Справа №576/1887/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/438/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - арешт майна
13 вересня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
власника майна - ОСОБА_7
представника власника майна - адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18 серпня 2021 року про накладення арешту на майно,
Ухвалою слідчого судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18 серпня 2021 року було задоволено клопотання слідчого відділу поліції № 1 (м. Глухів) та накладено арешт на автомобіль MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Kogel SN24 д.н.з. НОМЕР_2 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Не погодившись з таким судовим рішенням, власник майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, в частині заборони користування автомобілем марки MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом KOGEL SN24 д.н.з. НОМЕР_2 .
В обгрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення про арешт тимчасово вилученого майна, слідчий суддя посилався на те, що автомобіль з причепом можуть бути предметом та знаряддям кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.320 КК України, а тому накладення арешту на них в рамках цього кримінального провадження, і саме на цій початковій стадії, є необхідним для з'ясування усіх обставин справи і запобігання можливості їх приховування, пошкодження тощо, проте, зазначені обгрунтування щодо необхідності накладення арешту на автомобіль із забороною користування є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та вимогам кримінального закону.
Апелянт вказує, що арештований автомобіль марки MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом KOGEL SN24 д.н.з. НОМЕР_2 належить йому на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортних засобів № НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , що він є фізичною особою-підприємцем з основним видом діяльності - Вантажний автомобільний транспорт, здійснює свою підприємницьку діяльність на підставі відповідної ліцензії на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, є асоційованим учасником АсМАП України з правом роботи в МДП, працює на підставі трудового договору від 14 жовтня 2017 року, тобто, зазначений автомобіль є комерційним і використовується ним у своїй господарській діяльності.
Апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, слідчий суддя не дотримався положень ст.ст. 170, 173 КПК України, та не застосував найменш обтяжливий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження його підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб і в судовому засіданні він повідомлялось про те, що здійснює підприємницьку діяльність в сфері автомобільних вантажних перевезень та відповідно автомобіль з причепом є вкрай необхідними для роботи, але слідчий суддя, з невідомих причин, не дослідив та не взяв до уваги зазначені обставини і, приймаючи рішення про повну заборону користування вказаним автомобілем, не навів в ухвалі мотиви прийняття такого рішення, яке повністю заблокувало його єдине джерело доходу та засобів для існування.
Також апелянт вказує, що під час розгляду клопотання, слідчим також не було зазначено наявності об'єктивних обставин, які б підтверджували, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна і такі дані відсутні в матеріалах справи.
Крім того, апелянт зазначає, що станом на день звернення слідчого до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, підозру у кримінальному провадженні №12021200620000250 нікому не повідомлено, він, як власник майна, про арешт якого клопотав слідчий, у цьому кримінальному провадженні брав участь у статусі третьої особи, а тому, відповідно до положень ст. 64-2 КПК України, з таким клопотанням мав право звертатися лише прокурор.
Таким чином, посилаючись на практику ЄСПЛ та Конституцію України. апелянт вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в частині заборони користування належним йому автомобілем, з метою недопущення безпідставного обмеження його права власності.
Заслухавши доповідь головуючого-судді про зміст оскарженого судового рішення, доводи власника майна ОСОБА_7 та його представника - адвоката ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, який заперечував щодо задоволення вимог апеляційної скарги, вважав ухвалу слідчого судді законною, обґрунтованою та просив залишити її без зміни, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в межах поданої власником майна апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що слідчим суддею в повному обсязі дотримано вимоги кримінального процесуального закону, з яким пов'язано вирішення питання щодо накладення арешту на майно.
Так, положеннями ч. 1 ст. 131 КПК України передбачено, що одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
За змістом ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;
- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Так, з матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що СВ ВП №1 (м. Глухів) Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12021200620000250 від 16 серпня 2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 320 КК України.
В рамках даного кримінального провадження до слідчого судді звернувся слідчий з клопотанням про арешт майна, а саме, автомобіля марки MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Kogel SN24 д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності та перебуває у користуванні ОСОБА_7 .
Клопотання слідчого обґрунтовано тим, що 23 липня 2021 року до митного посту «Бачівськ» прибув вказаний автомобіль з причепом, під керуванням ОСОБА_9 і серед вантажу у цьому автомобілі було задекларовано перевезення сірчаної кислоти, яка є прекурсором, однак таке перевезення було здійснено без відповідного дозволу. Під час проведення огляду місця події 16 серпня 2021 року на пункті пропуску «Бачівськ» марки MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Kogel SN24 д.н.з. НОМЕР_2 був вилучений слідчим.
На думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов вірного висновку про достатність правових підстав для накладення арешту на вказане майно.
Так, ч. 1 ст. 320 КК України передбачена кримінальна відповідальність за порушення встановлених правил посіву або вирощування снотворного маку чи конопель, а також порушення правил виробництва, виготовлення, зберігання, обліку, відпуску, розподілу, торгівлі, перевезення, пересилання чи використання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, призначених для виробництва чи виготовлення цих засобів чи речовин.
