кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов'язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується, згідно із наказом від 12.11.2020 року № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС».
З 01.01.2021 року відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво та територіальний орган ДПС як юридична особа публічного права втратив адміністративну процесуальну правоздатність органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики.
Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне клопотання задовольнити та замінити відповідача по справі Головне управління ДПС у Дніпропетровській області на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений територіальний підрозділ Державної податкової служби України (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач).
02.08.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що позивач з 06.08.2002 по 23.06.2021 перебував на податковому обліку в Дніпропетровській області, Кам'янська ДПІ (м. Кам'янське), як фізична особа-підприємець у статусі - «основний платник» та з 06.08.2002 року по 23.06.2021 року перебував на загальній системі оподаткування. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 ФОП ОСОБА_1 був платником єдиного внеску. 23.06.2021 було внесено запис до Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою. Перебуває в 11 стані - припинено, але не знято з обліку. Податкова звітність за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки до Кам'янської ДПІ ФОП ОСОБА_1 не надавалась. Згідно з даними інтегрованої картки позивача, сума недоїмки станом на 31.10.2020 року становила 35 588,74 грн. та саме на цю суму було винесено оскаржувану вимогу. Оспорювана вимога була надіслана позивачеві, проте була повернена податковому органу у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Після узгодження з позивачем вимоги від 18.11.2020 року №Ф-281212-55У на суму 35 588,74 грн. податковий орган сформував заяву про примусове виконання рішення на боржника ОСОБА_1 та надіслав до Південного відділу ДВС у м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Не отримання доходу від підприємницької діяльності та її нездійснення не є підставою для несплати єдиного внеску. Позивачем не було подано до контролюючого органу будь-яких відомостей про зміну даних, які вносяться до облікової картки, у порядку передбаченому ст.70 Податкового кодексу України.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 2002 року, перебував на обліку платників податків і зборів в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Кам'янська ДПІ (м. Кам'янське) що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Станом на час розгляду цієї справи діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача з єдиного внеску станом на 31.10.2020 року становить 35 588,74 грн. (період нарахування з 2017 по ІІІ квартал 2020 року).
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 35 588,74 грн., 18.11.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281212-55У.
Після повернення поштового відправлення з оскаржуваною вимогою на адресу ГУ ДПС у Дніпропетровській області, останньою 18.11.2020 року визнано вимогу узгодженою та з номером №Ф-281212-55У та направлено на примусове виконання.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 з листопада 2007 року по теперішній час працює на ДП “Дніпродзержинський сталеливарний завод”.
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5, у період з листопада 2007 року по I квартал 2021 року роботодавцем сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 року №Ф-281212-55У протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з листопада 2007 року по теперішній час працює на ДП “Дніпродзержинський сталеливарний завод” та підприємством сплачується за позивача єдиний внесок.
Таким чином, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував протягом спірного періоду роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.
Отже, ГУ ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано єдиний внесок з 01.01.2017 по 31.10.2020 року, тобто період, коли за позивача у встановленому законом порядку були сплачені страхові внески.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за спірний період, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що дії щодо складання спірної вимоги є протиправними, а вимога підлягає скасуванню.
За наведених обставин справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню повністю.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №1019239419 від 05.07.2021 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 908 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого територіального підрозділу ДПС України (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44118658) про визнання противною та скасування вимоги - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281212-55У від 18.11.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого територіального підрозділу ДПС України судові витрати у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар