16 вересня 2021 року Справа № 160/10568/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
при секретарі: Мартіросян Г.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/10568/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
30.06.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби оформлене протоколом від 18.03.2021 №37, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю її сина - солдата ОСОБА_2 , смерть якого пов'язана з проходженням військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі п'ятсот кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року у зв'язку із загибеллю її сина - ОСОБА_2 смерть, якого пов'язана з проходженням військової служби.
Згідно автоматизованого розподілу між суддями від 30.06.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 01.07.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.
Позивачем, у строк, визначений в ухвалі суду від 01.07.2021 року, усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.07.2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Ухвалою суду від 19.07.2021 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме:
- протокол засідання комісії від 18.03.2021 року за №37;
- відомості щодо проходження ОСОБА_2 військової служби;
- витяг з наказу №175 від 26.05.2020 року, та №135 від 01.06.2017 року;
- послужний список ОСОБА_2 ;
- лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ;
- накази про зарахування до списків особового складу військової частини та виключення зі списків ОСОБА_2 ;
- відомості (інформацію) щодо вироку Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.08.2020 року по справі №216/3732/20 та інші наявні докази щодо суті спору.
26.08.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов разом із додатковими доказами по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 16.09.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачці, як матері померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого пов'язана з проходженням військової служби протиправно було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця з мотивів перебування померлого солдата, її сина, ОСОБА_2 на момент смерті у стані алкогольного сп'яніння.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що на їх думку позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки смерть її сина - військовослужбовця настала внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, що в силу ст. 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключає право на отримання цих коштів.
На думку відповідача, вказані обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позову.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом Командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 30.06.2017 року №135 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_2 прийнято на військову службу до Збройних Сил України та зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.
18.10.2017 року ОСОБА_2 переведено на посаду механіка-водія танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_2 (м.Кривий Ріг), де останній проходив військову службу.
Протягом проходження військової служби, ОСОБА_2 в період з 21.01.2018 року по 30.04.2018 року безпосередньо приймав участь у антитерористичній операції та в період з 30.04.2018 року по 02.06.2018 року; з 26.04.2019 року по 03.05.2019 року; з 06.05.2019 року по 20.06.2019 року; з 07.07.2019 року по 09.08.2019 року; з 09.09.2019 року по 17.09.2019 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Встановлено, що 12 травня 2020 року приблизно о третій годині ночі ОСОБА_2 , перебуваючи поза межами військової частини, отримав удар ножом в груди від громадянина ОСОБА_3 .
12 травня 2020 року ОСОБА_2 в результаті отриманого ножового поранення помер в автомобілі швидкої допомоги.
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №1068 від 13 травня 2020 року смерть ОСОБА_2 настала в результаті нападу з використанням гострого предмету з метою вбивства чи нанесення ушкодження.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.05.2020 №175 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_2 було виключено зі складу особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вироком Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2020 року по справі № 216/3732/20 встановлено, що ОСОБА_3 , 12 травня 2020 року діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів гострої неприязні до ОСОБА_2 , вирішивши заподіяти останньому тяжкі тілесні ушкодження, не маючи на меті спричинення смерті останньому, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , близько 03 год. 10 хв., перебуваючи біля буд. АДРЕСА_1 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, дістав з правої кишені вдягнених на ньому спортивної кофти кухонний ніж та наніс ОСОБА_2 , один удар вказаним ножом в область грудної клітини, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді одиночного колото-різаного поранення, що починається шкірною раною передньої поверхні черевної стінки, що розповсюджується у прямолінійний щілиноподібний рановий канал, направленням спереду назад, дещо згори вниз, дещо зліва направо, за шляхом ушкоджує підшкірну клітковину, печінку довжиною 8 см; 1500 мл крові та 500 мл. згортків в черевній порожнині, що за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з біологічною смертю потерпілого ОСОБА_2 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. За вказані дії ОСОБА_3 було притягнуто до кримінальної відповідальності.
У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, в якому він обвинувачувався, визнав повністю, підтвердив свої показання, які давав під час судового розгляду, фактичні обставини скоєння злочину та пояснив, що дійсно вчинив вказаний вище злочин за обставин, які вірно встановлені стороною обвинувачення та зазначені в обвинувальному акті, показання давав добровільно, заборонених методів до нього зі сторони обвинувачення не застосовувалось.
Встановлено, що вирок Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2020 року у справі № 216/3732/20 набрав законної сили.
У зв'язку із наведеним вище та з огляду на те, що смерть ОСОБА_2 , відповідно до положень Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», пов'язана з проходженням військової служби, керуючись положеннями Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року, позивач подала до районного військового комісаріату для направлення в Міністерство оборони України, заяву та передбачені нормативними актами документи, для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю її сина - військовослужбовця ОСОБА_2 .
Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 березня 2021 року №37 позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Вказане рішення Міністерства оборони України мотивоване тим, що на час загибелі, ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп'яніння, що також підтверджено листом Криворізького міськрайонного відділу судово-медичної експертизи від 02.10.2020 року №775, у зв'язку із чим на думку відповідача, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з відмовою у виплаті одноразової допомоги, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
У відповідності до вимог ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, смерті військовослужбовця, що настала внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження ним військової служби.
За приписами ст. 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач у справі відноситься до переліку осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ст. 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком, зокрема, вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
Проаналізувавши вказані положення, суд дійшов висновку, що допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення активних, протиправних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп'яніння.
Сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп'яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги.
Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 року по справі № 813/2071/17.
Таким чином, відповідачем не було доведено факт вчинення померлим дій у стані алкогольного сп'яніння, які призвели до сварки та відповідно його вбивства.
Вищевказана позиція відповідача також спростовується обставинами встановленими в ході розгляду справи № 216/3732/20 за фактом навмисного вбивства сина позивача.
Так, у вироці ухваленому Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2020 року у справі № 216/3732/20, встановлено, що ОСОБА_3 , 12 травня 2020 року діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів гострої неприязні до ОСОБА_2 , вирішивши заподіяти останньому тяжкі тілесні ушкодження, не маючи на меті спричинення смерті останньому, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , близько 03 год. 10 хв., перебуваючи біля буд. АДРЕСА_1 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, дістав з правої кишені вдягнених на ньому спортивної кофти кухонний ніж та наніс ОСОБА_2 , один удар вказаним ножом в область грудної клітини, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді одиночного колото-різаного поранення, що починається шкірною раною передньої поверхні черевної стінки, що розповсюджується у прямолінійний щілиноподібний рановий канал, направленням спереду назад, дещо згори вниз, дещо зліва направо, за шляхом ушкоджує підшкірну клітковину, печінку довжиною 8 см: 1500 мл. крові та 500 мл. згортків в черевній порожнині, що за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з біологічною смертю потерпілого ОСОБА_2 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. За вказані дії ОСОБА_3 було притягнуто до кримінальної відповідальності.
Встановлено, що у судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину в якому він обвинувачувався, визнав повністю, підтвердив свої показання, які давав під час судового розгляду.
Вирок Центрально-Міського районного Дніпропетровської області від 05 серпня 2020 року у справі № 216/3732/20 набрав законної сили.
Посилання Міністерства оборони України на те, що на час загибелі, ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено листом Криворізького міськрайонного відділу судово-медичної експертизи від 02.10.2020 №775, як на підставу для відмови призначити одноразову грошову допомогу позивачці є безпідставним, оскільки сам по собі стан особи не є ключовим у розумінні ст. 16-4 Закону №2011-XII, він обов'язково має бути поєднаний із вчиненням такою особою дій, що не підтверджено жодними доказами.
Виходячи з наведеного, слід зробить висновок, що смерть військовослужбовця ОСОБА_2 настала внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження ним військової служби, а відтак, пункт 4 протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.03.2021 року №37, щодо відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
За приписами ч. 1 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16 - 1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16 - 1 цього Закону.
Часиною 8 вказаної статті передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Таким чином, враховуючи наведене вище, слід дійти до висновку, позивач ОСОБА_1 , матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та виходячи з наданих суду повноважень, визначених ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв всупереч вимог чинного законодавства України, а тому з метою повного та всебічного захисту інтересів позивача позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування пункту 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.03.2021 року №37, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та в частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 - матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу у здійсненні виплати ОСОБА_1 - матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в частині визнання протиправним та скасування пункту 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.03.2021 року №37, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та в частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 - матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви позивача, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір у розмірі 681,00 гривень.
Щодо витрат на правничу допомогу, слід зазначити про таке.
Відповідно до ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При цьому, відповідно до ч.3, 5 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, шляхом винесення додаткового рішення в порядку, визначеному ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються види судових витрат.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України надається визначення витрат на професійну правничу допомогу та зазначається про таке.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до змісту ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються загальні підстави щодо розподілу судових витрат. Зокрема, визначається наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1,5,6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловився і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
З огляду на наведене вище, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правничих питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, саме на суд покладається обов'язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 11.05.2021 року б/н, розрахунок понесених витрат на суму 27500,00 грн., ордер серія КС №657777 від 11.05.2021 року.
Згідно матеріалів справим, встановлено, що представником позивача було складено позовну заяву. При цьому, будь-яких інших документів складених безпосередньо представником позивача до матеріалів справи надано не було. Квитанцій щодо спалити позивач вказаних витрат долучено не було.
На підставі викладеного, суд зазначає, що матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат за складання та подання позовної заяви в адміністративній справі №160/10568/21.
Враховуючи зазначене вище, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.03.2021 року №37, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 - матері загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір, у розмірі 681,00 гривень.
В частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Міністерство оборони України (03168, м.Дніпро, пр.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 16.09.2021 року.
Суддя В.В. Ільков