Відповідно до списку 2 таблиці 4 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою КМУ № 770 від 06 травня 2000 року, сірчана кислота відноситься до прекурсорів, стосовно яких встановлюються заходи контролю.
Слідчим суддею було вірно встановлено, що матеріалами даного провадження не містять доказів на підтвердження тих обставин, що при перевезенні сірчаної кислоти автомобілем MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Kogel д.н.з. НОМЕР_2 через територію України, був отриманий відповідний дозвіл, а тому, висновок про те, що вказаний автомобіль з причепом, на які просив накласти арешт слідчий, і у яких знаходиться сірчана кислота, можуть бути предметом та знаряддям вчинення вказаного кримінального правопорушення, є цілком обґрунтованим.
За таких обставин, накладення арешту на вказане майно є необхідним для з'ясування усіх обставин справи і запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що узгоджується з положеннями закону, з яким пов'язане вирішення питання арешту майна.
Що стосується доводів апелянта про безпідставність висновків слідчого судді щодо необхідності накладення арешту на автомобіль із забороною користування, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, враховуючи, що використання автомобіля, у даному конкретному випадку, належним чином не забезпечить заходів вказаного кримінального провадження щодо встановлення дійсних його обставин та здобуття доказів, оскільки існує ризик того, що під час використання, автомобіль марки MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Kogel SN24 д.н.з. НОМЕР_2 , відносно якого є достатні підстави вважати, що він був знаряддям злочину, може буде приховуваний, пошкоджений, зіпсований, знищений чи перетворений.
Крім того, саме з врахуванням тих обставин, що вказаний автомобіль використовувався власником у міжнародних перевезення, про що зазначає сам апелянт в поданій апеляційній скарзі, та враховуючи, що з вантажем «сірчана кислота» зазначений автомобіль слідував у режимі «транзит» через територію України, колегія суддів не вбачає підстав для накладення арешту з правом користування вказаним майном.
При цьому, колегія суддів враховує і позицію ВРП, усталену за результатами перевірки судових рішень щодо накладення арешту на майно (справа №2279/2дп/15-20 від 27 липня 2020 року, справа № 412/2дп/15-21 від 22 лютого 2021 року), відповідно до якої, арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження застосовується не лише для забезпечення досягнення дієвості цього провадження, а й із метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, якщо щодо нього існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що таке є доказом кримінального правопорушення, чи якщо за його рахунок можливо відшкодувати шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення.
Особа, на майно якої накладено арешт, фактично позбавляється права розпорядження та користування ним. Безумовно, внаслідок накладення арешту на майно особа зазнає втручання з боку держави в особі її державних органів у її право на мирне володіння таким майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на вказану вище правову підставу накладення арешту на майно та з метою реалізації функцій судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні слідчому судді належить під час розгляду клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача з'ясовувати та перевіряти, чи такий засіб забезпечення кримінального провадження є виправданим втручанням у право власності особи, тобто «передбачений законом», здійснюється в «інтересах суспільства», та враховувати розумне співвідношення пропорційності між засобами та метою, «яка має бути реалізована будь-якими засобами, що застосовуються державою, в тому числі тими, які спрямовані на встановлення контролю за використанням особою своєї власності» (рішення у справі «Боржонов проти Російської Федерації», §§57-63).
Вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна у спосіб, що може призвести до надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, не відповідає приписам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 170, 172, 173 КПК України.
Однак, за наявності доказів того, що транспортним засобом MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Kogel д.н.з. НОМЕР_2 перевозились, без відповідного дозволу, прекурсори, стосовно яких встановлюються заходи контролю, з врахуванням того, що не виключається можливість використання вказаного транспортного засобу його власником при здійсненні своєї поточної господарської діяльності щодо перевезення, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку обмеження підприємницької діяльності ОСОБА_7 є виправданим втручанням у право власності останнього, оскільки здійснюється в «інтересах суспільства».
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у своєму рішенні слідчий суддя вірно послався на те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді, під час досудового розслідування, чи суду, під час судового провадження за клопотанням власника майна, якщо буде доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Що стосується посилань апелянта на неправомірність подання клопотання про арешт майна саме слідчим, а не прокурором, то вони є необгрунтованими, оскільки з матеріалів даного провадження не вбачається, що ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні перебуває у статусі третьої особи.
Таким чином, під час апеляційного перегляду вказаного кримінального провадження будь-яких порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, на що посилається власник майна в поданій апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи вищезазначене колегія суддів, всупереч доводам апеляційної скарги, вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою та не вбачає підстав для її скасування, у зв'язку з чим вказане судове рішення слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 170, 173, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18 серпня 2021 року, якою накладено арешт на автомобіль MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Kogel SN24 д.н.з. НОМЕР_2 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, залишити без зміни, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4